Техану - Ле Гуин Урсула Кребер. Страница 43

— "Доля — це прохід між ними", — тихо мовив Гед.

Цієї ночі Тенар снилося, ніби вона бачить той прохід, про який ідеться у "Створенні Еї". Бачить невеличке віконце, засклене важкою та мутною шибою з нерівними краями, вроблене в західну стіну старенького будинку понад морем. Вікно було зачинене на засув. Тенар хотіла його відчинити, та не могла пригадати потрібного слова чи ключа. То мало бути слово, ключ, якась назва, без яких годі було й думати відчинити те вікно. Вона шукала свою згубу в кімнатах із кам'яними стінами, які все вужчали і тьмяніли, аж поки врешті не отямилась у Гедових обіймах. Він намагався розбудити, заспокоїти її, примовляючи:

— Усе добре, люба моя, все буде добре!

— Я не можу звільнитися, — плакала вона, пригорнувшись до нього.

Гед заспокійливо пестив її волосся.

— Поглянь, — прошепотів він, коли вони лежали поруч.

Зійшов старий місяць. Попри всю холоднечу, Тенар не зачиняла віконниць, і сніг відбивав біле місячне сяйво просто в кімнату, немов заливаючи молоком увесь простір над ними. Вони лежали, і їм здавалося, що стеля — це просто завіса, завіса між ними і безкінечною, сріблястою і непорушною глибочінню.

* * *

Цьогорічна зима на Ґонті видалася напрочуд сніжною і затяжною. Врожай восени зібрали гарний, не бідували ні люди, ні худоба, і всього клопоту було, що сидіти в теплі та їсти назбиране.

Терру вже знала "Створення Еї" від початку до кінця, а в день Сонцестояння розповідала "Зимовий хорал" і "Подвиги юного Короля". Вона уже вміла пекти хрумкі пиріжки, прясти на прядці й робити мило. Їй уже були відомі назви і властивості усіх рослин, не вкритих снігом, і ще багато всячини про трави та слова, якої Гед набрався за своє коротке учнівство в Оґіона і за довгі роки, проведені у Роукській школі. Але він як міг обминав і Руни, і книги Всевідання, що стояли на кам'яній полиці, і не навчив дівчинку жодного слова із мови Створення.

Якось Гед розговорився з Тенар, і вона розповіла, як вчила Терру слова "тоук", та потім занедбала те навчання, бо щось не виходило, а що саме, вона так і не збагнула.

— Я гадала, причина в тому, що, може, я сама ніколи не розмовляла цією мовою і не використовувала її у чарах. А може, я мала би пізнати її від того, хто розмовляє нею від народження.

— Серед людей не знайдеш жодного такого.

— А тим паче — серед жінок.

— Я мав на увазі, що вона рідна тільки для драконів.

— А звідки вони її знають?

Гед не сподівався такого запитання і відповів нескоро. Мабуть, силився пригадати все, що знав про драконів сам і чув від інших.

— Не знаю, — зізнався він нарешті. — Що ми взагалі можемо сказати про них? Що вони навчають одне одного так само, як і люди, як матір дитину, як старший — молодшого? А можливо, вони, як і тварини, чогось навчаються самі, але більшість знань отримують вже від народження? Ніхто не скаже, так це, чи не так. Та як на мене, то і дракони, і мова їхня — це щось одне. Єдине і неподільне.

— Інших мов вони не знають.

Гед кивнув і пояснив:

— Вони нічого не вчаться, бо їхнє знання — це їхнє буття.

Зайшла Терру. В її обов'язки входило слідкувати, щоб у хаті завжди було достатньо палива. Дівчинка виклала дрова в ящик, що стояв у куті під комином, і пішла за новим оберемком.

— Що вона співає?

— Терру?

— Ну, коли залишається сама.

— Нічого. Вона нічого не співає, бо не вміє.

— Ну, може, це не спів, але я чув: "Далі, ніж західна даль..."

— А, — здогадалася Тенар, — он воно що! А Оґіон не розповідав тобі про Жінку з Кемая?

— Ні, — похитав головою Гед. — Розкажи мені.

Не відриваючись від прядива, Тенар повідала йому Оґіонову історію, і коли вона говорила, прядка то дзижчала, то замовкала. Закінчивши розповідь, Тенар сказала:

— Коли Майстер-Вітровод розповів мені, що спонукало його до пошуків "жінки з Ґонту", я подумала про неї. Але її напевне вже немає серед живих. А хоч би й була, то який Архімаг з рибалки, та ще й із дракона на додачу!

— Але ж Формотворець не казав, що ота жінка з Ґонту буде Архімагом, — зауважив Гед. Він саме вмостився на віконному карнизі, щоби краще бачити при світлі похмурого дня, і штопав потріпані штани. Від Сонцестояння минуло півмісяця, це була найхолодніша пора.

— А що ж тоді він сказав?

— "Жінка з Ґонту". Хіба не так?

— Так, але ж його питали, хто буде наступним Архімагом.

— Питати питали, але відповіді не отримали.

— "Суперечки великих магів не мають меж", — сухувато промовила Тенар.

Гед перекусив нитку, а залишок намотав на палець.

— На Роуку я трохи навчився гратися словами, — погодився він. — Але тут, здається, справа не в цьому. Не може "жінка з Ґонту" бути Архімагом. Взагалі жодна жінка не може бути ним. Це би суперечило її жіночій суті. Маги Роуку — чоловіки, і їхня сила — сила чоловіча, їхнє знання — знання чоловіче. І рід чоловічий, і магія тримаються на одному камені. Сила належить чоловікам. Якби сила була в жінок, то ким би тоді були чоловіки? Жінками, нездатними народжувати дітей? І ким би були жінки? Чоловіками, які народжують дітей?

— Атож! — кивнула Тенар. І за якийсь час не без лукавства додала: — А як же тоді королеви? Хіба вони не жінки, наділені силою?

— Королеви — це ті самі королі, тільки жіночої статі. — Тенар порснула. — Я хотів сказати, що вони беруть силу в чоловіків. Ті дозволяють їм користуватися своєю силою. Але то не жіноча сила, розумієш? І королева сильна не завдяки своїй жіночій суті, а всупереч їй.

Тенар кивнула. Відхилившись від прядки, вона потягнулася і

запитала:

— А що ж тоді жіноча сила?

— Цього ми, побоююсь, не знаємо.

— Ну, а жінка як жінка — хоч десь, бодай від когось вона може сподіватися на послух? Від дітей, наприклад. Хоч якийсь час...

— Може, так, у себе вдома.

Тенар окинула поглядом кухню.

— Де всі двері зачинені, — зауважила вона. — На засуви.

— Бо ви чогось таки вартуєте.

— О, так. Ми ж безцінні. А разом з тим і безпорадні... Ніколи не забуду, як я це зрозуміла! Мені погрожувала Косіль — мені, Єдиній Жриці Гробниць. І ось тоді я відчула свою безпорадність. Мене поймав жах. А вона черпала свою міць від Богокороля, який був чоловіком. О, як я злостилася від цього! І як я боялася!.. Одного разу я розмовляла про це з Жайвіркою. І вона запитала: "Чому чоловіки бояться жінок?"

— Якщо ваша сила — це просто слабкість інших, то ваше життя — це суцільний страх, — зауважив Гед.

— Так, але, здається, й жінки самі бояться своєї сили, бояться себе самих.

— А їх колись учили покладатися на самих себе? — запитав Гед, і коли він це сказав, знову зайшла Терру. Його очі зустрілися з очима Тенар.

— Ні, — похитала головою Тенар. — Довіри нас не вчать. — Вона подивилась, як дівчинка складає дрова у ящик. — Якби ж то сила була у довірі. Мені подобається це слово. Якби не зводилося усе до ієрархій — хтось вищий, хтось нижчий, — королі, володарі, чаклуни... Яке воно все зайве, непотрібне... Для справжньої сили, істинної свободи, потрібні не примус, а довіра.

— Як між дітьми та батьками, — озвався Гед.

Вони обидвоє замовкли.

— А зараз, — першим порушив тишу Гед, — уже навіть довіра не та. Чоловіки на Роуку ще покладаються на себе і на інших. Їхня сила чиста, не вражена ніяким тліном, і вони мають цю чистоту за мудрість. Їм і на думку не спаде повернути її на зло.

Тенар підвела очі на Геда. Він ще ніколи не говорив так про Роук — як цілковито сторонній спостерігач, абсолютно до нього не причетний.

— То, може, їм потрібна жінка, котра могла б наставити їх на цей шлях, — сказав він і розсміявся.

Тенар знову запустила прядку.

— І все ж я не збагну, чому жінка може бути королевою, а Архімагом — ні?

Терру уважно слухала.