Нейтрино залишається в серці - Безорудько Віктор Григорович. Страница 19

На моє запитання не відповіли. Воно було недоречним. Не треба було запитувати.

Прюст почав:

— Але нам потрібна ще дівчина. Я не буду обґрунтовувати свою пропозицію, а просто скажу: хай еталоном для робота буде Інна Карась. Ви якої думки?

Це запитання він адресував мені. Він дещо розумів, Прюст. Він знав, чому мене долає смуток.

— Звичайно, Інка. Вона працює і вчиться. І мені здається, що цілком може стати вихователькою робота. Крім того, у неї чарівний характер.

— Звідки це вам відомо? — запитав не без іронії Карась.

Я розгубився. Справді, кому краще відомо — мені чи батькові, який характер у Інки.

— Цей юнак, — повів Прюст, — вміє давати точні характеристики людям.

Спасибі генієві. Він мене витяг з безодні. Що б я відповів батькові, коли я сам не знаю нічого про таємниці дівочої душі. Що б я сказав йому?

— Ні. Я не згодний. Ви забули про Чубарика. Ви про нього забули. Він же член комісії. Він завтра подзвонить у район і скаже, що в нас тут сімейственість і що я свою дочку хочу надіслати на Ікс. Ні, ні.

— Вам не доведеться мати справу з Чубариком, — сказав я, — ми з Прюстом справимося з ним. Тут просто треба сказати, що ми керуємося виключно принципом економії коштів. Навіщо вам брати ще одну штатну одиницю? Навіщо, коли все можна зробити своїми силами.

— Ні, коли ви вилізете на цього коника, то Чубарик складе зброю. Завтра зранку Інка прийде до вас.

На ґанку ми попрощалися з Карасем. Він жартома сказав:

— А знаєте, я б хотів бути вихователем робота. Уявіть, його мозок житиме двісті років. Мене б давно не стало, але моя частка, мої звички, мій характер житимуть. Цікаво, правда? — Карась поглянув на схід і додав: —Он бачите, червона зірка. Трохи праворуч від неї —голуба. А десь там біля неї сузір’я Лебедя. Туди полетять наші роботи. Полетите ви, — поклав мені руку на плече Карась. — Заздрю!

Карась пішов.

Я дивився праворуч від голубої зірки. Я не бачив там Лебедя. Але я не заспокоюся, поки не побачу тієї плянети, на якій житиму. Ну, нехай не я. Згоден. Не я. Але моя душа.

— Ви щасливі, Вадиме? — запитав Прюст.

— Так. Це навіть важко зрозуміти. Я ще не усвідомив, як усе відбудеться. Я ще не відчув і не пережив того, що тільки-но сталося. По суті, кожна людина безсмертна. Правда?

Прюст мовчав. Я чекав підтвердження своєї думки.

— Дуже просто все відбувається. Мої далекі пращури жили тисячу, а може, двісті тисяч років тому. А ті, кому я буду таким самим пращуром, житимуть, може, ще й мільйон років. Так?

Прюст мовчав. Він крутив мого ґудзика і мовчав.

Коли ми повернулися до кімнати, Прюст сказав:

— Чудово! Все буде чудово, юначе. Ви житимете двісті років.

14. Я на плянеті Ікс

Як повільно іноді сходить сонце. Я стою на ґанку, мружу очі і дивлюся на нього. А воно ледве-ледве повзе. Йому б сьогодні слід прокинутися раніше. Набагато раніше І освітити шлях Інці. Адже вона прийде до нас.

Минулої ночі я майже не спав. Я думав. Думав, чи може мені все те приснилося? Мине якийсь час, і я полечу на невідому людям плянету Ікс. Власне, коли говорити точніше — не я полечу, полетить мій образ в особі робота. Моя свідомість, мій характер, моя душа. Душа? А що це таке, душа? Мені не хотілося зараз шукати відповідь на таке запитання. Та, мабуть, і знайти її не легко. Але душа є, коли про неї так часто говорять. Щось таке подібне до душі є.

Отже, я полечу. Це навіть уявити важко. Політ триватиме щось біля сотні років. Я побачу зблизька інші зірки та плянети. А що ж являє собою плянета Ікс? Там є життя. Звідти надійшли радіосигнали на Землю. Припустімо, що це так. Але ж ті сиґнали ніхто не розшифрував. Що там таке переказують іксияни на Землю? Може, вони запитують, чи ви там живете, люди, чи, може, у вас там нічого немає і вам, бідолашним, досі невідомо, що таке радіо? По-всякому можуть там думати — на Іксі —про нашу Землю. Їхні вчені можуть доводити, що ніякого життя на Землі немає. Адже пересічна середня температура на більшій частині Землі —мінусова. Як же там жити? Там можна тільки в гокей грати та на лижвах змагатися. Або, наприклад, поглянуть вони на наші ріки. Їхні спектрографи покажуть, що по тих річках тече не вода, а суміш нафти, аміяку, сірки. Яке там життя? А річки ж впадать у моря. Отже, і в морях та океанах усе вже давно загинуло. Можуть вони подумати, що досі не закінчився геологічний розвиток земної кори, адже вони, іксияни, зареєстрували атомні вибухи і викидання радіоактивних речовин в атмосферу. Коли б на Землі були розумні істоти, то навряд чи вони допустили б щось подібне. Немає там життя, гадають іксияни. Не може воно там триматися. І ще вони подумають, що там досі утворюються на суші нові моря. То, мабуть, проходить процес первісного народження структур плянети. Можуть вони таке подумати про нашу Землю? Звичайно, можуть. Усякі в них є учені. Є такі, що вірять, а є такі, що з ними сперечаються та вигадують різні теорії і гіпотези. А потім пишуть і захищають дисертації.

І ось я з’явлюся до тих учених і скажу їм: «Здоровенькі були! Я прибув до вас із Землі. Ви туди надсилали свої сиґнали, от я й прибув на ваше запрошення». Тоді ті, що були за життя на Землі, мене привітають, а ті, що були проти, не повірять і почнуть мене допитувати та мучити. Правда, їм не дуже доведеться старатися. Адже вони вже захистили свої дисертації і переконливо довели, що ніякого життя на маленькій плянеті Земля немає. У них тепер не заберуть назад кандидатських звань і зарплатню їм не зменшать.

Взагалі, треба бути готовим до всього. Може, наприклад, якийсь учений чи якийсь начальник запитає мене, а хто там у вас сьогодні найвідоміший чоловік на Землі, кого там у вас найбільше знають, про кого найбільше балакають? Що відповісти на таке запитання? Можна відповісти правду. Сказати можна, що найбільш відомими є в нас на Землі поет Євтушенко, футболісти Пеле та Яшин, боксер Попенченко та стрибун Брумель. Раніше, звичайно, було трохи інакше. Раніше в нас багато говорили про відомих учених, артистів, художників та письменників. А тепер становище різко змінилося. Тепер весь світ занепокоєний, коли Пеле схуднув на півкіло, Яшин дістав травму, а Брумель поламав ногу.

Гаразд, про Землю, звичайно, я їм набалакаю багато цікавого. Є про що розповісти. А що я там у них побачу? Може, там у них і не люди живуть, а, як сказав Карась, комахи. Тоді яка з ними розмова може бути? І навіщо я тоді летітиму до тих комах? Коли вони комахи, то говорити про них не будемо. Мені все ж вони уявляються чимось подібними до людей. Щось у них повинно бути схоже на нас. Природа обирає форми надзвичайно зручні. І людина є найкращим взірцем таких зручних форм. Отож, нехай там будуть живі створіння, схожі на людей нашої Землі. Може, вони не зовсім схожі. Може, у них, скажімо, таких органів, як куприк і апендикс, уже немає. Може, у них вуха менші і зачіску мають більш удосконалену, ніж наші. Це можна припустити. Може, вони трохи менші на зріст і мають великі та круглі голови. Це також цілком можливо. Ну, а про їхній одяг не доводиться нічого говорити. Тут уже ніякі припущення не допустимі. Коли в нас, на Землі, моди змінюються тричі на рік, то і в них подібні явища мають місце. Вони там, може, дійшли такого рівня матеріального розвитку, що їх жінки щодня собі змінюють моди і одягаються в нові плаття з капрону, найлону, лавсану та інших штучних тканин. Усе може бути на їхній плянеті.

Мене навіть трохи налякала думка, що вони там, на Іксі, розумні створіння. Адже і в нас на Землі ніби живуть у переважній більшості сотворіння розумні, але вигадали ж ці розумні сотворіння атомну бомбу! І кинули її на… людей. А як у них там? Куди їхній розум повернутий? Може, вони там такі розумні, що кожен у кишені носить атомну бомбу і жбурляє нею в свого сусіда?

Багато різних питань виникає, коли думаєш, як ти повинен поводитися з жителями іншої плянети.

Чи існує в них кохання? Чи дивляться у них кінокартини? І чи потрапляють на екрани веселі кінокомедії? А може, вони, ті кінокомедії, такі прісні, як у нас? Чи є витверезники в них? Чи сіють у них на полях пшеницю, а може, й досі у них там уся площа під кукурудзою та горохом? Чи є в них такі пісні, як «Чорний кіт» та «Черемшина»?