Тероріум - Кожелянко Василь. Страница 12

Нарешті Чіпка вибрав місце для бомби. Він підійшов до клумби, сів на бордюр і вдав п’яного. Але не настільки, аби привернути увагу ментів. Вибравши момент, коли публіка заверещала від якоїсь банальности популярного ді-джея Пєтрушки, Чіпка простягнув руку за спину і засунув цигаркову пачку у кущ штучної жоржини. Потім глипнув на годинник, за двадцять сім десята. Рівно о десятій відходить чернівецький потяг, на який він має два квитки у СВ-купе. Чіпка допив пивний напій, докурив цигарку і пішов до станції метрополітену.

На вокзалі він узяв сумку з камери схову і пішов до потяга. Поволі, аби не бути ні першим, ні останнім, зайняв своє купе. Замкнувши двері, Чіпка швидко зняв із себе барвисте молодіжне вбрання і вдягнув кавовий модний костюм і теніску. Потім замовив у провідника вечерю в купе. Справу зроблено.

Коли годинник показав 10.30, Чіпка ввімкнув свій мобільник і налаштував на перший канал державної телевізії. Диктор зачитував вітальні телеграми президентови України А. Д. Кромєшному від керівників дружніх держав. Раптом диктор занервував, екран погас, з’явилася технічна сітка, а потім знову з’явився диктор і тремтячим голосом промовив:

- Ми перериваємо нашу передачу для повідомлення надзвичайно важливої інформації. Буквально кілька хвилин тому на Євразійській площі, де відбувалася молодіжна дискотека, спрацював потужний вибуховий пристрій. Є жертви. За даними працівників Міністерства внутрішніх справ, вибухнула мінус хвильова мікробомба.

До розслідування справи підключились КҐБ і Управління боротьби з надмірними розкошами. Перша, поки що неофіційна версія: це справа рук так званих терористів- ювелірів. А зараз, шановні глядачі, ми отримали змогу передати репортаж наших кореспондентів з місця події.

Просимо забрати з перед екранів ваших приймачів дітей.

Не рекомендуємо також дивитися цей репортаж людям із хворим серцем та нестійкою психікою.

На моніторі мобільника Чіпка побачив напис «Пряме включення» і…

Господи, та що ж це таке?! Євразійська площа була залита кров’ю, забризкана людським мозком, рясно всіяна відірваними руками, ногами, головами, понівеченими тілами…

Чіпка, схопивши себе за горло, тихо скімлив…

Розгублені офіцери міліції безцільно ходили по Євразійській площі і раз по раз затуляли долонями об’єктив телекамери. Але робили це мляво, без завзяття, тому оператор знімав далі.

Крупним планом до половини зрізаний вибуховою хвилею жоржиновий кущ, на ньому намотані людські нутрощі…

Офіцер наступив на якийсь предмет і з жахом відсахнувся, це було людське серце…

Ось відірвана голова з модною зачіскою на два проділи, з вичавленими очима…

Чіпка почав розмовляти сам до себе… У Чернівцях з потяга зійшов сивий немолодий чоловік з сірим обличчям, мішками під очима і тремтячими руками. Він, енергійно жестикулюючи, розмовляв з уявним співрозмовником. Бійці ЮВУ, які мали зустріти виконавця київського теракту, ледве впізнали Чіпку. Вони взяли його під руки і посадили в емоб.

Коли командування Організації дізналося, що сталося з бійцем Чіпкою (Роксолана сама теж ледве не збожеволіла і мало не застрелила Довбуша), було прийнято рішення - до проведення Великого Збору Організації ЮВУ призупинити бойові дії проти режиму. Хворого бійця Чіпку вирішено відправити у таємний вишкільний табір Організації у Карпатах під наглядом кількох (особисто відданих Роксолані) бійців. Сама командир Організації полковник Роксолана супроводжувала «пораненого» Чіпку в гори.

Його влаштували в окремому наметі на одній з полонин неподалік Путили, а чотири бійці мали дивитися за ним, готувати їжу і два рази на день доповідати командуванню (особисто полковнику Роксолані) про стан «пораненого» товариша по боротьбі. Чіпка нічого не тямив, нікого не впізнавав, він завзято сперечався з невидимим опонентом про якість оболонського і чернігівського пивного порошку, а потім почав розмовляти з Сонцем.

10

ГРАВЕЦЬ У ЧАС

Професор окультних наук О. Коп-Аум більше за все на світі любив себе, і коли одного ранку, вивчаючи у дзеркалі своє досить таки вродливе обличчя, побачив під очима два огидні павучки зморщок, то вжахнувся. Пан професор покрутив голову перед дзеркалом і, мало не зомліваючи від розпачу, відшукав у своїх русявих кучерях срібні нитки першої сивини. Старість! Щоправда, пан О. Коп-Аум знав, що п’ятдесят років - це ніяка ще не старість, тим більше для НЬОГО, практикуючого мага, спортсмена і філософа, який знав міру в усьому, але що буде за десять років? А за двадцять? Ні, треба щось робити!

Професор О. Коп-Аум знав, що процес старіння будь-якої живої матерії, в тому числі і його такого доладного організму, відбувається через вплив часу. Отож, аби сповільнити старіння, необхідно якось обмежити або звести до нуля (і таким чином забезпечити собі тривалу молодість!) дію цього хижака - часу.

Для початку необхідно детально з’ясувати, що таке час?

Пан О. Коп-Аум засів за комп’ютер і розпочав пошук по наукових журналах світу матеріалів про час. Довго шукав, але нічого путнього не знайшов. Якісь абстрактні формули, сухі теоретичні гіпотези, полеміка довкола Айнштайнової теорії відносности… Ні, ця наука не врятує його від згубного впливу часу! Треба ще шукати. Професор знав, що для того, аби старіти якомога повільніше, а якщо вдасться, то й не старіти зовсім, необхідно пізнати природу часу. Суть. Бо інакше… Є, щоправда, інший шлях збереження молодості - треба просто до максимуму розтягнути свій особистий час, тобто збільшити відстань між подіями, що, як відомо, є знаками обчислення часу. А події це - емоційні та інтелектуальні потрясіння, ейфорійні спалахи, перемоги, як також і поразки, гнів і радість, біль і екстаз, азарт і ризик, розваги і насолода… Ні, це не для О. Коп-Аума, рідкісного життєлюба! Якби він бачив якийсь сенс у рослинному існуванні, де подіями є лише власні вдих і видих, то він давно уже був би в Непалі у буддійському монастирі…

У препоганому настрої пан О. Коп-Аум причвалав до своєї подруги, вродливої Алерґіни. Він був таким пригніченим, що не міг ні їсти (натуральне нутрієве м’ясо, смажене з цибулею, вирощеною в землі), ні пити (китайський чай, вірменський коньяк), ні любитися (на ерекцію не було навіть натяку), ні розмовляти на цікаві для обох теми (коливання інтересу в соціумі до магії, езотерики, окультизму, ворожіння, екстрасенсорики і тому подібних речей, у яких вони були стовідсотковими фахівцями)…

- Кажи, що сталося, - категорично спитала свого друга Алерґіна, - може, зможу допомогти?

Професор О. Коп-Аум, звичайно, не розповів Алерґіні про причину своєї депресії - не зрозуміє ж тридцятидев’ятирічна (виглядає на двадцять п’ять) насмішкувата і по-здоровому цинічна колєжанка. Тому сказав, що хворий.

Невралґія нижніх кінцівок. Алерґіна запропонувала зробити масаж, але не дуже засмутилася, коли О. Коп-Аум відмовився, - вона була ледачкувата.

Вони сиділи у глибоких вигідних кріслах у багатій Алерґіниній квартирі і говорили про якісь дурниці.

- Я тобі краватку купила, приміряєш?

- Іншим разом.

- А собі я купила нову сукню, подивишся?

- Не сьогодні.

- А ще я кілька старих книжок купила в «Букіністі», друга половина двадцятого століття, переглянеш?

- На дідька воно мені?

- Там не лише художня література, є й книги з філософії.

- Пхе.

- Одна про питання релігії, а друга - про час.

- Що? - професор О. Коп-Аум схопився з крісла, як фанат на футболі. - Що ти кажеш?

Алерґіна здивовано подивилася на свого друга.

- Я хотів спитати, хто автори цих філософських праць, знайомі, може? Про час хто написав, хто такий розумний?

- Я не знаю, якийсь Ксенофоб чи Ксенофіл, вперше чую. Подивися сам.

Вона простягнула професору обтріпану брошуру сторінок на п’ятнадцять. О. Коп-Аум з недовірою взяв цей зразок антиреклами поліграфічної справи. Так, папір темно-сірий, обгортковий, високий друк - друге слово після Івана Федорова, краї обрізані криво, брошурування - металеві скобки, що вже встигли взятись іржею… Шедевр!