Долина Єдиної Дороги - Микітчак Тарас Ігорович. Страница 55

— Я теж люблю милуватися світанками, — несподівано пролунав позаду голос Прави. Вона підійшла й сперлася на перила біля Чистороса. Хлопець глянув на неї. Права? Звичайна дівчина, дуже красива й дуже сумна. Чи замріяна? Чи замислена?

Діва, мабуть, зовсім не боялася холоду, бо стояла на цьому вітрі у прозорій шалі. Яка ж вона красива! Якщо в поході він згадував то Руту, то Рибохвостика, то після двобою Прави й Морфіда лише ця божественна діва стояла перед його очима. Її синє волосся змішувалося з темрявою ночі, а блиск сапфірових очей переростав зі сну в іскріння крапель на віконному склі. Так, ця діва мала багато талантів і наймимовільнішим для неї самої був талант заворожувати чоловіків. Створена Богом чи народжена звичайними смертними, прожила дві тисячі років чи двадцять, володарка стихій чи вправна куховарка — немає різниці. Вона прекрасна й молода, а чоловіче серце важко зупинити в його поривах. Це не було коханням. Принаймні так думав Чисторос. Це просто те почуття, яке спалахує під час зустрічі з дуже доброю й надзвичайною особистістю, яка ставиться до тебе як до свого хорошого знайомого, а її надзвичайність не стає перешкодою у спілкуванні. Це не було й закоханістю — швидше сильним захопленням, щоб не сказати поклонінням.

— Вибач за мої вчорашні слова. Я не хотів тебе образити, — Чисторос поклав голову на перила, дивлячись на Праву знизу вгору.

— Нічого. Ти багато в чому мав рацію, — кутики її губ ледь-ледь піднялися, але ця усмішка зовсім не в’язалася з сумом у блакитних очах. — Те, що я не втручаюсь у справи смертних, не додає мені честі, але по-іншому я не можу.

— Просто твоя допомога могла б повернути все назад і зупинити кровопролиття.

— Його вже ніхто не зупинить. Це я теж знаю.

— Невже все настільки незворотно і страшно?

— Так. Страшно і незворотно. Твій народ уже готується до війни з прибульцями, а ті ще нічого не підозрюють. Вам треба швидко повертатися в долину, бо через кілька днів доріжанам знадобиться кожен, хто може тримати зброю в руках. А я не можу, не маю права у це втручатися. Ти уявляєш, яка це мука — мати силу, яка змогла б урятувати багатьох, але не мати можливості використати її?

— Я цього ніколи не збагну до кінця, — Чисторос повернувся до сонця й примружив очі.

— Якщо будь-яка Права використає свою силу проти смертних, вона відразу ж перестане бути Правою, а та частина природи, за якою вона слідкує, вийде з-під контролю, і маги з чаклунами зможуть знову викликати катаклізми. Після загибелі Західних і Східних земель Бог наклав на нас таке обмеження. Якщо я стану на вашу сторону, то зможу допомагати лише як звичайне земне створіння. У вас додасться ще один меч і пара рук, які вміють ним володіти, — більш нічого. Моя здатність впливати на погоду зникне за першого ж її використання проти котів і каракотів, бо вони також смертні У мене залишаться тільки певні знання зі стихійної магії, тобто саме чаклунство, а не надприродні можливості.

Деякий час вони стояли мовчки, дивлячись, як диск сонця намагається відірватися від золотого горизонту й попливти в небо. Потім Права повернулася до Чистороса, їхні погляди зустрілися, деякий час аквамаринові й сапфірові очі з якоюсь незрозумілою для обох надією вдивлялися одні в одних.

Погляд Прави, небесного ангела, в якому можна побачити відображення своєї сутності, побачити власні почуття, власні вади, побачити те, що сам інколи приховуєш від свого серця, й те, що намагаєшся приховати від власної совісті, побачити небо, побачити самотність, самотність володарки цього неба, побачити її могутність і силу, незламність і чистоту.

Погляд смертного… Права відвела очі. Смертні бувають щасливими, а Прави — лише задоволеними й заспокоєними. Це і є найбільшою різницею між ними. Для щастя смертного інколи потрібен лише один погляд, один доторк, одна усмішка, просто чиясь присутність поряд, а для спокою й затишку Прави потрібні роки напруги, знесилення й відтворення своїх сил. Після перемоги над ураганом чи зливою відчуваєш лише те, що вдало виконуєш свою місію, а коли тобі не вдається вчасно зупинити зворохоблений магами порух природи й від цього страждають смертні, тебе тижнями, місяцями, роками гнітить відчуття провини, співчуття до постраждалих. Іноді приходить задоволення від виконаного обов’язку, відчуваєш свою потрібність… ні, швидше свою доцільність на цій землі… А потім так хочеться бути потрібною комусь одному. Смертні бувають щасливими, Бог дав їм кохання, а Правам він дав вибір між усім світом і цим почуттям.

— Якось я кілька діб зупиняла лавовий потік, — знову заговорила Права, — І ось однієї ночі Отець послав мені видіння. Він показав Прав Східних і Західних заморських земель. Вони, як і Прави Ессі, спочатку жахалися тих війн, які вели між собою смертні, а потім вирішили зупинити кровопролиття й нагородили магів своїми знаннями, щоб допомогти їм боротися з магічними витворами противника. Починалася війна Прав з добрих намірів. Просто одна Права жила на рівнинах і прикипіла серцем до спокійних і розсудливих народів цього краю, а інша мешкала в горах і їй сподобалися нескорені, горді й незалежні горяни. До того ж, Права гір закохалася в одного з горян, і через деякий час обидві Божі обраниці вже вели армії одна проти одної, перебравши війну на себе. Обидві хотіли вже не рівноваги, а перемоги. Їм сподобалось жити так, як смертні, вони перестали бути самотніми разом зі своїми народами. Війська стали суцільними лавами на одне навпроти одного. Права рівнин і Права гір зійшлись у двобої. Кожен удар їхніх мечів зрушував з місця гори, земля тріскалась, лава пробивалася з надр, зливи творили нові ріки. Але жодна із Прав не могла перемогти. Тоді воїни рівнин і гір кинулися в бій, як дві хвилі, що йдуть одна назустріч іншій. Я такого бою ще ніколи не бачила й не хочу бачити. Це були стотисячні армії, в яких ішли дорослі чоловіки, діти, старці й навіть жінки.

Той край не витримав битви Прав, яка тривала три дні. Поле навколо них було всіяне трупами й пораненими. Морські хвилі почали заливати рівнини, а гори самі опускалися під землю. Деякі мешканці встигли спорядити флотилії й відпливти. Коли діви востаннє схрестили зброю, вони вже стояли на найвищій місцині цієї землі, все решту було затоплене морем. Коли хвилі почали сягати Правам до пояса, вони одночасно пронизали одна одну мечами й так стояли, поки хвилі не накрили їх з головою. Я знаю, що вони досі так стоять на дні моря, куди опустилася їхня земля. Живі!

Саме тому я не хочу допомагати вам. Я не хочу, щоб війна Прав повторилася. Повір, війна смертних буде не такою кривавою й жахливою.

Після розповіді Прави Блакитного Снігу Чисторосові здалося, що біло-золоте сонце поволі набирає кривавих відтінків, які відблисками падають на незайману чистоту снігових вершин. Супроти загибелі цілого материка війна Півдня й Півночі виглядала простим епізодом в історії їхньої долини.

— Схожа війна погубила і Східну землю. І тепер у цілому світі наша Ессі — єдина земна твердь. Можливо, десь є дрібні острови, але я не можу зазирнути надто далеко, — продовжувала діва. — Найжахливіше те, що історія повторюється знову.

Болітника пересмикнуло від цих слів. Він випростався і глянув на Праву.

— Ти маєш на увазі, що все це повториться, якщо ти станеш на нашу сторону?

— Тоді тим більше повториться. Південна орда рушила на північ не без допомоги Прави Чистого Вогню. Вона передала котським магам деякі таємниці полум’я. Саме з її допомогою коти розбили війська армавірів і талері, метаючи в них вогняними кулями. Ось так.

— А інші Прави?

— Інші Прави мовчать. І я не хочу першою звертатися до них.

— Але ж Бог відбирає вашу владу над стихіями, коли ви переходите на бік смертних!

— Відбирає. Права Чистого Вогню вже не може контролювати пустелю й спеку, яка почала поволі випалювати рівнини. Але їй залишилися знання з вогненної магії й інші неабиякі здатності, — знову два погляди полинули в далину. Коли сонце вже вирвалося з блакитно-синього полону гір, обливши їх білими іскристими плямами, діва торкнула плече доріжанина, відриваючи його від споглядання навколишньої краси.