Сатирикон-XXI (збірка) - Ірванець Олександр. Страница 45
Кожен народ має таких катів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких чорноробів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких бракоробів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких хліборобів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких парубків, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких партійців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких барменів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких мерців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких воєвод, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких сиріт, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких малярів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких грабарів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких картярів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких маркшейдерів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких паразитів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких масажистів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких чабанів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких кабанів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких лекторів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких секретарів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких директорів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких замдиректорів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких бухгалтерів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких мерчандайзерів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких дилерів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких девелоперів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких брокерів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких дизайнерів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких гіпнотизерів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких аніматорів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких екзекуторів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких прозекторів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких інжекторів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких паліїв, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких гультяїв, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких жлуктіїв, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких крутіїв, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких паливод, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких галайдів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких гуляйвітрів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких песиголовців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких халамидників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких малахайників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких лохомийників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких каламайнахів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких бертвородигів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких кармотрингів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких мертодригів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких параматників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких лемотендиків, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких жаротминників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких горотасників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких валоримників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких притамачників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких ладабрийників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких протомазників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких цілоратників, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких фигомайтиків, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких ентомологів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких жуків, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких плавунців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких рогачів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких прусаків, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких ельзасців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких саарців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких бранденбуржців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких саксонців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких тюрингійців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких баварців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких швабів, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких померанців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких гессенців, на яких заслуговує.
Кожен народ має таких вестфальців, на яких заслуговує.
Гайнріх писав і писав. Ніч давно запала над містечком. Мідний каламар тьмяно поблискував у світлі гасової лампи. Давно пора було спинитися, спочити. Та слово по слову все лягало на папір, і його писанню не було кінця.
Кожен народ має таких, на яких заслуговує…
Кожен народ має таких, на яких…
Кожен народ має таких, на…
Кожен народ має таких…
Кожен народ має…
Кожен народ…
Кожен…
Літо 2009 р.
Львівська брама
1
…Як тебе не любити, Києве мій! Ну, не любити можна по-всякому. Можна тихо і злісно, крадькома, як москаль який-небудь. А можна відверто, із розпачем, як ось я, наприклад, зараз. Тут і тепер. На задній лаві довжелезного тролейбуса-гармошки, де біля протилежного вікна куняє, задерши голову, конкретно п’яний або дуже перевтомлений чоловік, іще кілька спин пасажирів видніються попереду, у перспективі. Салон освітлюється тьмяно, та ще ззовні стукотить по корпусу й стікає віконними шибами цей занудний жовтневий дощ… Ні, такого тебе я й справді не люблю, мій Києве, столиця моєї держави, плюс-мінус матір усіх руських городів.
І якої, питаю, біди цей кум Іван живе тут так далеко? Хоча де ж йому жити іще: на Інститутській чи на Городецького він однокімнатної гостинки в панельному блоці не винайме. Бо, по-перше, там блоків не будують, а по-друге, навіть коли б їх там десь і притулили, коштувала б та гостинка ого-го. А йому ще й сім’ю годувати. Отож і тулиться на Куренівці. Дивний район, далекий, недосяжний. Колись його було затопило грязюкою-пульпою з будівельних котлованів. Ти десь про це читав — чи то у віршах, чи у прозі. Здається, навіть книжку про це видали. Ну й мало їм. Знову натулили там житла, а ще ж треба було попередньо всю ту грязюку повідчищати, повивозити. Те трапилося, щоправда, років сорок тому. Ну та було й було, забудьмо. Краще оно роздивитися, де це ми їдемо зараз? Ага, хрін тут побачиш за цією зливою. Оно аж у салон стікають хвилясті холодні цівочки, десь, видно, кватирка не до кінця притулена. Бр-р-р…
Якісь будинки пропливають за вікном, тепло світять затишними кухонними вікнами. Та чого там, метра не проїдемо, «Лук’янівську» мусить бути видно. Онде на передні двері якась хамула преться з собакою. Ну звичайно, бультер’єр, і без намордника. «Нє бойтєсь, нє бойтесь, собачка нє кусаїтца…» А псюра тягне її по салону, важко відсапуючи, сюди, до тебе, вона його ледве втримує. Сахаються, відсуваються поодинокі спини пасажирів. Невже вона хоче сісти тут? Ну, пронесло, дякувати Богу, знайшла порожнє місце, навіть два. А то б пес почав принюхуватися, лізти лизатися тощо. Ти ж знаєш, як на тебе реагують пси, коли ти напідпитку. Тут ця Іванова горілка стоїть у грудях і ніяк не хоче нижче опускатися, лише час від часу дає про себе знати конденсованими випарами, і ти, щоб не гикнути, мусиш зціплювати щелепи. А в бультер’єра, між іншим, коли він зціплює щелепи, сила стиснення досягає тридцяти восьми атмосфер. Хоча ти все одно не знаєш, багато це чи мало. Хтось тобі розповідав. Для прикладу, двері у вагоні метра, коли зачиняються, то, здається, мають десять атмосфер. Чи вісім? А горілка була просто жахливою. Ти ще протестував, казав, що не п’єш білої вже багато років, і це була чистісінька правда. Проте Іван зумів тебе переконати, що горілка не зовсім біла, що вона підфарбована: на дні пляшки й справді плавала розкисла перчинка зовсім не червоного, а якогось блідо-жовтуватого кольору. Ну, ти й ковтнув.