Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник) - Найда Руслан. Страница 10

Жиммергуль в паніці зрозуміла, що на цьому дежавю може скипітися блискучо розпочата кар’єра її чоловіка… Перевтомлений Рустам скнів над паперами і ніяк не готовий був зізнатись у власнїй безпорадності.

Під виглядом студентки, яка пише роботу на тему дерев’яної архітектури Східної Європи, Жума звернулась до десятків федерацій і спілок, щоб роздобути потрібну інформацію. Вона витратила всі свої особисті заощадження на кур’єрів і швидкісну пошту. Рустам тим часом танув на очах від власного безсилля, заростав щетиною і не спав ночами. За два тижні, коли вже весь проект перебував під серйозною загрозою, поштою прийшов жовтий конверт. У привітному листі невідомий каліфорнійський професор бажав успіху з дисертацією студентці архітектури Жиммергуль і залучав детальний опис розрахунків зведення дерев’яної бані певних розмірів. Жума від щастя навіть пустила сльозу.

Увечері Жума прошмигнула в майстерню і тихенько поклала папери на стіл своєму чоловікові.

– Тут дещо прийшло поштою. Я не розберу. Напевно, це твоє… – і так само тихенько вийшла.

Рустам, на межі нервового зриву, жбурнув папери в кошик для сміття і знову занурився з головою в море своїх записів. Через півгодини він витягнув ту кляту пошту з кошика і переглянув, далі почав вивчати детальніше.

На ранок без жодної тіні сумніву у власній геніальності, молодий архітектор радісно повідомив:

– Тепер усе. Я це зробив.

Жума знову з полегшенням перехрестилась і подумки подякувала святому Миколаєві, а заодно й Магомету, за те, що в голові її чоловіка таки залишилась крихта здорового глузду. Оповитий солодким передчуттям успіху Рустам похапцем поголився і помчав на об’єкт.

Через два місяці дерев’яні бані встановили на місце, а ще через три – весь проект було успішно завершено. Раділи всі – замовник, Рустам, Жиммергуль і робітники. Газети зарясніли похвальними публікаціями. Приїздили експерти з усіх усюд оцінювати роботу. Ніхто не знайшов жодної хиби. Преса була в захваті, Рустам ледве тримався на ногах від перевтоми, але шпацирував у хвилях компліментів щасливий і гордий. Його зовсім не хвилювало, що на успішне завершення цього замовлення він витратив втричі більше сил, ніж це б зробила будь-яка інша нормальна людина на його місці. До слова, і кошти він витратив більші, ніж потрібно, тобто сам собі суттєво зменшив гонорар… Але такі дрібниці Рустама не обходили – його хвилював результат.

Дивовижної краси дерев’яна церква височіла на пагорбі неподалік портового міста й приємно пахла свіжим деревом. Хто б не глянув на неї – всім вона подобалась. Зарплати були виплачені, кар’єра успішно розпочата. Рустам взяв вірну Жиммергуль і поїхав з нею на канікули в Париж. Бо хто б що говорив, але є в баранців ще одна незаперечна риса – широта і цілісність натури.

Пірати ХХІ віку

Літак зібрався в потужний згусток м’язів і легко стрибнув у повітря. В утробі весело ворухнулось дитинча. Це була його перша повітряна подорож, і Есмеральда мріяла, як її син колись стане великим мандрівником.

Шлях авіалайнера пролягав по чистому безхмарному небу, на вісімнадцяту довготу північної півкулі – острів Сент-Томас. На п’ятому місяці вагітності Есмеральда взяла собі на тиждень відпустку й вирішила полетіти на Карибський острів – побути на самоті із собою і своєю майбутньою дитиною.

Уже за три години із сірих туманів, холодних травневих дощів і небувалих повеней Північної Америки літак приземлився в мініатюрному аеропорту острова, обніженого ласкавим лазуровим морем, у розкоші квітів, запаху сонця і швидкоплинних, як сон, дощів. Дитинча знову весело заворушилось, ніби у передчутті острівної пригоди.

Автобус підхопив Есмеральду і швидко доправив у готель, де прямо від балкона починався пляж; прозора вода, схожа на якісь фантастичні бірюзові акварелі, лоскотала зір і тіло. Пальми тільки-но починали викидати на пісок химерні суцвіття полудневої тіні, як павичі своє дивовижне пір’я.

Наплававшись, Есме присіла у напівпорожньому пляжному барі з видом на мальовничу затоку, скелястий берег і дивовижної краси захід сонця в таких самих скелястих і кольорових хмарах. Тривога танула, вузли нервів почали розплутуватись, рани й рубці минулого року затягувала солона вода. Так завжди бувало з нею – вода океану, моря, річки, озера чи затоки омивала тіло, її прохолода – душу, очищувала її водолюбну вдачу і наснажувала новою енергією, з якою відновлювалась і віра в життя…

Острівні бари тої частини світу мають свій шарм: неквап, утома від пересиченого сонцем дня, спокій, безкінечне тринідадське каліпсо – музика колишніх рабів цукрових плантацій. Тут же за стійкою можна було й повечеряти всюдисущим чизбургером і насолодитись безалкогольним місцевим напоєм дивного густого рожевого кольору. Напій, як виявилось, видобувався з кори особливої гостролистої пальми і приємно тішив смак.

Через півгодини остання підстаркувата пара американських туристів у незмінних шортах і футболках відбула до апартаментів, а повільний бармен-острів’янин із густою бородою і чіпким, як у сойки, поглядом, намотував безкінечні круги по протоптаній стежці за стойкою. Нарешті він присів і теж задивився в далечінь на вже затемнене глибиною океанського мороку небо, де почали виринати великі колоекваторні зорі. Око Небес, засльозене й тривожне, наче споглядало театр свого творіння…

Есме задивилась на літнього шоколадношкірого бармена, доїдаючи свою вечерю, намагалась вгадати, що він за один. Мускулисте жилаве тіло Мамби напиналось м’язами під квітчастою сорочкою. Навіть раса важко вгадувалася: бронзова від вічної спеки шкіра могла бути чорною, жовтою чи навіть білою – тепер була густо-мідною від сонця.

Раптом сторожко, озираючись на всі боки, до бармена підійшла жінка-аборигенка – місцева. Вона почувалася ніби не в своїй тарілці на цьому ізольованому від зовнішнього світу фешенебельному курорті. Її проста сукня й головний убір, подумалось Есмеральді, скидались на мішковидну кору кокосових пальм. Есме одразу ж помітила, що та теж вагітна.

Схвильовано острів’янка заговорила до Мамби-бармена, який уже вийшов зі свого споглядацького трансу. Густий діалект Вест-індських островів Есме ледь розуміла, хоч він і був різновидом англійської. Усе ж їй вдалось розібрати, що жінка питає поради.

Оскільки відвідувачів, крім Есмеральди, в барі не було, Мамба підлив своїй єдиній клієнтці рожевого соку і сів навпроти острів’янки, уважно її слухаючи. Есме з цікавістю спостерігала. Їй почало здаватись, що вона розуміє, про що йдеться. Жінка питала поради про свою майбутню дитину, вказувала на живіт, про щось просила.

Мамба похитував густою гривою свого скуйовдженого сиво-чорного волосся і взагалі тримався дуже загадково й поважно. Відповідав небагатослівно, театрально завмирав на мить, наче в глибоких роздумах. Тоді підвівся зі свого високого табурета, відійшов, витягнув з великої банки і з’їв червону вишеньку, якими прикрашав свої знамениті ромові коктейлі. Пригостив аборигенку. Повернувся, ще трохи посидів, по тому заговорив.

Кількома фразами він заспокоїв жінку, щось їй прорік, а вона, вдячно кланяючись, увіпхала йому в руку кілька папірців і зникла в густій темряві ночі. Вся ця сцена дуже зацікавила Есме:

– Слухай, Мамбо! Що це було? Про що вона питала і за віщо платила тобі гроші?

Мамба хрипкувато розреготався, трусонув своєю пишною бородою і присів навпроти Есме. Вечір раптом наче затих в очікуванні його розповіді…

Добираючи слова, щоб мова його була більш зрозумілою, загадковий острів’янин пояснив:

– Ні, дитина не моя, я вже застарий… Навіть не питай, скільки мені років. Але ти маєш рацію – вона приходила за порадою. Моя друга професія – обеа-мен.

– Хто-хто? Обеа-мен? – здивовано перепитала Есмеральда.

– Так, Обеа – це старовинна традиція цієї частини світу, релігія аборигенів, від яких уже мало й сліду лишилось… А острів’яни все йдуть до обеа-магів за порадою… Йдуть і йдуть… Ні баптизм, ні католицизм не викоренили її. І не викоренять. От вона й питала: чи буде доля її дитині, чи буде доля їй самій? Бо чоловіка в неї нема.