Кирило Розумовський - Милько Володимир Іванович. Страница 12

Загалом, незважаючи на численні реформи та зміни, проведені К. Розумовським, як політик гетьман отримав далеко не позитивну оцінку у деяких своїх сучасників. Так, шотландський дипломат Дуглас, акредитований у Санкт-Петербурзі, писав: «Це людина симпатична, з нахилом до доброго життя, за нього він віддасть усе. До великих справ ця людина нездатна». Його підтримує також інший шотландський дипломат Деон де Бомон: «Гетьманський уряд міг би мати дуже великі політичні наслідки, якби його посідала амбітна людина. Гетьман бо се вождь козаків, численної нації, що за часів якоїсь кризи може зробитися страшною силою. Петро Великий, хоч і був великим деспотом, проте не зміг уникнути козацького повстання. На щастя Росії, теперішній гетьман – людина лагідна і, як оповідають, не має стільки розуму, щоб задумати, реалізувати й підтримати якийсь політичний проект».

Кирило Розумовський та імператор Петро III. Змова Катерини ІІ

Перебуваючи у Батурині і будучи досить впливовою особою при імператорському дворі, гетьман Кирило Розумовський водночас пильно стежив за політичним життям, яке вирувало у північній столиці імперії, прагнучи брати у ньому безпосередню участь. Так, прибувши до столиці наприкінці 1761 р. (у зв’язку зі смертельною хворобою імператриці Єлизавети Петрівни), гетьман України після її кончини опинився в найближчому оточенні нового імператора Петра III.

Ще перед смертю Єлизавета Петрівна, як переповідають сучасники, нібито покликала до себе свого наступника царевича Петра ІІІ та попросила його не ображати і підтримувати своїх вірних дорадників О. Розумовського та І. Шувалова. У відповідь тоді ще великий князь, майбутній імператор Петро III, розчулившись, пообіцяв виконати прохання помираючої.

При зміні правління про від’їзд гетьмана К. Розумовського в Україну не могло бути і мови. Тому до Глухова із повідомленням про вступ на престол нового імператора Петра ІІІ помчав гетьманський посланець.

Але як кажуть у народі: «обіцянка – цяцянка». Перші дні царювання нового імператора Петра ІІІ були для Кирила Григоровича далеко не безхмарними. На той час він мав дружні стосунки із канцлером О. Бестужевим-Рюміним, який конфліктував із майбутнім імператором аж до самої смерті імператриці Єлизавети Петрівни та виступав проти засилля німців (яких обожнював новий імператор), у всіх сферах тогочасного російського державного життя. Тому ставлення Петра ІІІ до гетьмана К. Розумовського було досить прохолодним.

До всього додалося ще і очікування визначення своєї подальшої долі, адже у ті часи була поширеною практика заслань та переслідувань, які застосовували зазвичай нові російські володарі скіпетра до улюбленців своїх попередників. «Из всех русских вельмож, – писав у приватному листуванні граф Г. Брюль, – достойнее всех себя показал фельдмаршал Разумовский, брат гетьмана. После кончины императрицы он поверг к стопам нового монарха все свои знаки отличия, испрашивая как единственную милость оставить за собой из всего огромного имущества только одно имение в Малороссии, где бы мог он провести остаток своих дней». Але імператор Петро ІІІ не лише милостиво задовольнив прохання старшого Розумовського, а й підтвердив всі нагороди і маєтності, які той отримав від імператриці Єлизавети Петрівни, з якою у нього був таємний шлюб, і у подальшому постійно його підтримував. Після смерті дочки Петра І граф О. Розумовський покидає політичні справи й світське життя імператорського двору, оселившись у Анічковому палаці, у Петербурзі, де його інколи відвідував новий імператор.

А Кирило Розумовський відразу після приходу до влади Петра ІІІ опинився у найближчому оточенні нового імператора. «Гетман постоянно ходит при особе государя», – писав той же граф Г. Брюль. З цього приводу у Петербурзі пліткували, що Петру ІІІ просто подобається насміхатися над незграбністю графа К. Розумовського, проводячи з несхильним до військової справи гетьманом військові тренування. Говорили також, що новий імператор просто побоювався впливового у Гетьманщині Кирила Григоровича, вбачаючи у ньому можливого конкурента у боротьбі за владу, тому і тримав його при своїй особі, прагнучи контролювати всі дії К. Розумовського.

Кирило Григорович же, незважаючи на свою постійну близькість до особи нового імператора, насправді почував себе досить непевно. Нині він не мав права без імператорського дозволу самочинно полишати столицю. Як згадував князь О. Васильчиков, гетьман «сделался чем-то вроде шута и не мог при своем светлом уме, с первых же дней нового царствования, не понять жалкой роли, которую ему предоставил новый император». Прагнучи не потрапляти у комічні ситуації та догодити новому імператору, граф К. Розумовський, як і багато хто з інших царедворців, змушений був тримати при собі молодого досвідченого офіцера, у котрого кілька разів на день брав уроки прусської муштри, яку так полюбляв Петро ІІІ. Але час, витрачений на навчання, був марним: гетьману таки доводилося публічно вислуховувати догани і глузування імператора, які були особливо дошкульними та образливими для нього як для царедворця, що у роки минулого правління Єлизавети Петрівни був одним із найвпливовіших сановників у Російській імперії. В той же час сам імператор Петро ІІІ не вбачав нічого образливого у своєму ставленні до К. Розумовського і, публічно висміявши та принизивши його, через деякий час запросто заходив у гості до гетьмана. Так, під час одного з таких візитів імператор Петро ІІІ похвалився Кирилу Григоровичу, що прусський король Фрідріх ІІ Великий надав йому звання генерал-майора прусської армії. «Вы можете с лихвою отплатить ему, – іронічно відповів гетьман, – возведите его в русские фельдмаршалы».

Але незважаючи на складність характеру імператора Петра ІІІ та його свавілля у ставленні до вищих сановників імперії, саме у період його правління К. Розумовський зміг повернути під своє керування Київ та вирішити усі нерозглянуті до цього українські справи. Він продовжував бути генерал-фельдмаршалом, командував Ізмайловським полком і був президентом Імператорської Академії наук і мистецтв. Влада ж і вплив Кирила Григоровича у Гетьманщині продовжували залишатися необмеженими: усі його подання стосовно нових призначень, звільнень і нагород для українських старшин без жодних заперечень схвалювалися у Санкт-Петербурзі. Родичі та близькі гетьмана продовжували отримувати чергові чини, полковничі посади, а з ними нові маєтності.

Але блискавична кар’єра за правління Петра III ще одного українця – Андрія Васильовича Гудовича викликала у Кирила Григоровича побоювання щодо свого становища та впливу при дворі. А. Гудович, нащадок впливового старшинського роду, служив Петру III, ще коли той був спадкоємцем російського трону, він став його генерал-ад’ютантом і навіть їздив як представник імператора до Пруссії з пропозиціями миру та союзу. У той час, як вплив А. Гудовича на імператора Петра ІІІ зростав, серед придворних почали ширитися чутки, що саме він має змінити К. Розумовського на посаді гетьмана України. Така ситуація не могла не викликати у останнього побоювань за свою долю.

Впливове становище К. Розумовського при імператорському дворі пояснювалося його давніми і міцними зв’язками з багатьма найвищими царськими сановниками й вельможами, зав’язаними ще у роки минулого царювання за тривалий час перебування у Петербурзі й Москві. Саме на цей період припадає знайомство Кирила Григоровича та початок дружби з дружиною Петра ІІІ – великою княгинею Катериною Олексіївною, німецькою принцесою Софією, а через неї і з майбутнім польським королем Станіславом Понятовським. Так, згодом і сама майбутня імператриця Катерина IІ у своїх «Записках» писала, що коли вона спитала через двадцять років К. Розумовського, що рухало ним, коли він щодня, долаючи по 40—50 верст, приїздив до її тихого непримітного двору у Раєві, коли у самого нього збиралось вишукане товариство, то отримала відповідь: «Закоханість у Вас!» Такі близькі стосунки стали у пригоді К. Розумовському у період підготовки чергового двірцевого перевороту проти наступника Єлизавети Петрівни – імператора Петра ІІІ, якого за його свавілля та захоплення усім прусським страшенно зненавиділо вишукане столичне дворянство. Зміна мундирів на прусський зразок, постійні військові тренування, наміри заборонити духовенству носити бороди та переодягнути його у протестантський одяг, симпатії до імператора Пруссії та прусських порядків у армії, чутки про нову війну – все це викликало посилене невдоволення і серед гвардійців. Всі невдоволені політикою Петра ІІІ покладали свої сподівання на поліпшення ситуації у зв’язку з можливим приходом до влади дружини Петра Катерини Олексіївни, яка завойовувала симпатиків серед столичного бомонду своєю прихильністю до православної віри і всього російського. На неї дивилися як на рятівницю від Петрового свавілля і як на таку, що поверне столичній аристократії безтурботні єлизаветинські часи. Вже після вступу на російський престол Петра ІІІ навколо Катерини Олексіївни гуртується група невдоволених гвардійських офіцерів на чолі з братами Григорієм та Олексієм Орловими.