Шукачі скарбів - Кокотюха Андрей Анатольевич. Страница 45

— Земля пухом, — промовив ззаду Багров. Підійшовши до горбочка, він поклав на землю кілька свіжозрубаних жердин. Одну тут-таки застромив у землю біля узголів’я. — Так простіше знайти, якщо хтось захоче забрати й перепоховати… чи як там буде. А ви давайте, розбирайте оцю ось зброю. Будемо рухатися потроху.

Біля того місця, куди їх підвів провідник, мох і трава були сильно зім’яті. Видно, тут волочилося щось важке, причому — не так давно. Грунт під ногами почав ледь прогинатися. Довкола чобіт утворилися невеличкі калюжки, проступала вода.

— Далеко йти, як думаєш? — поцікавився Гармаш.

— Навряд, — Багров дивився просто перед собою, ніби намагаючись роздивитися щось у пелені болотяного туману. — Звір якось сам знає коротшу дорогу. Людина роками шукатиме — і нічого. Але десь так кілометри півтора, якщо не всі два, побовтатися доведеться.

— Ти тут ходив?

— А то! Прохід цей я знаю. Востаннє два роки тому сюдою ходив. Тільки болота такі: сьогодні тут тебе тримає, а завтра на цьому місці загрузнеш. Засмокче — і не захлинеться. Значить, слухайте тепер мене, — провідник поправив лямки «сидора» на плечах, почепив рушницю на шию спереду себе. Поки інші робили так само, говорив: — Триматися слід у слід. Я йду першим, Юрко — за мною, бо найздоровіший. Далі — Павло, Костя, Дмитро. Замикає Гриша, найхудіший. Там, де витримало Юрка, ти точно не провалишся. Не забувайте робити позначки довкола себе. Гілки ламайте, деревця пригинайте чи ще щось. Чим більше їх буде, тим легше повертатися назад. Іще одне — на місці довго не стояти, нема чого роздивлятися. На болоті треба рухатися неспішно, але це не означає — гуляти, наче по бульвару з дівкою. Задумаєшся, роззявиш рота — ніколи більше з дівками не гулятимеш. Хіба тут, із жабами.

— Царівнами? — спробував розрядити обстановку Коломієць.

— А ти хочеш тут їх по купинам ловити й цілувати? — похмуро запитав Дмитро.

— Про жаб потім поговоримо, — перебив їх Гармаш. — Без того час тратимо. Гайда потроху.

Матвій Багров тричі перехрестився і зробив перший крок уперед. Нога відразу по кісточку занурилася в гливке місиво. Мисливець на мить завмер на одній нозі, перенісши на неї всю свою вагу й перевіряючи, чи витримає болото, а потім поставив у твань і другу ногу. Намацуючи перед собою шлях жердиною, він поволі посунув уперед.

Його сліди ще не встигли затягнутися, а Бражник уже рушив за ним, намагаючись ставити ногу точно там само, де провідник. Гармаш теж швидко перехрестився, зловивши здивований погляд решти хлопців, і посунув за Юрком. Інші вишикувалися в порядок, вказаний Багровим, і так один за одним зайшли в болото.

Спочатку здавалося — не такий уже страшний шлях, як його малював провідник. Та чим далі вглиб трясовини проходили люди, тим підступнішою вона ставала. В одному місці права нога Багрова раптом провалилася вище коліна, він на мить втратив рівновагу. Бражник шарпонувся на допомогу, та провідник, передбачивши таку реакцію, різким окриком зупинив його. Потім, повернувшись за годинниковою стрілкою, знайшов під ліву ногу більш надійну опору, сперся ще й на жердину, обережно потягнув і витяг ногу з полону трясовини. Перевівши подих, поволі рушив далі. Бражник зламав по ходу суху гілляку, що стирчала поруч, обходячи й позначаючи небезпечне місце.

Ближче до серця трясовини туман став зовсім густим. Здавалося, його можна навіть помацати. Скоро за три кроки перед собою нічого не можна було роздивитися.

— Озивайтесь один до одного, — гукнув спереду провідник, і далі вони йшли вервечкою та перегукувалися. Їх видавало тепер лише чвакання. Та попри все, група повільно, але впевнено просувалася вперед. Ніхто не знав, скільки вони вже йдуть цією трясовиною, ніхто не подумав про те, щоб стежити за часом. Він ніби зупинився серед суцільної смертельної вогкості. Кожен переймався лише однією проблемою: як би так поставити ногу, аби втриматися на хисткій поверхні болота. Про те, що чоботи вже повні смердючої болотяної води, згадувати не хотілося.

Лихо трапилося тоді, коли всі вже пристосувалися до переходу й навіть почали рухатися сміливіше та впевненіше, наче справді йшли не болотом, а гуляли бульваром. Правда, дещо грузьким і незатишним, наче після тривалої зливи. За спиною Гармаша голосно лопнув пухир із болотяним газом. До цього всі так само звикли, але одночасно тишу розітнуло злісне звіряче ревіння. Воно хоч і линуло звідкись спереду, та здавалося — звірі були скрізь, оточили людей і просто зараз кинуться на них із туману, загризуть, затягнуть у трясовину. Кость, перед яким вибухнув пухир, сахнувся вбік, але звіряче рикання мимоволі змусило його смикнутися в інший бік. Ліва нога тут же загрузла вище коліна, а коли він із силою рвонув її, пробуючи визволити, втратив рівновагу, заточився і, розкинувши руки, спиною повалився на купину. Вона відразу розповзлася під ним. Сотник спробував піднятися, та в результаті враз опинився по пояс у смердючій болотній воді.

Все сталося дуже швидко, він навіть не встиг крикнути. Та, почувши попереду звук упалого в твань тіла, Кохан рвонув на допомогу. Він не бачив перед собою нічого, густий туман заступив усе, а Кость дуже швидко вгрузав у болото. За лічені секунди на поверхні лишилася тільки його голова, яку Дмитро прийняв за купину і пробіг повз друга далі.

Відчайдушно рвонувшись і не думаючи про те, що цього робити не можна, Сотник вивільнив верхню частину тіла і, махаючи руками, наче крилами млина, закричав:

— Сюди!!!! СЮДИ!!!

Коломієць вийшов просто на нього, і побачивши наспілу допомогу, Сотник знову шарпнувся, хапаючи друга за ногу. Гриць нахилився, аби простягнути потопаючому руку, але в цей час Кость досить сильно смикнув його. Так само втративши рівновагу та ще й нахилившись при цьому, Коломієць полетів у трясовину головою вниз. Йому вдалося тут-таки звільнити голову, хоча рот наповнився грязюкою та мулом, але вибратися на тверде не вийшло — тепер по пояс угрузли обидва.

— Не біжіть! — запізно гукнув спереду Багров, але хлопці щойно самі зрозуміли це. Тому поверталися назад обережно, лише це врятувало їх від долі Коломійця й Сотника. Моторошний звірячий рик повторився, та на нього вже ніхто не зважав.

Швидко отямившись і оцінивши ситуацію, Гармаш простягнув Сотникові жердину. Той міцно вчепився в неї обома руками, почав рухати тулубом, намагаючись вибратися з болотяного полону. Тим часом Коломійця почало засмоктувати швидше, і дуже скоро трясовина вже сягала йому плечей. Нижньої частини тіла Гриць не відчував зовсім, твань міцно стискала груди, перехоплювала подих. Він навіть втратив здатність кричати, лише хапав ротом повітря й по черзі висмикував то одну, то другу руку.

Обійшовши Гармаша, до нього вже поспішав Бражник, на ходу скидаючи пасок і роблячи з нього зашморг. Кидок — і він оповив зап’ясток лівої руки Коломійця. Впершись ногами настільки міцно, наскільки дозволяла трясовина, Юрко щосили смикнув. Трясовина не відпускала, він сам мало не впав, але наспів Дмитро і схопив його за руку, допомігши втримати рівновагу. Сам при цьому теж ледь не провалився, але вчасно висмикнув ногу з трясовини. Тепер Бражник тягнув обережно, і справа зрушилася — тулуб Коломійця потроху звільнявся з полону. Тим часом до рятувальників долучився Багров, який узявся допомагати Гармашу, і Сотник, тримаючись тепер уже за дві жердини, повільно вибрався з трясовини.

Коли нарешті вдалося витягнути Коломійця, він несподівано для всіх зайшовся сміхом, дуже схожим на істеричний. Аби розвідники не знали свого друга, то могли б припустити, що в нього така реакція на шок. Але Гриць сміявся цілком щиро, сміх перейшов у регіт, він навіть зігнувся навпіл, показуючи пальцем на Сотника, так само перемазаного з ніг до голови в болотяну грязюку.

— Ру-ру-ру… — заходився він, і Бражник несильно ляснув його по щоці, лиш після того врятованого прорвало: — Рушниці! Ні в кого не злетіли! Вони… вони… так і теліпалися! Оце я розумію — мисливці, мать нашу так!

Справді, забрьохані в чорно-зелену багнюку з голови до ніг, врятовані хлопці кумедно виглядали з рушницями, які теліпалися на шиях.