Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович. Страница 62

— Ви не робили спроб відшукати його родину?

— Спочатку був позбавлений такої можливості, а тепер… Хто я такий, щоб претендувати на руку Лори? Людина баз імені, без поточного рахунку… Та й почуття під час тривалої розлуки охололо. Бертгольд, звичайно, забезпечив свою дружину і доньку, таким чином… Ні, не думаю, щоб вони бідували.

— Але й не розкошують. Місяців зо три тому я одержав листа від фрау Ельзи. Вона порушила клопотання про пенсію і просила мене, як давнього знайомого, засвідчити, що її чоловік загинув чи зник безвісти. Ось чому я й зацікавився вами, гер Гольдрінг. Як людиною, котра бачила Бертгольда востаннє…

«Ху!.. Тільки й усього? Оце через це я перед тобою викручувався, мов карась, кинутий на розпечену сковороду…»

— Шкодую, екселенц, що не зміг дати вам більш точних відомостей…

— Помиляєтесь, ваше останнє припущення… Втім, на сьогодні про Бертгольда досить. Поставимо проти його прізвища просто знак запитання. І водночас розпрощаємось з Гольдрінгом… Скажіть, Шульц, хтось з групи, очолюваної вами, знав справжнє прізвище людини, яку ви мали викрасти в східному секторі?

— Жоден з моїх помічників. Не думаю, що хтось міг його і впізнати: команду гер Нунке набирав з людей, далеких від оточення Больмана. Готуючись до операції, ми про це говорили.

— У госпіталі, куди ви здали Больмана після викрадення, ви не назвали його справжнього прізвища?

— Я мав точні вказівки щодо цього і здав його як Ріхтера.

— Чим же ви можете пояснити той факт, що американське військове командування тиждень тому одержало від російського командування вимогу повернути їм Вернера Больмана як воєнного злочинця і спійманого на гарячому шпигуна?

— Лише тим, що, перебуваючи на лікуванні, Больман міг сам прохопитись необережним словом. Коли Нунке давав мені завдання, нікого з сторонніх у кабінеті не було. Навряд хтось з його підлеглих знав про задуману ним операцію, бо звістка про арешт Больмана самого Нунке заскочила зненацька, тому, власне, він і вдався до моїх послуг. Що ж до мене, то я з Больманом ніколи раніш не стикався, не знав ані його теперішнього амплуа, ані минулого.

Обличчя Гелена завмерло. Раніше воно здавалося молодшим і не таким худорлявим, тепер же зморшки навколо очей і на щоках, від крил носа до підборіддя поглибились, виразнішою стала дряблість шкіри, блиск очей знову затуманила холодна плівка.

— Ви ще бачилися з Больманом?

— Учора вдень він виписався з госпіталю і ввечері прийшов до мене подякувати…

— Звідки він дізнався про вашу адресу?

— Не знаю, я не допитувався, розмовляти з ним було… важкувато.

— Тобто?

— Бідолаха ледве язиком ворочав. Мова його складалася з самих вигуків… розрізнених слів. Як це буває з людиною, яка добре впилася.

— Нікчема! По-дурному завалитися, втягти нас в таку авантюру і після цього… — Гелен узяв пляшку мінеральної води, наповнив келих, надпив його і, скривившись, відставив убік.

— Дозвольте звернутись? — нерішуче запитав Григорій.

— Говоріть!

— У мене виникла одна думка. Ви щойно сказали, що росіяни вимагають видачі Больмана як воєнного злочинця. Чи не міг хтось з персоналу лікарні, звідки ми його викрали, впізнати в ньому людину, причетну, скажімо, до якоїсь акції у концтаборі чи деінде? Може, саме звідси росіяни черпали свою інформацію?

— Можливо й таке. Втім, не вам сушити над цим голову. І я наказав викликати вас сюди з іншого приводу. Ваш послужний список, чудова характеристика, яку дав вам Нунке, навели мене на думку… — Гелен витримав паузу. Серце Григорія закалатало. — … На думку про те, що ваші знання, підготовка, особисті якості використовують неправильно — в інтересах справи вам слід було б доручити ширший обсяг роботи, особливо зваживши на ваше чудове знання російської мови і обізнаність з вдачею і звичаями росіян.

— Ви дуже ласкаві до мене, екселенц! Хочу вас запевнити: на яку б ділянку мене не поставили, малу чи велику, всюди я працюватиму з повною віддачею.

— Треба сподіватись. Я маю вас на меті для здійснення одного плану, але не хочу квапитись, дещо слід перевірити і ще раз уточнити. Приблизно за тиждень вас повідомить про це Нунке. Він керуватиме нашим представництвом у Берліні й триматиме зі мною безпосередній зв’язок.

— Отже, я можу використати цей тиждень для ліквідації свого берлінського бюро?

— Ні в якому разі! Бюро розшуків — то ваше офіційне обличчя. До того ж — найліпша форма нашого зв’язку з широкими колами населення всіх без винятку зон. У справах розшуків вам доведеться мандрувати в усіх напрямках і по усіх секторах. А для нас, для роботи, яку ми збираємось вам доручити, це має першочергове значення.

Фред Шульц вислуховував розмірковування керівника розвідки з стриманою гідністю, серце ж Григорія Гончаренка лунко калатало, ніби розтулилась рука, що досі його стискувала.

— Пробачте, екселенц, перспективи, які ви переді мною відкрили, так мене схвилювали, що я на хвилину забув про небезпеку, що постійно висить над моєю головою… — Григорій затнувся, кожна риса його обличчя виказувала вагання й сум’яття, руки нервово стиснулись.

Гелен насторожено подався вперед.

— Говоріть! — кинув він владно, гіпнотизуючи поглядом свого візаві.

Григорій більш-менш докладно розповів про історію свого знайомства з Хейєндопфом і про зустріч з ним в Італії, потім глибоко перевів подих, як це робить людина, стрімголов кидаючись у крижану воду.

— Далі!

— Він запропонував мені паралельно працювати на американську розвідку.

— І що ви йому відповіли?

— Обіцяв подумати й під час зустрічі в Німеччині дати відповідь.

— Чому ви не доповіли про це Нунке?

— Нунке на той час у Римі ще не було, а коли він приїхав, історія з загибеллю Вайса забила нам обом памороки. Так я прогаяв час, вирішив — скажу після першої ж зустрічі з Хейєндопфом у Німеччині. На щастя, він досі не озвався.

— Ви мали на увазі цю загрозу? Нову зустріч з ним?

— Її наслідки. Моя відмова, немає сумніву, примусить їх вдатися до шантажування. ЦРУ, треба гадати, відоме моє справжнє прізвище, і на світ з’явиться ухвала військового трибуналу американських окупаційних військ присудити барона Генріха фон Гольдрінга до страти. Присуд ще не втратив чинності.

— Я міг би владнати цю справу, але вважаю краще прийняти пропозицію Хейєндопфа.

— Екселенц!

— Цього вимагають інтереси Німеччини, гауптман! Офіційно ми працюємо в щільній співдружності з американською розвідкою, насправді ж… — Обличчя Гелена спохмурніло, губи стиснулись, злилися в одну тонку рисочку, повіки примружились, — … насправді ж вони й досі вважають нас філією ЦРУ, його виконавчим органом. Рано чи пізно це становище зміниться, не може не змінитися. І чим скоріше це станеться, тим краще. В наших силах, наш прямий обов’язок якомога прискорити процес відокремлення. Ось чому нам так важливо мати серед них своїх людей. Ви будете одним з них. Постачаючи їх інформацією, яку ми для вас добиратимемо, — о, цілком вірогідну! — ви натомість інформуватимете нас про їхню німецьку агентуру, той чи той захід. У процесі роботи ви будете одержувати відповідні завдання. Випадок сам біжить нам у руки, не можна цим нехтувати!

«Може, це перевірка, пастка?» — Григорій сидів непорушно, весь його вигляд промовляв про те, наскільки він приголомшений такою пропозицією.

— Боюся, екселенц… боюся не впоратись… Я німецький офіцер і виступати в ролі запроданця… Не знаю… не знаю, чи вистачить у мене сил і вміння…

Мета виправдовує засоби, Шульц! А мета наша велика: відродити честь і міць нації! Невже я помилився і ви належите до категорії тих, хто воліє прийти па готовеньке?

— За свою вітчизну я ладен накласти життям.

— Ми вимагаємо від вас меншого.

Шульц підвівся і виструнчився:

— Готовий виконати будь-яку вашу вимогу, — промовив він урочисто.

— Давно б так. Ви казали, Хейєндопф служить під началом полковника Гордона? Гордон… Гордон, знайоме прізвище. Ага, він очолює тут, у Мюнхені, Технічне бюро. Тоді ось що. Ми дамо вам координати. Зробіть так, ніби ви з Хейєндопфом зустрілися випадково. Не порушуйте першим мови про його пропозицію. Хай він нагадає про неї сам. Ну, а тоді…