Святослав - Скляренко Семен Дмитриевич. Страница 135

Імператор Іоанн був задоволений уявним боєм і велів видати всім гребцям і воїнам, які брали в ньому участь, нагороду. Друнгарію ж флоту він велів до світання вийти з Золотого Рогу, прямувати до гирла Дунаю й замкнути там вихід лодіям князя Святослава.

Сам же Іоанн, розуміючи, що цим самим він починає війну проти Святослава і що тепер треба поспішати, тієї ж ночі виїжджає на колісниці до Адріанополя.

В Адріанополі імператор оглянув війська, сказав полководцям:

– Настав час вирушати на князя Святослава…

Обличчя полководців виказували, що вони давно ждали цього часу і готувались до нього.

– Ми мусили восени укласти мир з князем Святославом, – продовжив Цимісхій, – бо у нас самих неспокійно було в Азії й у Константинополі. Зараз, дяка богу, в Азії тихо, спокій панує в столиці. Ми повинні негайно вирушати в гори і впасти, як грім, на голови руських воїв.

Вард Склір, який добре пригадував січу минулого року, спробував висловити свої побоювання.

– Великий василевсе, – сказав він, – шляхи в горах ще не протряхли, нам треба пройти клісури, де мчать зараз швидкі ріки…

– Краще іти в горах у бездоріжжя, але не бачити ворога, – сердито відповів йому імператор, – аніж іти сухим шляхом, на якому стануть руси й болгари; краще переходити через ріки з водою, ніж через ріки власної крові; краще нам зараз воювати з руськими воями і небагатьма болгарами, аніж з русами й усією Болгарією, яка тільки й жде весни…

– Але, великий василевсе, – допоміг тоді Скліру начальник метальних машин Іоанн Куркуас, який тепер завжди хвалився, що він раз у житті вдало відповів імператору, – близько свято воскресіння Христа.

– День воскресіння Христа близько, – згодився імператор, – і в цей день нам належить, як християнам, одягти блискучі одежі, іти на пир, їсти й пити. Але чому б нам не зустріти свято воскресіння в Преславі?

Це був другий випадок, коли Іоанн Куркуас допоміг імператору, але всі полководці проклинали Куркуаса.

Тієї ж ночі на широкому шляху, що веде з Адріанополя до Філіппополя і далі в гірські клісури, зацокотіли копита багатьох коней – то Іоанн Цимісхій вів своє військо на перевали.

Водночас рушили турми фем з Агатополя, Совополя і Месемврії – Іоанн хотів зайти до Болгарії з моря; ішли турми з Солуні, щоб підкрастись до Преслави з заходу, Понтом поспішали у цей час до гирла Дунаю кораблі імперії з страшним грецьким вогнем.

Імператор Іоанн діяв, як завжди: десь попереду в городах і селах Болгарії чорну справу робили лазутчики й палії, сам він, оточений безсмертними, їхав під прапором імперії, попереду і слідом за ним сунули заковані в броню вершники, тисячі оплітів тягли пороки, тарани.

Начальником над усім обозом імператора Іоанн поставив проедра Василя, – він не хотів, щоб проедр у час війни був у Константинополі. Він хотів, щоб проедр був біля нього.

2

У Преславі на чолі дружини, що стерегла город і палац, стояв воєвода Свенелд. Гонці з гір одразу ж, тільки військо ромеїв увійшло в клісури, повідомили його про зраду Іоанна, і гірка посмішка зібрала зморшки на обличчі старого воєводи. Імператор ромеїв ішов не так, як руські вої, він не посилав поперед себе гонця з чорною стрілою, не говорив: «Іду на ви!»

Але зараз не час був думати про те, чому так діяв василевс імперії. Зараз, і до того ж швидко, Свенелду треба було вирішувати, що робити з своєю дружиною.

У нього було три шляхи: іти вперед – до клісур і там зустріти військо Іоанна, іти назад, щоб з’єднатись з Святославом, і, нарешті, стояти на місці – прийняти тут бій з військами імператора ромеїв.

Свенелд думав дати гасло Святославу й піти назустріч Іоанну, але слідом за гонцями від клісур прибули гонці з інших перевалів, які доповіли, що ромейське військо іде з кількох боків. І Свенелд зрозумів, що йти йому вперед, у пастку, приготовану Іоанном, не варто.

Іти назад – в голові Свенелда один тільки раз майнула ця думка, але він одразу ж одкинув її, бо ще ніколи в житті перед ворогом не відступав. Не відступить і перед Іоанном.

Тому Свенелд вирішив стояти в Преславі і ждати тут Іоанна. Не гаючи ні години, він послав у близькі городи, в села своїх гонців, щоб кликали болгар, оглянув вали й рови перед Преславою, дав наказ зміцнювати їх, сам оглянув стіни Преслави, побував у Вишньому граді, де жив кесар Борис.

У кесаря було якраз кілька боляр. Коли Свенелд зайшов, вони вклонились йому й швидко вийшли.

– Маю вість, – сказав тоді Свенелд, – що імператор Іоанн з військом іде до Преслави.

– Як? Імператор Іоанн розірвав мир, не додержав слова?! – нібито щиро здивувався кесар Борис.

Темні тіні лежали на обличчі Свенелда.

– Не додержав слова, – ствердив він, – і несе велике нещастя для болгар і русів. Може, ліпше було б тобі, кесарю, не лишатись тут, а виїхати до Дунаю, до князя Святослава?

– Що скажуть болгари, – навіть обурився кесар, – коли я залишу Преславу в цю тяжку годину? Спасибі тобі, воєводо, що мислиш про мене і болгар, але я буду тут і стоятиму поруч із вами.

– Ні, кесарю, стояти тобі з нами поруч у Преславі не треба. Ми захистимо Преславу, а ромеї зможуть потрапити сюди, у Вишній град, тільки тоді, як ми всі станемо трупами. Прощай, кесарю!

Так і поїхав воєвода Свенелд з Вишнього града. Коли ж кінь його зник за ворітьми, до кесаря знову зайшли боляри, і він їм сказав:

– Я мушу залишитись тут, а ви йдіть тепер у Преславу і дійте так, щоб імператор Іоанн швидше потрапив сюди, у Вишній град.

Ще через день, темної весняної ночі, військо імператора Іоанна підійшло до Преслави, стало на полі. Тільки почало світати, засурмили сурмачі, задзвеніли литаври, загули бубни. Піднявши прапори, військо ромеїв рушило з трьох боків до Преслави.

Але марно імператор Іоанн сподівався, що йому пощастить навально взяти Преславу. Коли стало світати й на рожевому тлі неба окреслились стіни, ромеї побачили, що там зібралися руські вої. Вони стояли супроти війська Іоанна щит біля щита, наставивши списи, а з стін міста назустріч ромеям уже летіли тисячі стріл.

Разом з воями, з невеликою вищою своєю дружиною, на коні, з мечем і щитом у руках сидів воєвода Свенелд. Він оглядав воїв – це був не полк, що боронив Преславу й Вишній град. Під стінами Преслави набагато більше, ніж руських боїв, стояло селян і париків, що з усіх усюд поспішали сюди, почувши клич Свенелда. Це була велика вже, добра дружина.

Свенелд, правда, знав, що не один ворог стоїть тепер перед ним, а є в нього ворог і за спиною – кесар Борис, боїли, боляри. Але вже раніше він звелів і руським, і болгарським воям пильно дивитись уперед, та слухати й те, що робиться ззаду. А хіба у імператора ромеїв, що йде на Преславу, тільки Свенелд з дружиною ворог? У нього вороги всі навкруг, навіть гори!

Бій розпалювався все дужче й дужче. Руські вої не тільки захищались. У той час, коли попереду них лучники гнали хмару стріл, а пращники й метальники кидали з стін гостре каміння, вони самі, тримаючи перед собою високі щити, з страхітливим криком, який дуже добре знали і якого жахались вороги, рушили в наступ і одразу врізались у колони ромеїв, які цього не ждали.

Іоанн Цимісхій здалеку з високого пагорка стежив за військом і наказував полководцям іти вперед, якнайшвидше одбивати наступ руських воїв. Але не ромеї, а руські вої все посувались і посувались вперед, на зеленому полі перед стінами Преслави чорніло багато трупів. Руські вої кричали переможно, а ромеї кричали тепер від переляку, страху.

Кілька довгих, надзвичайно напружених, страшних годин билися руські вої з ромеями. На полі бою лунали й лунали крики, бряжчали щити, дзвеніли сокири, свистіли стріли. Ромеї відступали.

Іоанн Цимісхій лютував.

– Їх набагато більше, ніж доповідали наші лазутчики, – говорив імператор, стоячи на пагорку з Вардом Скліром.

– Наші лазутчики не врахували болгар, – відповів Склір. – Їх набагато більше, ніж русів, і всі вони б’ються на смерть.