Екологи, або Копроконська історія - Марковская Алла Анатольевна. Страница 28

— Тут є якась діра, куди ви могли б сховатися, і звідки могли б звернутися до людей, щоб заспокоiти iх? — запитав Рол. — Присутність такоi кількості військових кораблів на орбіті громадськість напевне помітила… Тим більше порадьте копроконцям не виходити з власних домівок. Я думаю, ваші союзники не баритимуться, і як iм дозволить мій помічник під час тих переговорів, які оце зараз ведуться між ескадрами, за декілька годин заберуть своi збереження зі сховищ, і буде по всьому. Моi люди тільки проконтролюють, аби не було зазіхань на знищення вашоi планети.

— Дайте мені декілька хвилин і пляшку горілки. Як я можу заспокоiти людей, коли сам на нервах?

— Це звернення буде найкращим вступом на пост президента, блискуча інавгурація… — посміхнувся Гел.

— Ідіть ви… — Варко вже розсердився, — …під три чорти! З вашими викрутасами. Коре, у тебе є що випити?!

— Нак зараз принесе, пане президенте, — з посмішкою відповів Коре.

— І ти туди ж? — Варко підвівся, обіпершись на стіл кулаками, він ховав за злістю свою розгубленість. — Що ти серед них робиш?

— Вивчаю, як піддослідних щуриків, — відповів Коре.

Рол і Гел здивовано переглянулись.

Зайшов старший солдат Нак, тримаючи три пляшки з горілкою.

— Ти найманців переловив? — запитав у нього Гел.

— Один залишився, та пан Варко заборонив його чіпати, — пожартував солдат, вказуючи на самого Гела.

Вхід до Центру був недалеко від казарм.

Невелика дерев'яна халупа, стара, почорніла. Гел і Рол обидва ще на підході до тієi халупи помітили снайперів на піддашші, а на сусідньому дереві був влаштований майже непомітний майданчик з кулеметом. У середині халупи озброєна охорона. Охоронці зустріли Варко виструнчившись, як на параді. Стосовно присутності на територіi суб'єктів інопланетного походження запитувати не мали права.

Тихо відчинились звичайні обшарпані, з облізлою фарбою двері, і виявились вони сталевими, броньованими, товщиною сантиметрів із п'ятдесят. За дверима білий тунель, у кінці тунелю — ліфтовий майданчик. Тихо, гарно, по-військовому вичищено. Все блищить, відполіроване, пахне залізом, пахне кліткою. Рол стурбовано подивився на Гела:

— Коли ти перестанеш так панічно реагувати на замкнутий простір, нікуди ж не дінешся від підземних баз і тісних ліфтів.

Варко покосився на калтокійця, паніки навіть у погляді не побачив, тільки той погляд став злим і безжалісним до мурашок по спині. Згадав реакцію Гела на яму, спохмурнів, пригадавши, як йому було цього найманця шкода, сором від власноi довірливості палив нутро розпеченим залізом.

Ліфт йшов під «землю» швидко і майже невідчутно.

— Все нормально, я переживу, — відповів Гел, — ніколи не звикну до подібних вузьких нір.

Варко тільки крутнув головою, центр був, як на його думку, навіть дуже просторим, та хто зрозуміє цього інопланетянина, коли невідомо з якого світу він прибув.

Рол окинув поглядом «маленьку» кабіну ліфту, розраховану на п'ять-шість копроконців:

— Нормальний ліфт…

Ліфт зупинився, відчинився, Рол, Гел і Варко увійшли до великого просторого приміщення — військового командного центру планети Копроконе.

Варко сподівався, що це приміщення вразить розмірами його непрошених гостей. Та вражень не дочекався.

І тут солдатики вишикувались рівною лінією, а черговий взагалі стояв, як після зустрічі з кам'яною горгоною?. Всі мовчки чекали наказів, і помітно хвилювались, бо на орбіті планети знаходились загрозливі кораблі чужинців.

Рол підійшов до великоi карти на стіні, вивчав ii декілька секунд, а за тим звернувся до Варко:

— Попередьте своiх людей на тих таємних базах-сховищах. Їм ні в якому разі не можна чинити опору.

Черговий не розумів що відбувається? І хто ці хлопчаки, що поводять себе, наче хазяi у найпотаємнішому місці планети. Чужинці на орбіті, чужинці тут, невже це вторгнення!? Та поки тут був Варко, черговий мовчав, і навіть не припускав, що пан Варко зрадник.

Гел, неначе господар, сів у м'яке крісло, відкинувся на широку спинку.

Варко наказав операторам підготуватися до прямого ефіру.

Рол слідкував за повідомленнями, які надходили з таємних сховищ.

Варко до цього дня і помислити не міг, що Такароне і Корде втаiли від нього присутність інопланетних сховищ на його ж військових базах, це ж наскільки він був сліпий останній рік!

— Ти впевнений, що ми мусимо дозволити iм забрати всю зброю і обладнання? — тихо запитав Гел у Рола.

— Якби був час і можливість, я би вивіз те все раніше, та не хочу підставляти цю планету під удар. Тим більше, я попередив Мела, і він прослідкує за тими трьома транспортами, які оце зараз підлетіли за вантажем, — Рол показав на радар.

Гел скочив з місця, підійшов до Рола і прошепотів:

— Хай Мел домовиться з Джарком, знімуть всі ідентифікаційні позначення і розгромлять цю флотилію к бісу? десь у тихому місці, подалі від населених планет, але зразки мусять бути у мене.

— Даремно ти вже не пірат… — мовив Рол.

— Коли мене виженуть з Ради, знову повернуся до цього романтичного ремесла, — відповів Гел, — не в опері ж мені співати?..

— А ти тоді мав успіх, про тебе довго згадували, і в опері також.

— От і добре, своєчасно піти теж треба уміти.

— Ти ж один раз виступив.

— От я і кажу, що своєчасно піти…

— А мені здається, ти лише назву змінив, твоi найманці мало чим відрізняються від зєйдів, — вколов Гела Рол.

Гел лише посміхнувся у відповідь.

Варко здивовано роздивлявся спочатку того, хто назвав себе піратським королем: юнака у білій, середньовічного покрою, сорочці, довгому шкіряному плащі, у шкіряних штанях і високих та широких чоботях, у які зазвичай взувались мешканці планет, де взуття ще шили чоботарі, а не фабрики. Потім зиркнув на того, хто назвав себе калтокійським командармом: наче підліток, у величезній куртці Коре і розірваних штанях, босий, з розтріпаним довгим волоссям. Не реальні обидва, особливо перед екраном радара. Вони говорили, сміялись над чимось. Як діти, що грались у війну.

Варко не повірив iм, але знав, що Такароне вірити не можна взагалі. От і доводиться вибирати у союзники цих дивних чужинців. І надіятись, що вони не грабують його планету, а дійсно рятують. Та взагалі все надто неправдоподібно. Єдиний, хто міг щось підтвердити — це Коре, але чи можна йому зараз вірити, адже стільки років він вештався десь по чужих світах?

Та от Варко покликали до кімнати, де знаходився конференц-зал з потрібною апаратурою для передачі сигналу по всій планеті у прямому ефірі. І порадитись нема з ким, і ніхто нічого не може підтвердити. Варко у своiх ваганнях почував себе чи то довірливим бовдуром, чи то зрадником.

Гел знову сів у крісло чергового офіцера, підтягнув до себе важкий стілець і поклав на нього ноги, знову відкинувся на високу спинку м'якого зручного крісла.

Рол присів поряд, торкнувся руки Гела:

— Спробуй поспати, мені так легше буде відновити тебе, бо ще трохи і ти знову помреш.

— Ти, головне, проконтролюй це все, шкода iх, — попросив Гел.

— Добре. І з Мелом я поговорю, Джарк йому не відмовить, тим більше з твого дозволу.

— Мілен попередь, бо Джарку зараз легше зв'язатися з нею, ніж зі мною. І нехай вона не йде на зустріч з Такароне нема потреби, потрібно тільки підірвати його корабель на зворотній дорозі, скажемо, що то копроконська опозиція.

— Добре, — посміхнувся Рол, скинув з себе плащ і накрив iм босі ноги Гела.

Ракірла, неначе казкова перлина, на дорогоцінному різнокольоровому полотні великого космосу. Ніжна вуаль з білих хмар линула над незчисленними островами планети. Сині океани сяяли в світлі зірки, як діаманти у короні стародавнього короля. Темна діадема нічноi сторони відтіняла той блиск і надавала планеті загадковості, незвіданоi і привабливоi.

Ракірлійці — амфібіi, маніакально берегли чистоту своiх океанів, а на островах побудували міста, які нагадували білосніжне мереживо на вбранні нареченоi. Міста Ракірли славились своiми водоспадами і фонтанами, наповнювали вулиці приємною прохолодою, і прибутковими туристами, які злітались в дивні міста-мережива, немов мухи на мед.