Заборонені ігри - Покальчук Юрко. Страница 5
Ми не надбали дітей з Настею, але вона не хотіла — ще рано, а потім ми почали сваритися, і так мирно розійшлися, як в морі кораблі.
Та ось десь за рік після розлучення набухалися ми на якійсь випадковій гулянці в нашій центральній друкарні, здається, було восьме березня, і біля мене сиділа якась баба і говорила мені компліменти, і ми якось душевно з нею вели бесіду, і я поступово наклюкався так, що мені вже було все байдуже, а вона сіла біля мене і почала мене гладити, а мені стало сумно, і вона почала мене цілувати, a потім рукою повела в мене по штанах і конкретно по хую, і я подивився на неї, і сказав, просто і зумисно грубо — ти що, хочеш, щоб я тебе виїбав?
— Так, хочу!!! Виїби мене, будь-ласка, виїби мене!
Я аж протверезів від несподіванки. Так жінки мені ще не відповідали, та ще матюком — виїби мене!
Поїхали ми до неї, я бачив все в тумані, але в хаті ми пробирались через прохідну кімнату, вона приклала пальця до губ — тихо, діти сплять. I я подивився на ліжко, на якому поруч спало двоє маленьких хлопчиків-близнкжів, років по шість-сім, на дворі було літо, діти були в одних трусиках, і розкидані в різні боки їхні руки і ноги виявляли таку розкритість і безпомічність, таку, сказати б, відкритість небу і добру, і всьому кращому, чого ще чекає від світу несвідоме чисте дитинча, що в мене на очі від розчулення навернулись сльози.
— Ти — щаслива людина! — сказав я їй, переконаний у глибинності своєї п’яної філософії.— Ти маєш таке диво в хаті! Таке щастя!
— Так! — зітхнула вона, — але це диво треба доглядати, треба на них грошей, і часу, і всього, всього. А хочеться жити і собі. А чоловік... Його фактично нема, може, й не буде ніколи більше, а може, й вернеться. Зараз невідомо!
А далі все було, як в тому анекдоті — їбу і плачу!
Коли я вранці прокинувся, вона вже встигла дітей відвести до садочка, так я їх і не бачив. Потім ми випили кави і більше я з нею жодних інтимів ніколи не мав. Ми десь ще пересікались випадково, але тільки приязно вітались і на тому все.
Але цих сплячих дітей я запам’ятав і про них не раз думав, воно все здалеку добре, гарно і легко, a діти виростають всякі, і життя всяке, і кожен — інший! Але то була гарна картина, і це те, чого мені в житті також бракує й досі. Хоч я собі кажу — ще не вечір!
А в міжчасі я знову трахаю свою швидку допомогу, їй вже під сорок, вона без претензій на одруження, у неї дорослі діти. Вона то зводиться з чоловіком, то розходиться, він якийсь пияк і знає, що вона з кимось трахається і йому ніби пофіг, щось таке, у що я не хочу влазити, але трахатись вона завжди готова — і це клас. Але ж так не можна жити завжди... I дітей в мене досі немає і дружини не видно на горизонті, і спливають роки, і хочеться чогось іншого, а одружені колеги кажуть — який ти щасливий!
А я, коли злюся, то просто починаю розмовля-ти із собою самими матюками, і мені ніби від цьо-го легше. Бо ніби звільняєшся від рамок і умовностей, а говориш напряму — грубо і просто, але правду. Сувору і пиздувату!
Отака от хуйня, малята! — кажу я собі, і тупо визнаю, що заздрю чужому коханню, божевільній історії, в якій так багато різної біди, але багато такого, що вивішує все, опромінює іншим світлом, і що трапляється дуже й дуже рідко!
...ну і що робити ці блядські суди нічого не тямлять... я ще досі нерозлучений... вона байстрюка народила від того виродка циганського і ще треба довести що то не мій і тоді нас розлучать... це якась мара а не життя... добре що діти у моїх батьків та я забєрусь із цього Луцька назавжди і так зрозуміло але хону помсти за свою ганьбу хочу помсти не me слово то її хата пішла вона на хуй... я й так вже не живу... але ти подумай як мені зараз бути... не розумію просто виходить посиділа два місяці і все гаразд... ти думаєш... ти переконаний та якщо так то треба блядь довести все до кінця... їй сказали в суді аби до того циганчука не підходила на гарматний постріл a вона... ти точно знаєш... а як це зробити... підстерегти... допоможи брате то я буду знати що я..., я помщений..., 6о курва в мене зараз такі ревнощі з’їдають душу що не в силах тобі описати... просто лють до неї... просто лють... і більше нічого... я навіть зі своєю червоноградською не можу нормально трахатись... бо мене тіпає від однієї думки що якесь мале гівно мало того що лазило на мою бабу майже рік та ще тепер і далі продовжує... ні цього я не витримаю поки не вирішу до кінця цієї історії... кажеш можна засадити її вже надовше... вона порушила умови свого звільнення... так так це умовне покарання a якщо порушить умови то вже на повну катушку... це і зі злодіями так буває... класно... отже її треба просто приловити з міліцією коли вона з ним і все тут... допоможеш... та наш участковий непоганий чувак але я ні з ким сам говорити не можу... я от схуд уже курва як хорт... тільки й думаю про свою ганьбу... хону просто вбити цього циганчука... не зв’язуватись із циганами... нічого не буду зв’язуватись a om міліція суд і за ґрати бабу це кльово... так і зробимо... ...вони в мене обоє будуть знати почім фунт лиха... закоханий бачите а вона про dummy нашу подумала.., як вона буде її сприймати потім... що я скажу їй про маму яка блядує з дітваком... що вона їй колись скаже... ні, я мушу цю курву Любку засадити таки мушу... а якщо він ще до неї бігає... то сам Бог велів... от шкода що його теж не можна засадити за це... батько дитина яка є рідня моїй доньці через маму... курва ненавиджу циган взагалі завжди їх не любив а зараз просто ненавиджу... ну, дасть Бог буде і на моїй вулиці свято... я її таки засаджу... так що давай брате допомагай ти все ж таки і родич і друг справжній що б я без тебе робив... маєш машину то придивляйся вечорами а там заяву в міліцію і вперед... буде курва знати як родину ганьбити...
Невеличке приміщення судового засідання було вщерть заповнене людьми. Перед старим триповерховим будинком в центрі міста, де містився обласний суд, товпилося чимало людей, очікуючи результату незвичайного судового процесу, що сколихнув населення і міста і всієї області.
Засудять її чи не засудять. I наскільки. I що буде далі. Про це велися балачки зараз в юрбі, де було багато тих, хто знав підсудну, але доволі й таких, хто прийшов через розголос у пресі й телебаченні, аби на свої очі побачити незвичного типу злочинницю.
На площі було чимало й циган. Жінки у звичаєвих картатих спідницях і з хустками на плечах, чоловіки й молоді хлопці, переважно в джинсах і шкіряних куртках... Розмовляли неголосно, або просто мовчали. Кілька циганчат бігали одне за одним поміж старшими, граючись як завжди, і не дуже зважаючи на доволі похмурий і напружений настрій натовпу.
Врешті почали виходити. Засідання скінчилося.
В натовпі прошелестіло — їй дали три з половиною року ув’язнення.
Старша, сивувата циганка виходила поволі, важко вдивляючись вперед себе, вочевидь шукаючи поглядом своїх. Вона була огрядна, у темній куртці і, як і всі циганки, в широких спідницях і картатій хустці. Стара циганка підійшла до підлітка, одягнутого, як всі цигани, зовсім юного, з густим чорним кучерявим волоссям по плечі, який не дивився на неї, навіть не зиркнув, а лиш далі напружено вдивлявся у двері, з яких виходили ті, хто був на суді.
— Все, Васильку! Три з половиною роки вона дістала. Добив-таки суд той її колишній чоловік! Щоб йому на тому світі від цього зле було!
Василько лиш провів рукою по волоссю, звичним жестом відкидаючи його ніби назад, зблід лиш і мовчав.
— Все, синку! Ходімо додому!
Але хлопець мовчав, напружено вдивляючись у людей, що виходили.
I коли врешті побачив високого дебелого світловолосого чоловіка, що йшов, з кимось розмовляючи, із виразно задовленим виразом обличчя, раптом кинувся вперед, вихопивши складного ножа з криком:
— Я уб’ю тебе зараз, падло! Я уб’ю тебе і все!
I, розштовхавши натовп, вдарив ножем, цілячись у живіт, того високого чоловіка...
Той, почувши крик, вчасно відсахнувся, і ніж ковзнув по його руці, роздираючи сорочку.