Орігамі-Блюз - Поваляева Светлана. Страница 8

«Я не хочу, щоби вони це побачили!»… Ди тяча долонька вагається… Неможливо знову загорнути це у землю!..

Хтось звалився з драбини й здійняв страшний лемент. Це ніби стає сигналом для закінчення прогулянки.

«Ненавиджу, коли вони хором мене кли чуть!»

Тепла пучка дитячого пальчика виколупує з землі блакитнувате бутелькове скельце. Воно просто мокре з одного боку. Ця мокра зів’яла кульбабка на зім’ятій та вкритій вологими темнавими плямами обгортці від цукерки, намистина та пір’їнкащозлиплася, вже пере мішані з землею, - жалюгідні.

«Треба виправити. Зробити знову. Але кличуть. Спиною відчуваю - вона особисто вирушила по мене. Нічого не виходить.

Жалюгідно».

Брудний вир землі, змішаний з піском, грудками глини, камінцями, просипався з гуркотом дощовим лопотінням на віко труни…

*. ТЯГНИПХАЙ від Олександри Афонькіної. Виконується у дев’ятнадцять позицій. Симво лізує Мріїн Бодун.

ШОСЬ НЄ АЛЬО!

«Шось у мене всьо якось туй во, нє альо… цеї… тої… карочє! Всьо якось тіпа не зростається… не тримається купи… я - тут, а ти - там… і бабла нема! Геморой в мізках, троянда в дупі. «Доктор, а ето вам!»… і «телефон мене не хоче слухати»…

А, пішло всьо на хуй!»

*. ЛІТАЧОК. Виконується в три або шість позицій. Символізує Мріїну Мрію, Мріїн Пофігізм, Мріїні Обломи та Мріїну Надію.

СЛУЧІЛОСЬ: НЄЛЮБОВЬ!

Ми вихуємо маси! Ми, блядь, піднімемо їхній зацофаний інтелектуальний рівень тим, що не будемо опускатися до кічу, маскульту й мазафакашоубиз! Більшість авторів розраховує на цільову аудиторію, меншість - на Вічність, й зовсім дещиця - ні на що не розраховує, а просто творить. Більшість, яка розраховує на цільову аудиторію, можливо, робить це підсвідомо: творить для тих, хто являє собою продовження самого автора. Натомість аудиторія - одна.

Загальна. Вона реаґує лише на електричні ім пульси, як пацюк на вживлені в «зону раю» електроди. Мрія тягне руку з першої парти: «Я можу навести яскравий приклад! У мене є прик лад!»

Приклад. Мріїні однолітки - махрові ма жори з мажорних (чи, як тоді казали, «прес тижних», а тепер кажуть «елітних») печерських й подільських шкіл, в яких вчилися дітки держапаратників, ментів, Коротичсин і Щер бицькийонук, - всі ці гнилі елітні недоїбки на всю котушку горлали пісню Шевчука ДДТ про хлопчиківмажорів! Судомлячись у гормональному екстазі, бо тоді не чули про екстазі. «Аткройтє рти, сарвітє убори: па уліце чєшут мальчікімажори! Аткройтє рти, сарвітє убори: на папіних волгах - мальчікімажори!» etc., etc. Срали вони на моральний бунт, на викривну й нищівну ідеологію окуляристого берендіягіпаблуда! Вони співали про себе! Вони панімали модний напівзапрєщьонний рок! Вони дрочили й кінчали вулканічною пубертатною спермою на спини парочки зацькованих усім світом привидів: Привида Американської Мрії та Привида Комунізму!

А шо хотєл сказать автор своім проізвє дєнієм?..

*. ПОСТСКРИПТУМ. Виконується в одну або у скільки завгодно позицій. Символізує купу зіжмаканого паперу.

ОРІҐАМІБЛЮЗ.

Вона жмакає папір Оооойєєєє, байбебейбебейбе, вона шматує на клапті й жмакає папір Вона кидає на підлогу Оооо єєєє бейб’абейб’абейб’а пошма тований на клапті й зіжмаканий папір Кидає на підлогу І так далі й тому подібне й по тому й по всьому… Етсетрррра!

5. «Маленька самотня оргія

для альта з оркестром»

Мрія міркує про вузол стосунків Рут - Мрія - Флеш. Двоє юних чоловіків й між ни ми - мрія. Мрія на прізвище Нездійсненна.

Якесь безглуздя. Про Макса Мрія не думає - він просто не вписується в цю схему навіть у контексті «зради».

Мрія не відчуває плину літ: Флеш існує в її житті лише влітку (липень - серпень) й лише біля річки. Це схоже на сон, який повертається та знову йде, не залишаючи по собі жодних слідів: його можна пригадати тільки в мить чергового повернення. Як літо. Літо - це казка.

Влітку, як у казці й уві сні - все стає можливим.

Що може пов’язувати Мрію та Флеша? Нічого.

Літо. І якесь незбагненне тяжіння, яке напевно змушує схрещуватися непоєднувані види тварин. Мрія й Флеш справді схожі на тварин, що належать до несумісних біологічних видів, скажімо, як риба та птах, вуж та кішка, метелик та ящірка. Мрія ні про що не думає: вона просто хотіла б ненадовго опинитися з Флешем десь, де б ніщо не могло нагадати їм - кожному свій - внутрішній та зовнішній світ. Де вони могли б стати самим літом, його уособленням, його серцем. Ця Мріїна манія також не залишає по собі й сліду, варто Мрії повернутися до Міста.

Флеш - кавалок цілком окремого її - а може й не її - життя. With all her Gentle Gigantic Pas sion Мрія почувається Тейт ЛаБjанкою - вона облизує пальці ніг свого Чарлі, відчуваючи, що втрачає своє ім’я й набуває нового (Морра, Моніка, Міяр, Мара, Орландіна, Марина…).

Флеша називає Флешем тільки Мрія й лише для себе. Вголос вона звертається до нього на ім’я.

Зрозуміло, що Флеш має ім’я й має поганяло, які в середовищі його однолітків найчастіше утворюються від скороченої форми прізвища.

Але для Мрії він - спалах. Єдиний чоловік з оточення, кому (аж ніяк нескремпована) Мрія може просто сказати: «Виїби мене негайно!»

Перетикаються (радше - зіштовхуються) Мрія та Флеш щоразу знагла, ніби вперше.

Флеш довго вагається, перш ніж наблизитися до Мрії. Мрія довго крається відсутністю надії на зіткнення - неначе школярочка в апогеї всеохопного платонічного кохання - перш ніж послати все під три чорти й розслабитись.

Вона приймає його правила гри: у юних все непросто…

Флеш кохається ніби актор якісного порно: гарно, технічно, брутально, різноманітно… без оргазму. Мрія не може скінчити в цьому наполегливому хаосі поз, та й не надто докла дається. «Сам процес»… З боку здорового глузду й притаманної обом витонченої, глибоко зрілої ніжності це - вершина маразму. Здається, ніби вони обмінялися віком та врешті втратили його взагалі. Можливо, це тільки здається, адже нежиттєздатність утопії доведено давно і назавжди поборниками рифової ідеології.

Можна спробувати пояснити, чому Флеш та Мрія не оргазмують… Питання з серії оксюморочених: чи може клава закохатися в яблуко? І чи можуть у них народитися близнюки Чайник та Паяльник. Кожен для ін шого - привид зі світу «напівпокоління». Вир ва між «напівпоколіннями» непорівнювана з дистанцією між поколіннями. Порожнеча у десятьп’ятнадцять років перетворює людей на істоти, непоєднувані за жодних умов. Такі люди одне для одного - тільки проекція образу й подоби людської. Що можуть зро бити проекціїпривиди? Пройти один крізь одного, нашаруватися та змішатися у яскра вий сюрреалістичний хаос лише на мить свого ефемерного зіткнення. Технічна хиба часопростору декорацій, які складають світ шаблонів людського сприйняття. Між Мрією та Флешем можуть існувати маґнетичні й електричні імпульси, між ними може виникати кишеньковогранчакова енергетична буря, але єдине, що кожному дано побачити в іншому - ретельний абрис Homo Sapiens. Мрія та Флеш можуть поводитись як Homo Ludens у найважчій клінічній формі, можуть обмінюватися туди й назад імперативами життєвого досвіду та емоціями, відродженими з чужих почуттів.

Але навіть при найбанальнішому збігові рис вдачі, уподобань та наслідків виховання, їхні стосунки завжди замкнено на однуєдину ме тафору: глибока, неначе вирва, рана, що не гоїться ніколи. Не болить під перманентним гормональномагнетичним наркозом. Не гниє, бо перебуває серед стерильних стихій. Не гоїться, бо один бік рани не може прирости до іншого через взаємовідторгнення тканин. Навіть не потикайся! намалюй на білих крилах метелика шаманський малюнок своїх рухів живе серце у морі ніжності щось незбагненне немов гроза померла у череві неба та не зазнає народження твори ліпи свою музику з магічного повітря свого дому не знаю де мені виплеснути діжку з помиями свого болю так щоби нікого не забруднити а земля мене вибачила… рибка зі здертою лускою чіпляє оголеним нервом коралі які обступили її звідусіль немов застиглий вибух ненародженої грози ми пізнаємо одне одного випадково проте щоразу глибше ніжність розпливається мов акварелі балансує на дроті парасолька прозора ніяк не впаде не тому що боїться прірви а тому що вона метелик здригається від кожного дотику пензля од фарби важчають вогшають крила живе серце захлинається у морі зболеної ніжності…