Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Пагутяк Галина. Страница 49

28.10.2009

Якими різними стають міста, що їх відвідуєш через багато років і входиш до них з чорного ходу. Зустрічаєш запустіння, в якому є натяк на майбутній добробут, але чомусь це майбутнє не настає надто довго, і, мабуть, вже не настане при тобі. Розкіш і злидні, лінивство і турбота, багряне мереживо дикого винограду і обписані непристойностями стінки ліфтів… Храми й будинки, що повторюють обриси довколишніх гір. Переплутані дати й хибні написи, і стяті бурею верхівки ялиць на перевалі. І раптом хочеться побачити стихію, стати її очевидцем, летіти разом з нею і впасти разом з нею на діл.

Отакі враження від Ужгорода, міста контрастів. У тобі, здається, вже згладжені всі контрасти, а туга за життям, сповненим одночасно краси й потворності, все ще існує.

29.10.2009

Думка про те, що світи, які живуть всередині нас, вмирають разом з нашою свідомістю, якщо не випустити їх з клітки. Але не всім світам буде комфортно на волі. Деякі розсиплються відразу, інші зміняться до невпізнання, а за іншими почнуть полювати. Однак прожити життя, не звільнюючи породжені тобою світи, означає змарнувати життя.

Якщо Бог несправедливий і нездатний тебе зрозуміти, можливо, за межами його володінь існує інший Бог? Можливо, Кант здогадувався про це, бо в похилому віці став ще більш розкутим, випередивши свій час на століття, включно з нашим? Адже вся справа в механізмі пізнання, в тому, чи вміємо ми пізнавати.

30.10.2009

Чому одні люди зазнають стільки страждань, а ті, хто поруч, не страждають зовсім? Вища мудрість незрозуміла для нерозвинутого розуму, проте відчуття, що тобою щось керує, виникає у кожної людини. Існують закони, які людина не може осягнути, однак намагається це зробити. А що буде далі? Думаю, людина зникне, добровільно припинить своє існування, усвідомивши, що воно безсенсовне. І спостереження за нею припиниться.

03.11.2009

Згадала прийом, описаний Фрейдом: заміна одних слів на інші. Замінила у сні Кенігсберг на Карфаген. Друга назва створює відчуття безпеки Місто стає чужим і далеким. Історія старіє, зруйнування Карфагена вже відбулося й змінити нічого не можна. Тепер потрібно повільно руйнувати це відчуття безпеки, перейти в іншу площину. Чим більше варіантів, тим більше шансів змінити світ власної свідомості.

04.11.2009

Щойно подумала, що пережити смерть близької людини допомагає усвідомлення зв’язку цієї смерті зі Всесвітом, бо насправді ніхто не помирає самотнім, це лише нам здається, бо живі інтуїтивно відгороджують себе від вмираючих, щоб їх не затягнуло у вир смерті. Але я мала на увазі зовсім не табу, а нерозгадану таємницю, ту містерію, велич якої не здатні передати навіть ритуали. Яким чином реагує на смерть Всесвіт? Що з ним відбувається, чого не може бачити ніхто? Образ зірки, що гасне, розірвана завіса, затьмарене сонце — що за ними приховано, врешті? Боюсь, що навіть після смерті ми цього не довідаємось.

Сон свідомості, який триває вічно, — можливо, це і є смерть?

05.11.2009

Несподівано з’явилася цікавість до землі Східної Пруссії. Вбогого ґрунту, що потребує значного внесення добрив. І одразу знайшлася людина, яка знається на ґрунтознавстві й може мене проконсультувати. Через сто років цю землю підживлять трупи мертвих солдатів і цивільного населення. А тепер агрономічна наука тільки починає зароджуватися в Німеччині. Філософія і сільське господарство будуть найпередовішими в той час на німецьких землях. Жорстка суспільна система і бідні ґрунти завдяки праці виявлять величезний потенціал людського розуму. Це справді прекрасно.

06.11.2009

Доводиться увесь час переходити з однієї роботи до іншої, увечері бракує в домі тиші, щоб зосередитися. І заважає тривожне відчуття зими, яка наближається. Важко буде її пережити.

У романі щось відбувається з часом. У підвалі — кінець зими. А в місті, можливо, навіть літо. Як дізнатися, коли довкола попіл та руїни?..

Мені не доводилось раніше описувати смерть людини. Смерть завжди була миттєвою. Одна фраза — і немає людини. Але тепер я знаю, що смерть здебільшого важка й болісна. Безкінечна серія видихів. Страшно про це писати, але якось по-дурному уявляти агонію як ланцюжок спогадів і наближення до світла наприкінці тунелю.

07.11.2009

Мені завжди здавалося, що важлива не кількість слів у творі, не багатство словника. Зі слів можна створити безліч комбінацій, і кожне нове слово додає ще більше варіантів і, можливо, викликає навіть потрясіння. Слова — це та сама земля, з якої проростають образи й символи. Стосовно ж свідомості, то вона є тією самою землею, в якій проростають слова. І якщо це суперечить логіці, то що ж, мені так зручніше. Головне, що це береться не з повітря чи з нічого.

Кенігсберг стає все більш примарний. Найкраще я почуваю себе на мосту, на одному з мостів через Прегель. Але віднині дія буде відбуватися також у лабіринті. Зі слів перли, ключ, книга, свічка можна створити цілком пристойний світ, який буде захищати голодну самотню дитину.

Але нагорі триватиме інша гра. Хоча обидві гри матимуть спільне: зберегти себе як особистість, навіть ціною втрати свого імені.

08.11.2009

Війна як свято, що символізує оновлення — щось тут не те. Як і думка про те, що майбутнє людства — це гра. Я просто відчуваю, що тут мене збираються ошукати, і навіть підсвідомість чинить опір. Про майбутнє як гру я прочитала ще в тій книжці, що зараз редагую. А вчора увечері читала «Людина та сакральне» Роже Каюа, начебто учня Мірчі Еліаде, а там — так само про це. Куди б не вела ця дорога, вона не віщує нічого доброго. Вона повертає назад. Хоч би як це не видавалося наївним, але прихильники цієї теорії не є ДОБРИМИ ЛЮДЬМИ. В сенсі того, що їхні стосунки з іншими людьми та іншими істотами — це щось цинічне й байдуже.

14.11.2009

Сьогодні вранці випадково випала вирізка з газети зі статтею «Серце Кенігсберга». Про собор. Саме в це серце цілились бомбардувальники союзників. Знищувати історичний центр міста через те, що там нібито знаходиться центр окультизму, — яка дурість! Та й не знайшли там нічого, а місто знищили. Жодна гіпотеза про причину авіаційного нальоту союзників не здається реальною. Те саме — знищення Дрездена. Згодом — Хіросіми. Чому не Берлін чи Токіо? Досі тверезий погляд на подібне жертвопринесення я знайшла лише в «Бійні № 5» Курта Вонегута: «Хижаки, якщо й б’ються, то тільки за здобич. Вони ніколи не знищують один одного».

15.11.2009

«Вибіркова спорідненість» — невеликий роман Гете, написаний в зрілі роки, є віддзеркаленим зображенням «Страждань юного Вертера». Практично невідомий пересічному читачеві, він символізує закінчення життєвої подорожі й застій енергії, яка ще залишилась. Дивовижна річ. Якщо мудрість може завдавати болю, то це той випадок. Аналогії на молекулярному рівні, алхімія почуттів, що дає несподіваний ефект. Пристрасть перемагає інстинкт. І не має значення, чи задум Гете втілювався від початку до кінця під контролем великого майстра, чи вирвався на простір диким конем. Вторгнення чужорідних елементів призвело до трагедії і спустошення.

Ідеологія і війна знищили Німеччину, і вона перестала бути собою. Трапилось те саме, що і в романі Гете.

16.11.2009

Інтуїція спрацьовує лише тоді, коли увагу зосереджено. Тоді, навіть ковзнувши побіжно по предмету, можеш збагнути його сутність. Іноді цей спалах дарує просвітлення. Ніхто не знає, скільки ж то праці вкладено в осяяння. Мені доводиться жити серед текстів, як серед людей, відчувати їх вплив, обтріпуватися й створювати власні тексти.