Малиновий Клин - Білий Дмитро. Страница 10
На Лінії розміщувалась батарея, де за укріпленням стояли гармата і 8-25 козаків. Найгустіше були розставлені бикети, або пикети. Це — сплетені з верби укріплення з подвійними стінками, куди засипалася земля або пісок; навколо укріплень висипався вал і окопувався рів. Посеред бикету також височіла фігура, за допомогою якої 8 козаків, котрі там знаходилися, повинні були попередити інші кордони і бикети про наступ ворожих загонів. Часто чорноморці ставали перед вибором: або врятуватися й здатися ворогу, або попередити своїх братів про небезпеку й загинути. Але козаки завжди вибирали останнє.
У грудні 1832 р. 300 черкесів оточили бикет урядника Сура, з яким перебувало лише 13 козаків. Чорноморці довго трималися, і після того, як закінчилися кулі, билися шаблями й ножами і загинули всі до одного. Але за цей час козаки Полтавського куреня встигли підготуватися й відбили напад ворога.
Між бикетами, кордонами і батареями постійно роз'їжджали по відомих тільки їм стежках кінні козаки залог. Козаки цих залог розробили цілу систему сигналів, за допомогою яких сповіщали про підхід горців. Це був і особливий свист, і стук шаблі об стремена, і дим вогнища. Інколи по річці Кубань пропливали байдаки, з яких чорноморці стежили за ворожим берегом.
Особливо посилювалася небезпека нападів узимку, коли Кубань замерзала. Черкеси були дуже небезпечні вороги, вони поділялися на худжретів і психадзе. Хиджретами (від арабського слова "наїзд") називалися відчайдушні черкеські вершники, для яких війна була головним заняттям. Про хиджретів говорили: "Свинцем сіють, підковою косять, шашкою жнуть". Психадзе ("водяні собаки") невеличкими групами по 5-6 чоловік пробиралися плавнями за Кубань і нападали на поодинокі залоги й хутори.
Взимку черкеси переходили по кризі річку Кубань, пробивалися з боями крізь Лінію, нападали на курені й хутори, спалювали їх, а жителів забирали в полон. Особливо жорстоким був наїзд у 1842 р. на Васюринський курінь, коли більшість його жителів горці вбили й забрали в полон. При нападі на Полтавський курінь його мешканці на чолі із священиком з останніх сил відбиваючи горців, врятувалися дивом.
Черкеси захоплювали в полон людей для того, щоб обмінювати їх на своїх полонених, але найчастіше продавали турецьким работорговцям. І повторював тоді чорноморець сумний шлях своїх предків по невільницьких ринках Єгипту і Аравії. Те, що деякі бранці зникали назавжди, породило навіть у чорноморців легенди про людожерів-песиголовців, які мешкають у горах і яким черкеси віддають полонених.
Та не так просто було утримати чорноморця у полоні. Коли черкеси захоплювали козака й хотіли продати, то зрізували йому оселедця, бо інакше работорговці говорили, що це "баткал" — запорожець і обов'язково через тиждень-два втече. На весь Кубанський край прославився козак Безкровний, який чотири рази втікав з полону, доки добрався до своїх. Для того, щоб врятувати своїх козаків, котрі потрапили у полон, чорноморці отаманів Бурсака, Безкровного, Заводовського, Рашпиля, Кухаренка заглиблювалися на територію черкесів, інколи й невеличкі загони козаків переправлялися за Кубань. І не знали вони, чи вдасться повернутися живими з походу. І співали з тих часів на Кубані сумну пісню:
Під час постійних воєн з черкесами серед козаків з'явилися особливі пластунські товариства. Традиція надзвичайно сміливих і вмілих розвідників була, без сумніву, продовженням традиції характерників часів Запорозької Січі, але в умовах постійної охоронної служби на Кубані вона отримала новий специфічний напрям. Пластунські товариства складалися із найдосвідченіших і найрозумніших козаків. Пластун міг годинами лежати в засідці, чекаючи ворога, безшумно пересуватися під самим носом у черкесів. Надзвичайно влучно стріляв він із рушниці, блискавично володів холодною зброєю. Як правило, пластуни добре володіли всіма горськими діалектами, носили черкеський одяг, пробиралися в гірські аули, щоб довідатися про плани ворога. Щоб подати товаришам сигнал, пластун міг майстерно підробити крики птахів або диких звірів. Пластунські товариства вважалися серед чорноморців окремою напівтаємничою кастою. Це були єдині військові підрозділи, до яких пластуни самі набирали поповнення із молодих козаків, котрих посвячували у свої таємниці. Решта чорноморців вважали пластунів чаклунами і характерниками, які вміли лікувати, заговорювати кров, знали мову птахів і звірів. Часто пластун мав при собі скрипку або маленьку бандуру, якими розважався під час відпочинку. Пластун з Корсунського куреню Омелько Вернигора славився своєю вмілою грою на скрипці, і коли черкеси захопили його в полон, то інші черкеси, які любили Вернигору за майстерну гру, звільнили його з полону.
Славилися на Кубані відчайдушні пластуни вершники Мандрійко і Запорожець, а про таких пластунів, як Гуртовий, Рогач, Чернега, Іван Драган, Юхим Жорник, Герасим Цаниленко, Василь Дзюба, Хома Коваленко, Іван Хоменко, Макар Шульга та інших, у ХІХ столітті ходили легенди. Але якщо безліч дивовижних пригод і подвигів пластунів залишалися у переказах тільки серед козацьких куренів і станиць, то під час Кримської війни весь світ довідався про славних чорноморців-пластунів.
Під час облоги Севастополя у 1854 р. туди прибуло два пластунських батальйони. Вже через декілька днів російське головнокомандування, з одного боку, і французьке, — з іншого, здивовано спостерігало за незвичайним боєм між пластунами та французькою кіннотою.
Коли майже 150 кіннотників кинулися на пластунів, ніхто не сумнівався, що пластуни здадуться, але вони миттю розсіялися перед вершниками і спокійно їх перестріляли.
У цій війні пластуни з успіхом виконували найскладніші завдання. Вони захопили четвертий французький бастіон, а коли побачили, що всі гармати знищити не вдасться, урядник Іван Герасименко виніс на собі багатопудову мортиру. Велику славу мали пластуни, але більшість їх загинула під Севастополем, а ті, котрі залишилися, знову повернулись на Кубань до своєї тяжкої праці.
ДОБРИЙ КОЗАК БАЧЕ, ДЕ ОТАМАН СКАЧЕ
Цікава і складна доля чорноморських отаманів. В історії українського козацтва більш відомі такі отамани, як Іван Сірко, Палій чи Підкова, але і чорноморці мали отаманів, які могли б стати поруч з кращими провідниками козацтва.