Тероріум - Кожелянко Василь. Страница 4

- Доброго дня!

- Доброго, - буркнула шинкарка і через дзеркальце показала відвідувачеві свої карі, підведені синім олівцем очі.

- Так, так, так, - забарабанив пальцями по шинквасу чоловік і повернув до себе плексигласовий планшет, де передбачався бланк з текстом меню.

- Можете не читати, - гостинно промовила шинкарка, - бо крім синтезованого комбім’яса і універсуму хлібного типу нічого нема.

- А котлети?

- Які котлети?

- А-а-а. Як щодо алкоголю? - Є суха горілка, ерзац-вино, пивний порошок.

- Ех, - зітхнув прибулець, - дайте мені… але це, - він понишпорив кишенями і з жахом прошепотів:

- У мене рублів нема.

- Я в борг не даю, - байдуже кинула шинкарка, - тим більше незнайомим мужчинам.

- У мене це, - ніяково погладив свою червону лисину відвідувач, - ландсмарки…

- Справді, - шинкарка стрепенулась і ожила, як природа навесні, - багато?

- Небагато, але є, я би хотів обміняти, чи є десь тут іксчейндж?

- Я візьму у вас, візьму за дуже вигідним курсом, по тринадцять сорок п’ять.

- Чому так дешево, я чув, що у Харкові - п’ятнадцять? - зблефував чоловік.

- То вчора було, - защебетала шинкарка, - а сьогодні марка впала.

- Добре, у мене сотка.

Чоловік поклав на шинквас банкноту, яку шинкарка швидко схопила і заходилася вивчати проти світла і задумливо шкрябати нігтем.

- Замовляти щось будете? - відраховуючи рублі, спитала клієнта.

- А може, ви маєте щось натурального? - хитро посміхнувся прибулець. - З власних припасів. Я би й вас пригостив, якщо ваша ласка.

- Тоді прошу в підсобку.

З «натурального» у шинкарки був справжній хліб, вирощена у землі (а не у гідропонічному чані) цибуля, планктонові консерви і бурякова самогонка.

Випили, заїли. Ще випили і почали знайомитись.

- Люся.

- Петро Степанович.

- Ви були у відрядженні ТАМ? - чемно спитала свого гостя Люся.

- Так, був, півроку.

- Цілих півроку в Европі! - мрійливо примружилась Люся.

- Ця Европа не такий уже рай, як це розмальовує їхня пропаганда. Навіть дуже навпаки. Злочинність, поліційна сваволя, соціальна несправедливість, черствість і бездуховність! Я вже не кажу про терористів - ісламістів, антиґлобалістів, зелених екстремістів, аквавітистів, хрестоносців…

Петро Степанович Ученій знав, що говорить. Їхню хвалену Европу він пізнав по всій соціяльній вертикалі - згори вниз. Спочатку все було супер. Він мав купу грошей, зароблених… якщо вже бути чесним до кінця, то ці гроші він просто вкрав. А було так. Відставний підполковник КҐБ П. С. Ученій тримав детективну агенцію «Безпечний секс» (через урядову заборону приватного детективного розшуку контору доводилось маскувати під дорогий бордель). Якось до нього завітав клієнт - чернівецький олігарх обласного масштабу Ц. Ц. Цукрюк і замовив стеження за своєю молодою дружиною, яку ревнував навіть до ліхтарних стовпів. З часом приватний детектив П. С. Ученій втерся в довіру до олігарха Цукрюка, особливо через те, що аргументовано розвіював Цукрюкові підозри щодо подружньої невірности його дружиноньки. Згодом П. С. Ученій отримав безперешкодний доступ до ділової контори свого роботодавця і крутився там доти, доки не вивідав код банківського рахунка помисливого олігарха, а далі все було справою техніки - він через комп’ютер перевів велику суму з рахунка Цукрюка у банк «Брат-ВА», конвертував її у валюту, отримав готівкою п’ятнадцять тисяч дукатів, з якими і втік за кордон.

План був такий: трохи «відпочити», десь на тисячу, а потім скромно і тихо жити у якійсь Хорватії чи Болгарії, вклавши решту грошей у місцевий прибутковий ґешефт.

Можна також, зважаючи на набутий досвід і вроджений хист, продовжити кар’єру приватного детектива. Але лиха година занесла його до Парижа. «Курочки» і гарсони так добре попрацювали з П. С. Ученієм, який придбав собі фальшивий паспорт на ім’я турецькопідданого Сулеймана У. Чені, що його фінансові статки зменшилися на третину.

Треба пригальмувати, вирішив одного ранку П. С. Ученій, а найперше втікати з цього міста, бо ще два тижні такого життя, і я буду битися з клошарами під мостом за картонний ящик для ночівлі. Він подався до Мюнхена. Там влаштувався незле - у дешевому готельчику, де жили нелегали з Магрибу. Пив менше, до борделю ходив рідше і вже збирався починати шукати роботу, як прийшов час втікати від поліції. Втік. Опинився в Італії, де поліція його таки впіймала. Довго били, забрали усі, що знайшли, гроші і викинули на смітник. Щастя П. С. Ученія полягало в тому, що основні гроші він зберігав у хитрому тайнику, влаштованому в обцасі лівого черевика. Поплентався до Словенії, де мав намір осісти, але роботи не знайшов, посварився з повією і змушений був утікати від її сутенера.

В Болгарії на свою біду вимовив кілька фраз російською мовою, які почули агресивні хлопці з голеними головами.

Отримав ніж у живіт. Слава Творцеви, це був не енкаел, а кишеньковий антикварний сталевий складенець. На лікування витратив майже тисячу ландсмарок, у які він перевів малопопулярні у цих краях західноевропейські дукати. Потім з горя довго пив. Коли допився мало не до делірія, зупинився, перерахував гроші і гірко заплакав - залишилося триста марок. Якщо перейти на штучне вино і гідропонічний перець, то можна протягнути ще місяць другий, а далі? Ясно, що роботи у цій вилизаній Европі він не знайде, не те що за фахом, а навіть посудником в їдальні для іноземних заробітчан - не витримає конкуренції з в’єтнамцями…

Що робити? Повертатися додому! Поки не пізно… В Україну… На Батьківщину! А Цукрюк Ц. Ц.?! Найме мені кілера, а то й двох. Але слава Всевишньому, ще є в Україні звитяжне КҐБ! П. С. Ученій добре знав, що КҐБ ще тоді мало великий зуб на цього скоробагатька Цукрюка, який не хотів ділитися. Ось він, Ученій, і виділить рідній конторі смертельну дозу компромату на зажерливого Цукрюка, недаремно ж він кілька тижнів у його комп’ютерах порпався. В обмін на його, Ученієву, безпеку! Бо що робити, коли ця негостинна Европа не хоче його розуміти.

Не визнає. Отож план порятунку грішного тіла та меткого розуму Ученія з’явився миттєво, як все ґеніяльне, а значить, просте. Треба повертатися в Україну, не потрапити до лап Цукрюкових зарізяк, а якомога швидше здатися каґебістам. Свій до свого… А коли ненависного Цукрюка нарешті посадять, П. С. Ученій за свої заслуги матиме достатні підстави просити в КҐБ посади якогось там позаштатного консультанта з перспективою на надійний «дах» подальшої приватної детективної діяльности.

Від великої радости за своє вже майже влаштоване майбутнє П. С. Ученій ще трохи попиячив, а потім почав збиратися на Батьківщину. Він перебрався до Румунії і почав вивчати диспозицію. Найкраще це було робити у селі неподалік кордону з Україною, мешканці якого робили дуже міцну горілку зі слив. Це були чудові часи!

Він замешкав у ще не старої господині без чоловіка, яка розмовляла українською, споживав натуральні продукти (мамалига, квасоля, бринза) і пив донесхочу уже згаданий сливовий напій. Платив пан Ученій своїй господині всього дві марки за добу, це за ВСІ послуги. Курорт! Проте з натяків своєї благодійниці він зрозумів, що, коли в нього закінчаться гроші, з’явиться альтернатива - або вона його виганяє, або він з нею одружується. Тому, коли у П. С. Ученія залишилося рівно сто десять марок (дві банкноти), він сотку заґвинтив у контейнер в обцасі, а десятку показав циганам, які контрабандистськими стежками перевели його на український бік. Там пан Ученій, розраховуючись з циганами, попросив їх передати його господині, що він, мовляв, провів з нею найкращі у своєму житті дні.

А тепер П. С. Ученій сидить у «підсобці» рідної української чайної, п’є самогон і думає, чи вже починати лапати шинкарку за пишні груди, чи ще трохи випити. Згодом з’ясувалося, що повторити з цією панею румунський епізод не вдасться, бо вона має дома чоловіка, хоча й пияка останнього, проте буйного, який з ревнощів може зарізати будь кого - хоч її, хоч його. Тому Ученій з’ясував, коли йде якийсь транспорт у «район» чи «область», ще трохи випив, купив пляшку на дорогу і відкланявся.