Тероріум - Кожелянко Василь. Страница 16

- А - що?

- Це щось похідне від моєї хвороби, а позаяк з’являється воно все частіше і частіше, то напрошується висновок, що хвороба моя прогресує.

- Е, - зневажливо пирхнуло Сонце, - не пестися, Чіпко, хто тепер здоровий?!

- Ви що, пане Сонце, - здивувався Чіпка, - хочете сказати, що ви теж?…

- Хіба тут не захворієш? - посмутніло Сонце. - З цим людством… Якби ти знав, Чіпко, кого обігрівати доводиться?! Кому - світити?… Якщо так далі піде, на милицях небом буду пересуватися…

Чіпка ошелешено глипнув на Сонце, але його боляче різонуло по очах, і він впав на траву.

- Я ж тебе попереджало, - співчутливо промовило Сонце, - на мене дивитися шкідливо. Можна осліпнути. - Сонце зажурено зайшло за хмару, потім ледь виглянуло і сказало:

- Тепер ти розумієш, Чіпко, чому я таке самотнє?

- Розумію.

- Раджу тобі піти в печеру, трохи освіжитися.

Чіпка послухався Сонцевої поради і поволі почвалав до печери. Там було дуже лагідно - прохолодно, напівтемно і свіжо. Чіпка вмостився на зручний камінь, вкритий поролоновим килимком, і задрімав.

Через якийсь час прийшла та дівчина зі сну. Була вона або великою модницею, або акторкою у костюмі персонажа історичної п’єси часів Київської Руси: у білій полотняній сорочці, вишитій білим, червоній накидці із коштовною золотою застібкою, в зелених сап’янових чобітках та золотою з рубіном діадемою на голові, але найкоштовнішою, на Чіпчин погляд, річчю на ній був пояс - вкритий візерунками трьох ґатунків золота і всіяний дрібним коштовним камінням.

Вона підійшла до нього, посміхнулася, щось сказала не розтуляючи губ, і Чіпка збагнув, що це - галюцинація.

Недарма Наташа, себто Роксолана, каже, що він серйозно хворий.

- Ось я й побачила тебе наяву, Ігоре, - сказала Галюцинація. Хоча слова вона не вимовляла, але Чіпка знав, що вона до нього говорить. Одне слово, Галюцинація - продукт порушеної психіки. Тим більше, хто, як не витвір його ж хворобливої уяви, може знати справжнє ім’я шеренгового бійця Чіпки.

- Ти згадуєш, Ігоре, мене, я ж тобі снилася? - чарівно посміхаючись спитала Галюцинація.

Можливо, це знову той сон, подумав Чіпка, який я так часто бачу після катастрофи, - дуже реалістичний кольоровий ейфорійний сюжетний сон, який частково забуваю, щойно прокинувшись. Знаю лише, що снилося щось дуже гарне, змістовне і приємне… І - ця дівчина!

- Так, так, - ще чарівніше посміхалася Галюцинація, - це я тобі снилася. А ти - мені.

Рештками здорового глузду Чіпка збагнув, що його хвороба зайшла далеко…

- Аби ти не дуже дивувався, Ігоре, я тобі поясню, як я тут з’явилася - «промовила» (не розтуляючи рота) Галюцинація.

- Що там пояснювати, - скривився Чіпка, - Наташа має рацію, я тяжко хворий. Варіят!

- Хто така Наташа? - нахмурилася Галюцинація.

«Моя кохана», - хотів відповісти Чіпка, але щось суто чоловіче змусило сказати:

- Вона мене лікує. Лікарка.

- Я теж по своєму лікарка, - кокетливо повела плечима Галюцинація, - у себе вдома я зцілюю німих.

- Але ж ти теж ніби німа, не говориш, слів не промовляєш, водночас я - чую.

- Ми спілкуємося думкою, Ігоре, отож думки я й лікую.

- Ти чарівниця?

- Я старша помічниця нашого Верховного Відуна, а ще донька пана наших людей. - Галюцинація трохи набундючилась.

«Князівна і жриця», подумав Чіпка.

- Так, - підтвердила Галюцинація.

Чіпка почав її уважно роздивлятися. Сказати, що вродлива, як лялька, не скажеш, але дуже симпатична, приваблива і… спокуслива. Темні карі з ледь розкосим розрізом очі, смаглява чи просто засмагла шкіра, над верхньою губою, з лівого боку, перчик, каштанове кучеряве волосся і близька до класичних стандартів постать, була б трохи вищою, можна говорити про ідеальне тіло. Чіпка впіймав себе на думці, що він добре вчинив, збрехавши Галюцинації про Наташу Роксолану. А навіщо? Адже це просто галюцинація, хай і дуже реалістична, до того ж Наташа вродливіша і вища… І - жива!

- То пояснювати чи ні? - вередливо спитала Галюцинація.

- Звичайно, звичайно, - поспіхом відповів Чіпка, - лише одне маленьке уточнення. Я не знаю вашого… твого… чи вашого…

- Твого, твого, - кинула Галюцинація. -…Твого імени.

- Справа в тому, Ігоре, що в моєму світі імена не вимовляються. Ми просто знаємо, хто є хто, але це не має оформлення у, сказати би по вашому, звуковому чи мисленному вимірі… Не розумієш?

- Може, ви сприймаєте біочастоти одне одного, які у кожної людини суто індивідуальні й неповторні?

- Це можна назвати й так, але важливо те, що кожна людина неповторна і кожен з нас знає, що ця особа - саме ця, а інша - інша…

- Телепатична ідентифікація.

- Що, Ігоре?

- Перекладаю нашою мовою ваш спосіб розпізнавання.

Слухай, але як мені до тебе звертатися?

- Я не можу це тобі передати.

- Знаєш що? - Чіпка ніяково посміхнувся. - Позаяк ти галюцинація, то я так тебе й буду іменувати…

- Я не галюцинація, але називай мене, як тобі зручно.

- Тоді домовились. А скорочено Галюцинація буде - Галя.

- Хай буде Галя, - погодилася Чіпчина галюцинація, - але я тобі не привиджуюсь. Я - є!

- Розумію, - Чіпка ще дещо тямив, - що, крім зорових, існують ще й дотикові галюцинації, і коли ти запропонуєш мені себе торкнутися, я відчую тепле пружне юне тіло. - Ігоре, - Галя набрала якогось неземного урочистого вигляду, - я не привид. Я з іншого світу. Я маю двадцять років і, як тобі уже сказала, є помічницею Верховного Відуна і княжною по вашому. Від якогось часу мені регулярно почав снитися ваш світ і ти. Спочатку я злякалася, але Верховний Відун, ім’я якого я не можу тобі передати, тому хай буде за вашим звичаєм скорочено - Веве, мені усе пояснив. Наші світи, Ігоре, - твій і мій - існують у паралельних вимірах, а часи - ваш і наш - протікають у протилежних напрямках. Ти знаєш, що таке час, Ігоре?

- Час є час, - хмикнув Чіпка.

- Зрозуміло, - Галя посерйознішала. - Як пояснив мені Веве, один-єдиний раз у Сущому настає такий момент, коли наші - твій і мій - світи перебувають у так званій Зоні Контакту або на Горизонталі Зустрічі, тоді істоти з одного світу можуть проникнути в інший. І - що важливо - повертатися назад. Але не баритися, бо можна і не повернутися.

- То скільки ти маєш часу? - спитав Чіпка і відразу ж себе подумки покартав за дуже швидку капітуляцію перед своєю прогресуючою шизофренією.

- За вашими вимірами, одну добу, - відповіла Галя.

- А скільки ти вже тут?

- Ну, я знаю, годину чи дві…

- А як ти будеш знати, коли твій термін спливає? - Чіпка віддав себе хвилям хвороби.

- Пояс, - сказала Галя. - До речі, за цим візерунком Веве пояснював мені, як творяться світи. - І як? - іронічно, як йому здавалося, спитав Чіпка.

Галя зняла з себе золототканий з коштовними камінцями пояс, розстелила його на долівці і, жестом запросивши Чіпку зробити так, як вона, сіла по-турецьки. Чіпка теж сів, але не на голу долівку, а на поролоновий килимок: галюцинації Галі однаково - вона безтілесна, не застудиться.

- Щось холодно, - завовтузилася Галя, - може, ти поділишся зі мною цим гарним килимком?

- Охоче, Галю, охоче, - заметушився Чіпка, думаючи про загадкову жіночу натуру, хай вона навіть і галюцинація. Він відсунувся на край килимка, Галя сіла навпроти, а поміж ними поклала свій розкішний пояс.

- Ось це, Ігоре, - провела пальцем Галя по візерунку у вигляді ланцюжка ромбиків, - ваш світ, а це, - вона вказала на другий подібний за візерунком, але з іншого ґатунку золота ланцюжок, - наш. Бачиш, вони перетинаються?

- Бачу.

- Ось це і є ті самі Зони Контакту…

- А як він тобі дасть знати, коли закінчується твій термін?

- Ось ці камінці, - вона торкнулася пальцем маленьких рубінів і смарагдів, - вони засвітяться за п’ять хвилин до кінця терміну, впродовж якого я можу повернутися у свій світ. Крім того, ці камінчики - так звані Точки…

- Слухай, Галю, - ще раз перебив її Чіпка, - а як ти прибула сюди і як повернешся назад?