Цурпалки - Соколян Марина. Страница 10

— Дуже вдячна, — пролопотіла вона, глибоко дихаючи.

— Вам погано?

— А ви кмітливий, помітили. Вчасно, на моє щастя. Лише знепритомніти в метро мені не вистачало. Гордо прикрасити своїм безтямним тілом цей осоружний вагон.

Вона сперлася спиною на двері, які щойно зімкнулися. Іштван вражено видихнув, широко розплющивши гарні темні очі, оточені віялом пухнастих вій.

— Якщо у вас якісь проблеми, — мовив він невпевнено, — приходьте до нас на семінар. Ми вам… допоможемо.

Елоїза намацала поглядом чорний трикутний на зеленому полі.

— А, сектанти. Це, Іштване, якби у мене дійсно дах протік буйним повенем… Ви ж не вирішуєте проблеми, а вчите від них тікати попідтинню, хіба ні?

— Як?! — він ледве не захлинувся обуренням, — Ви не розумієте! Призначення!

— На нас люди дивляться, тихше, — вона стенула плечима, — Чому лише вас розвелося, мов псів недорізаних? Вибачайте, нічого особистого… І всі чогось хочуть, переконують, прагнуть ощасливити…

Іштван з жахом дослухався до хаотичних суджень жінки, вже шкодуючи, що запропонував їй руку допомоги. І тут сталося неймовірне: раптово він усвідомив, що саме ця жінка, зі всім своїм багажем несвіжих проблем і є його Призначенням.

— Я зможу вам довести…

Поїзд набирав швидкість.

— Що?

— Зможу довести…

— Га?

— Я доведу вам, що в цьому є сенс. Дозвольте мені…

— Ну доводьте. Лише швидше, мені виходити на наступній.

Книга Основ:

1.1 Воно навколо тебе. Ти живеш ним, дихаєш ним, бажаєш ним і мрієш лише ним. Призначення — це сенс і мета, причина і наслідок. Коли не маєш Призначення, ти — порух безладу. Коли Призначення веде тебе, ти — вістря стріли, і ти — ціль; ти — гірський струмок, і ти — океан; ти сонце, і ти — горизонт.

1.2 Призначення — це зорепад, Призначення — це стигле яблуко, Призначення — це камінь на дорозі. Невідомо, де і коли ти знайдеш його, невідомо, чим воно буде для тебе, невідомо, чи збагнеш, що знайшов його.

1.3 Призначення — наречений, тебе обрано ним для довічного союзу. Ти не можеш обрати сам, як дитя не обирає батька, як камінь — форму, будинок — мешканців. Воно не питатиме згоди, воно не потребує бажання. Втім, Призначення — це лише сила, ти — її втілення.

Книга Повчань:

5.1 Збагнути Призначення — найвища мудрість. Для тих, хто не знає Призначення, життя — курива битого шляху. Для того, хто зрозумів, що є його Призначенням, життя — стрімкий політ.

5.2 Будь зосередженим: нехай жодна дрібниця не обмине твоєї уваги. Суть — в дрібницях. Маленький камінець — початок обвалу, дрібна крапля — початок грози, мала іскра — початок пожежі.

5.3 Будь терплячим. Призначення не залежить від твоїх бажань. Бажання — лише шори на твоїх очах, що завадять тобі побачити найважливіше. Не бажай збагнути. Чекай, удосконалюй себе, і прозріння буде твоєю винагородою.

5.4 Будь цілеспрямованим. Не шукай інших шляхів, коли для тебе є лише один. Коли ти відчуєш, що Призначення обирає твій шлях, не відволікайся ні на мить. Ні пошук задоволень, ні накопичення знань не наблизять тебе до мети, а лише витратять час, випозичений тобою у вічності.

Іштван відвів її додому і поклав до ліжка. Змучена і, до того ж, так і не ознайомлена з поняттями сором’язливості та обачності, Елоїза зовсім не пручалася. Вона заснула миттєво, зігріта душнуватою, просякнутою запахом меліси, атмосферою помешкання її нового знайомого.

Кімната була темною і невеличкою, вміщаючи лише одномісне ліжко, старовинний сервант, кривобоке крісельце і смугасті сутінки, що сочилися зі щільно зашторених вікон. Над ліжком горів зеленим неоном все той же символ трикутника. Зосередження. Терпіння. Цілеспрямованість.

Іштван сидів поряд, спостерігаючи за її диханням та сонними незадоволеними гримасами. Він не міг збагнути, як і за що найбільше таїнство його смертної долі відбулося таким недоречним чином. Його колеги з Церкви роками чекали свого Призначення і знаходили його в зайняттях гідних і важливих. А він…

Молодий прихильник новомодного вчення тяжко зітхнув і вдався до медитації. Йому, одному з небагатьох, часто вдавалося досягти повного відсторонення від себе та усвідомлення присутності Гравця — найвищого божества, втілення самого Призначення. Таке відчуття завжди дарувало Іштванові впевненість у собі та в обраному шляху до самовдосконалення. Завжди, та не сьогодні. Він нервував і постійно виринав із теплого мороку, аби пересвідчитися, що відчуття щодо жінки, яка відсипалася на його ліжку, не змінилося. Якби ж то!

Книга основ:

1.1 Є лише єдина сутність, непідвладна Призначенню, але уособлення найвищої волі. Його існування не має причини, оскільки є причиною для існування світу; Його існування не має сенсу, бо є сенсом всього сущого. У нього немає імені. Його ім’я — Сила, його ім’я — Доля.

1.2 Іще називають його: Гравець.

— Я мушу йти, Іштване. Я втомилася. Не можу більше слухати твої нескінченні проповіді.

— Елоїза, що ти говориш?! Ми — частина одного цілого, ми мусимо бути разом. Невже ти так не зрозуміла? Ти для мене — єдиний…

— Мовчи!

Вона притисла пучки пальців до скронь; її чоло прорізала глибока зморшка, а кутики вуст вигнулися у судомі гіркоти. Елоїза змінилася за кілька тижнів, які провела у товаристві несамовитого Іштвана. Раніше вона вважала, що може витримати будь-якого чоловіка, аби лише його ставлення до неї було відповідним. Тепер же вона починала розуміти, що і її витримці є межа. До цього молодого чоловіка вона відчувала… відразу. Це почуття виникало повільно, після тривалого бродіння, настояне на його солодкій, нудотній відданості. Він якось прикипів до неї, присмоктався, мов п’явка, відмовився від усього, аби лишень бути з нею, бачити її, відчувати поряд. Елоїза, спочатку причарована його пристрастю, дуже швидко зрозуміла, що її прихильність сягає зовсім не так далеко. Іштван немов збожеволів.

— Мовчи… Іштване. Ти стільки зробив для мене. Але я, вибач… більше не можу. Ти не відпускаєш мене, ти обмежуєш мій простір. Я не можу поворухнутись, не можу продихнути…

— Якщо ти підеш, моє життя закінчиться. Я просто загину. Так завжди трапляється з тими, хто не виконав Призначення…

— Якщо я залишусь, тоді загину я. Просто задихнусь в твоєму товаристві. Я була поганим Призначенням, вибач.

— Не йди, Елоїзо!

Двері зачинилися. Все. Порожнеча. Беззмістовна чорна безодня.

Книга Прозрінь:

4.1 Той, Хто Не Має Призначення, перебуває поза площиною існування. Він перебуває там, де час перетворюється у простір, а простір змінює форму. Його влада — бути собою в ту коротку мить, коли всесвіт завмирає, перетворюючись в одну із безлічі своїх проекцій.

4.2 Лише Той, Хто Не Має Призначення, має владу поєднати початок і кінець, аби розпочати наступний цикл існування.

4.3 Історія попередніх циклів буття нам невідома. Відомо лише, що вони передували нашому, як сон передує пробудженню.

4.4 Завтра ми побачимо інший сон — про те, як прокинулися. І майбутнє стане теперішнім, а минуле — сном теперішнього про вчорашнє. І так буде завжди, доки Він пильнуватиме на межі наших сновидінь.

Гравець затримав подих. Біла кулька стрімко долала відстань. Зіткнення, удар. Кульки мчать в різні сторони: біла летить геть, а чорна — точно до лузи.