Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» - Андрухович Юрий Игоревич. Страница 12
ЖИТТЄПИС
Зиновій Блюм, король шинків і яток,
рожевих лярв улюблений кумир,
літав по крамарях, немов упир,
і, ніби кров, смоктав із них податок.
Його стрічали радісним «вей мір!»
Під усмішкою, що солодша паток,
він позбавляв їх золота й дівчаток,
але, на жаль, порушив міру мір.
З тюрми його звільнили вже совіти —
сяк-так почав по-руському триндіти
і висунув на службу сам себе.
По лікті у кишках, немов анатом,
навчився водку жрать, ругаться матом
в енкаведе, а згодом емґебе.
МАФІЯ
На розі Кармелітської та Духа
Святого двометровий зимний хлоп
лежав, зацвівши оком, як циклоп
(античний). Потекла на брук з-під вуха
його червона юха, мов сироп
(малиновий), а в центрі капелюха
прострелено діру. Літала муха
над ним, і плач дівочий із утроб
летів до неба, де злодійський рай,
де кожен сутенер або шахрай
знайде в кущах навік собі малину.
В присутності лягавих та собак
старенька мати думала: «Ось так
ти гідно шлях життя завершив, сину».
ПОСТРІЛ
Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж,
у золоті дзеркала установи,
поправиш ружу й посміх Казанови
і сам собі накажеш: кроком руш
до кабінету, де — вершина змови.
Тебе чекає мрець — очей не мруж,
а, вихопивши револьвер із руж,
спрямуй на нього дуло тридюймове.
Ти станеш в цю хвилину шестикрилим,
а він повільно зсунеться на килим,
потягне канделябр і каламар.
Ти скинеш рукавички (щойно з пральні)
і, розпізнавши натяки астральні,
почуєш, як видзенькує комар.
ЛИПНЕВІ НАЧЕРКИ ПОДОРОЖНЬОГО
(ТЕМНИЦІ)
Липи в час доцвітання стоять золоті,
безгомінні.
«Було тут кілька темниць», — сказав
Неборак. О відлуння колишніх льохів
з назвами, як у дівчат чи винарень, —
«Доротка», «Під ангелом» і та найлютіша —
«Татарня», де очі вмирали найперше,
і світло ховалось під пахви,
в роти без'язикі!
Ця тиша тепер ні до чого. Це навіть не
меморіал. І не річку загнано в труби.
Хоч кожен з нас міг би сказати:
«Липи в час доцвітання — гаснучі зорі.
Повні трамваї дівчат».
(РІЧКА)
Зійшовши до річки, ми воду
торкнули руками.
У липні так любимо тіло води,
що втікає між пальців.
Сто млинів було там, сто млинових
коліс і зелені застояні плеса,
де риба ловилася в руки.
Очерет, наче царства, держави з латаття —
усе було річка.
Теплі схови в піску
залишалися наші й не наші,
хололи до ранку.
Скільки нас не збулось,
переходячи міст понад Полтвою,
скільки
перейшло через міст і назавше
пропало в гущавині правого берега?..
(ЦВЯХАРНЯ)
Хтось казав: «Ми не ті.
Ми присутні в тунелях і вікнах,
але нам не дійти до старої цвяхарні
за рогом».
Зостається сідати на сходах,
співати.
Може так подолаємо стіни, припнемо
голоси до камінних цурпалків
і витремо очі?
Може так і почують нас ті,
що чекають за рогом?
Зостається шукати себе,
і останній сірник, що в найдальшій
кишені,
колючий, як цвях.
(ПИВО)
Ми терпляче прожили годину
липневої спеки.
Мотоцикли минулих епох і старі арбалети
лишились позаду.
Золота незасвічена Роза [1]. Й сімсот
неспокійних та спраглих атлетів
з пересохлими вусами й нервами.
Море, рятуй нас! Купання
для гострих твердих борлаків
чоловіцтва в загарбаній вежі.
О як ми слухняно чекали!
Кожен ковток є причастям.
Рани від стріл проступають
під сорочками.
(ДУХ)
Дозволь мені кружляти над тобою.
Я знав Йосифу Кун [2], я знав ще кількох жінок.
Песій Ринок вітав мене песім гавкотом,
а черниці з вулиці Сакраменток
ховалися в нішах.
Ані разу не вигнав мене Макольондра,
я завше мав гроші і розум.
Покажи с в о є місто. Я хочу
йти за отими дівчатами
в сукнях червоних.
Я хочу дзвонити
з оцих телефонних кабін.
Я хочу набрати номер Йосифи Кун
і почути,
як вона скаже:
«Дозволь мені кружляти над тобою».
вернуться
1
Золота Роза — колишня синаґоґа у старому Львові.
вернуться
2
Йосифа Кун — черниця і поетеса (XVIII ст.), авторка книжечки віршів «Прегарні околиці львівські», написаних німецькою мовою.