Комашина тарзанка - Сняданко Наталка В.. Страница 11

Тепер, коли Сарона згадувала це все, спогади вишиковувалися в чергу один за одним, як книги на полиці, їх раптом ставало дуже багато, як буває багато монет, коли починаєш вигрібати їх із кишень зимового одягу під час весняного прибирання, і Сарона відчувала необхідність повернутися до кожного з цих спогадів, хоча б на коротко знову відчути атмосферу якихось приємних вечорів, проведених біля полум’я в п’єці удвох із Сароном, посиденьок із Пітагорасом та Сімоною, інших епізодів, до яких хотілося б повернутися ще раз подумки. Їй здавалося, що важливо час від часу подумки повертатися до тих чи інших спогадів, ніби стираючи з них пилюку, бо по-іншому деталі можуть поволі вивітритися, ніби парфуми, якими рідко користуються, і поволі у пам’яті залишаться лише дуже загальні, позбавлені конкретики, враження.

Вони з Сароном часто вечеряли при свічках, Сарон готував щось спеціально для них двох, випробовуючи нові рецепти, і дуже хвилювався, коли Сарона повільно куштувала страву, адже від її реакції залежало, чи пропонуватиме він увести страву в меню. Сарона старанно розповідала про свої враження від страви, хвалила, критикувала, намагалася вловити найменші відтінки смаку, куштувала гарячим і трохи охололим, порівнювала, як краще, оцінювала аромат і навіть те, скільки доводиться чекати на приготування, адже і це важливо, аби не зруйнувати святкового настрою, якщо очікування буде надто тривалим, або навпаки, занадто коротким, і ним не вдасться насолодитися. Після цього тесту напруження Сарона спадало, вони пили вино і розмовляли.

Сарон розповідав про кумедних відвідувачів, які боялися замовити тринадцятий столик або вимагали, щоб у меню були подані рецепти страв і калорійність кожного складника, або і таких, що приходили обвішані коштовностями і хутром, здавали їх до гардеробу, а поряд ставили охоронця, якому весь вечір не дозволялося відлучитися навіть у туалет. Деякі з гостей завжди мали при собі натільні пляшечки з горілкою і потай в туалеті запивали ексклюзивні вина міцнішими напоями, щоб не бачила дружина. Інші, витративши на вечерю кілька сотень, потім поспішали на автобус, щоб не витрачатися на таксі. В автобусі у них могли витягти гаманець, і наступного дня вони обурено розповідали про кишенькових злодіїв, які в долі з водіями, і про те, що це свинство. У деяких гостей з-під трохи закоротких штанів костюмів від Армані взимку визирали протерті і не дуже чисті кальсони очевидного базарного походження, а з «ролексів» частково стерлася «позолота» і залишилася на шкірі власника непоміченим зеленуватим осадом. Це було трохи схоже на складання пазлів, коли до описаних офіціантами візуальних портретів Сарон додавав свої кулінарні спостереження. Наприклад, про одного з постійних відвідувачів, який щоразу замовляв асорті з морепродуктів та жаб’ячих лапок, одну з найдорожчих страв, але завжди залишав його неторкнутим, і це дивувало Сарона, аж поки він випадково не побачив на столі у свого лікаря карточку цього чоловіка (замовлення постійних клієнтів приходили на кухню з прізвищами), розкриту на черговому записі. Із запису Сарон довідався, що у цього чоловіка важка форма алергії на усі види морепродуктів.

Чи про іншого, який постійно замовляв цибулевий суп, з’їдав кілька ложок, а потім використовував майже повну тарілку замість попільнички, повертаючи її повною сигарних окурків.

Ще один відвідувач замовляв завжди одну і ту ж страву, спеціально введену в меню на його прохання і попри заперечення Сарона, який вважав, що смаженому філе хека і фриткам із кетчупом не місце у такому ресторані. Для тих, хто дивувався, побачивши цю страву, в меню зазначалося: на прохання одного з постійних клієнтів. До картоплі з рибою він завжди пив кубинський ром, а на десерт просив какао, зварене на молоці.

Систематичне пригадування

У цій кімнаті Сарона жила на початку свого перебування в готелі. Вона жодного разу не вийшла далі балкона, на якому час від часу курила, а у теплі пообіддя пила каву. Вона не могла б сказати, що її не випускали з готелю, про таку заборону ніколи не згадувалося, і ніхто ніколи не говорив їй цього прямо. Але кожного разу, коли вона вбрана виходила з дверей своєї кімнати і прямувала до сходів, щось траплялося. Із кімнати навпроти хтось виходив і починав з нею розмову, просив зайти на хвильку випити чаю або переглянути разом фільм. Часом на сходах перед нею виростав хтось із персоналу, і з’ясовувалося, що їй потрібно терміново зайти до кабінету адміністратора. Вона заходила до сусіднього номера, до кабінету адміністратора, на черговий огляд до стоматолога, підписати якийсь документ, і щоразу після такої випадкової затримки на неї чомусь нападала страшенна втома, і вона мовчки, без нічиєї підказки, поверталася до себе в номер, роздягалася і вкладалася спати. Вона не відчувала якогось дискомфорту від того, що не буває на вулиці, навпаки, відтоді, як потрапила сюди, постійно перебувала у стані якоїсь незвичної душевної рівноваги, гармонії. Усвідомлювала, що повинна збагнути якісь дуже важливі для себе речі і поки не збагне, потрібно робити все так, як вимагають того від неї обставини, повільно плисти за течією й уважно роздивлятися все, що трапляється дорогою. Це значно важливіше безрезультатних спроб бунту.

Увесь цей час вона багато пригадувала. Точніше, пригадувала вона постійно, це стало її єдиним і найважливішим заняттям. І попри таку інтенсивність пригадування, спогади не вичерпувалися, а, навпаки, ставали все детальнішими і цікавішими. Щодня їй вдавалося дійти у цих спогадах до найбільш віддалених у часі і дрібних епізодів, про важливість яких вона ніколи б не здогадалася у той момент, коли довелося це пережити, як не повернулася б до цього, якби продовжувала жити у своєму попередньому ритмі, заклопотаному і сповненому другорядних побутових дрібниць. Часом їй здавалося, що ці спогади є єдиною причиною її перебування тут, що цей її шанс пригадати все і приведе її до усвідомлення тої важливої речі, збагнути яку вона повинна, інакше її перебування тут не матиме жодного сенсу. Їй зовсім не бракувало подій у її теперішньому житті. Навпаки, здавалося, що будь-яка зайва подія могла би все зіпсувати, відволікти від спогадів. Їй почало здаватися, що пам’ять уже ввібрала у себе максимально можливу кількість інформації і просто не здатна засвоїти більше, тому тепер їй достатньо просто пригадувати і по-новому оцінювати пережите. І тільки коли вона відсуне на задній план усе другорядне, яке поступово зникатиме з пам’яті, з’явиться місце для чогось нового. Це трохи нагадувало порядкування у шафі, коли улюблений і нещодавно модний светр раптом перестає бути актуальним і з найзручніше розташованої полиці перемандровує на віддалену, а згодом і взагалі викидається у смітник.

Їй ніколи раніше не доводилося впорядковувати спогадів. Вона ставилася до них трохи так, як сім’я, у спальні якої вони ночували дорогою до готелю, ставиться до своєї вітальні, як до чогось дуже важливого, але тільки символічно присутнього у щоденному житті. Спогадами обмінювалися під час вечірок із друзями, під час розмов із Сароном, за склянкою вина, спогади часом допомагали вбити час чекання, подорожі чи безсоння. Здавалося, вони завжди поряд, класифіковані за важливістю, і зовсім не потрібно зусиль, аби відділяти суттєві враження від дріб’язкових і не вартих пригадування.

Тепер вона усвідомлювала, що хаотичність і недокладність, з якою вона відтворювала власне минуле, була не випадковою, і навіть важливо було пригадувати хаотично, бо тільки так у пам’яті спливали найменші подробиці, які у момент, коли все це відбувалося, проминули непомітно, а тепер, із відстані часу, здавалися найцікавішими, і було б шкода втратити їх.

Раніше вона рідко знаходила час на пригадування і навіть на звичайне обдумування пережитого чи прочитаного. Час летів надто стрімко і був заповнений надто щільно. Або ж вона не вміла правильно розподілити цей час. Прочитані книги переважно відразу ж відкладалися вбік, і вона тішила себе ілюзією, що завжди зможе повернутися подумки до своїх вражень і легко відтворити їх. Згодом вона не раз ловила себе на тому, що не може пригадати той чи інший епізод, бо у пам’яті залишилося саме лише відчуття про те, яким було її враження — сильним і позитивним, сильним і негативним, або ж невиразним і не вартим уваги, але сам епізод, його конкретні деталі зникали безслідно, залишалися тільки нічим не підтверджені епітети, які розсипалися, мов пісочні замки, вартувало лише наблизитися до них і спробувати відтворити в пам’яті, чого саме вони стосуються. Тепер це здавалося їй несправедливим, бо у такому пригадуванні найкращі з пережитих моментів, прочитаних книг, побачених фільмів, картин і фрагментів почутої музики прирівнювалися до найгірших або і до зовсім другорядних, від них залишався лише короткий плюс або мінус, схожий на позначку навпроти прізвища у списку, за яким перевіряють присутність на лекції.