Поклик Ктулху - Лавкрафт Говард Филлипс. Страница 9

То було все. Після цього Йохансен тільки роздумував про фігурку з каюти та дбав про їжу для себе і божевільного, що заходився реготом поруч. Кермувати яхтою після вдалої спроби втекти він не намагався, адже те сміливе зусилля, здавалося, геть виснажило його волю до боротьби зі стихією. Другого квітня розгулявся шторм, і його свідомість затьмарилась. Пригадує тільки, як його крутило в безконечних коловертях часу і простору, як шугав крізь хиткі всесвіти на хвості комети, як невідома сила шпурляла його з глибочезного провалля на місяць і з місяця назад у глибочезне провалля, і все це відбувалося під регіт гурту Великих Древніх і зелених, із кажанячими крилами, насмішкуватих чортенят.

Від цих моторошних жахіть Йохансена порятувала поява «Пильного», потім були свідчення в адміралтействі, знайомі вулиці Данідіна і довга дорога додому в старий будинок під горою Егеберг. Він не міг усього розказати - вирішили б, що він божевільний. Тому він напише про те, що знає, а там уже й смерть - тільки щоб про це не здогадалася дружина. А смерть буде милістю, якщо тільки вона витре спогади.

Прочитавши цей документ, я поклав його в бляшану скриньку разом із барельєфом Вілкокса й паперами професора Енджела. Туди ж потраплять і ці мої записки, які свідчать про те, що я писав їх при здоровому глузді, і в яких поєдналося те, що, сподіваюсь, ніколи більше не буде зіставлене. Я побачив усе те, що загрожує існуванню нашого світу, і віднині навіть весняне небо й літні квіти назавжди будуть для мене отрутою. Але навряд чи я проживу довго на цьому світі. Так, як пішов із життя мій дідусь, як пішов бідолашний Йохансен, так піду і я. Я знаю забагато, а культ - він і досі живий.

Ктулху теж досі живий, гадаю, знову у тому кам’яному проваллі, що ховає його відколи сонце було молодим. Його кляте місто знову затонуло, адже «Пильний» пропливав над тим місцем після квітневого шторму А от його вірні слуги ходять по землі й досі. Вони ревуть і гуцають і приносять у жертву людей під увінчаними ідолами монолітами у потаємних закутках нашої планети. Напевно, острів поринув ув океанські глибини несподівано для Ктулху, коли він усамітнився у своїй чорній безодні, бо інакше людство б тепер животіло у вічному страху й розпачі. Хто знає, що буде далі? Те, що виринуло, може знову потонути, а потоплене може виринути. Скверна затаїлася у надрах світу і сподівається явити нам своє лице, а нечисть шириться в наших містах, де повно негідного люду. Настане час... але я не повинен і не можу думати про це! Тож буду тільки молитися, що коли мені не пощастить пережити цей рукопис, виконавці моєї духівниці керуватимуться радше обережністю, аніж відвагою і подбають про те, щоб жодне чуже око його не побачило.