Серед бурі - Гринченко Борис Дмитриевич. Страница 1

Драма на п'ять дій

ДІЙОВІ ЛЮДЕ

Кальницький:

Василь Коваленко, полковник Кальницький.

Оксана, його жінка.

Свирид Пилипенко, її батько, осавула сотенний у Ханенка.

Горпина, слуга в полковника Коваленка.

Степан Лясковський, сотник.

Лаврін Крицький, писар полковий.

Андрій Старовський, судде полк.

Михайло Білоченко, обозний полк.

Хома Жилинський, хоружий полк.

У Кальнику:

Роман Горленко, осавула полк.

Денис, козак, кремезний дід.

Дід Остап, козак старий, увесь білий.

Карпо, козак немолодий.

Крутько, теж.

Два окличники.

Татарин, кат.

Козаки й народ (жінки й чоловіки).

З Ханенкового боку, в таборі під Кальником:

Грицько Доленко, козак.

Сотник козацький.

Козаки.

Жовніри польські в таборі під Кальником.

Діється в місті Кальнику восени року 1671.

ПЕРША ДІЯ

Світлиця в полковника Коваленка. Вузькі й довгасті вікна з невеликими шибками в олив'яних рямах. Двері просто глядача, праворуч і ліворуч. Кахельна груба з мальованих кахоль: полковник козацький верхи з шаблею в руках, татарин біжить конем, пані з хусточкою в одній руці і з квіткою в другій, дівчина по воду йде, сівач сіє, орел степовий видирає з лоба очі мертвому козакові, ведмідь улика цупить, олень ряснорогий біжить - усе теє змальовано на кахлях, на кожній по одному малюнку; на стінах порозвішувано зброю, видко два портрети. Кругом стін лави з спинками, килимцями позастилувані. Де нема лав,- мисники з дорогим посудом: блищать кубки злотисті й срібні і просто ясні кришталеві, чарки стоять, конівки, таці великі, тарілки срібні. У куточку маленька поличка, а на їй кільки книжок, фоліянтів товстих. Ближче до глядачів стіл, біля його під стіною лава, а з других боків дзиглі.

Оксана - пані полковникова, струнка чорнява молода молодиця з темними очима, вбрана в шовкову запаску й вишивану сорочку, поверх сорочки керсет, корунком обшитий; вона стоїть біля вікна й співає. Ввіходить Баба Горпина, невеличка сухорлява жінка, стала і прислухається.

Оксана (співає).

Закувала зозуленька, закувала:

Горе ж мені, молоденькій, що сама я!

Чого мені на серденьку та й не легко:

Єсть у мене рідний батько, та далеко.

Ой, вирву я з рожі квітку, з винограду,

Та пошлю я до батенька на пораду;

А батенько тії квітки не приймає,

Бо він мене, молодої, не пізнає…

Горпина

А ти вже знов про батька щось…

Оксана

Дак що?

Гopпина

Сумуєш ти…

Оксана

Не можу я забути:

Все ж батько він!

Горпина

Та служить ворогам.

Оксана

Нехай йому за те господь пробачить!

Се гріх тяжкий... Він завжди до ляхів

Прихильний був,- того і віддавати

За Василя мене він не хотів...

Де він тепер?.. Не відаю, не знаю...

А пісня ся нітрохи не сумна:

Вона ж отак кінчається, бабусю:

Ой вирву я з рожі квітку, з винограду,

Та й пошлю я до милого на пораду;

А мій милий тую квітку та й приймає,

Бо він мене, молодую, пригортає!

(Підбігає й обнімає Горпину.)

А так же, так, бабусю, пригортає!..

Все ж пригорта!..

Горпина

Пустуєш ти усе.

І як йому тепер ще пригортати,

Коли кругом ляхи нас облягли,

І треба нам од їх оборонятись?

Оксана

Бабусенько, голубочко моя!

Я ж тільки так!.. Сама я добре знаю!..

Ні вдень йому спокою, ні вночі:

Все шанців, бач, не хоче покидати!

Прихилиться, хвилинку задріма,

Та й знов туди... І де береться сила?!.

Гopпина

На те ж він є полковником у нас…

Так де вже тут сміятись, пригортатись:

Молитися, журитися тепер…

Оксана

Бабусенько, і я ж молюся щиро,

І я журюсь, що обняла наш край

Така біда; та повсякчас сумною,

Понурою не можу бути я…

Та й нащо те? Боротись краще, легше,

Коли на бій всміхаючись ідеш,

І сонечко-надія сяє ясно…

От, прийде він намучений, сумний,

Закурений важким гарматним димом,

А я його візьму та й звеселю,

То й віримо, що лихо піде геть.

Горпина

Якби-то дав господь наш милосердний!

Ox-ox, ox-ox!.. Неначе хтось іде?

Василь Коваленко, полковник, увіходить з писарем Лавріном Крицьким. Коваленко - високий, з чорними вусами, не дуже довгими, сам чорнявий, з ясним, трохи гордим, поглядом; убраний у козацький жупан кармазиновий, короткий, простий, при боку шабля; він тільки вернувся з шанціз. Писар Лаврін Крицький зовсім молодий, гарний з себе, білявий, з маленькими вусами, вдягнений у довгий жупан, підперезаний кольористим поясом; зверху кунтуш, він його скидає, ввійшовши.

Крицький (уклоняючися).

Я доброго здоров'я зичу пані.

Оксана (вклоняючися).

Здорові й ви! Сідайте, прошу, в нас!

Коваленко

Оксаночко, у нас тут рада буде,

Дак щоб ніхто сюди не увійшов.

Проходить в другу світлицю правими дверима, Горпина виходить лівими.

Оксана

Що сталося? Якісь новії вісті?

Чи що лихе?

Крицький

Нове? Лихе? Ба, ні!

Од ворогів нема нового лиха,

А від своїх - се гірше за ляхів.

Оксана

Кажіть же - що?

Крицький

Суть вороги між нами.

Оксана

Між нами? Хто?

Крицький

Ото ж то й є, що хто!..

Якби я знав!.. А то по місту всюди

Вже пущено такую вість, немов

Полковник наш не здужа боронитись,

Не вміє він... що скинути б його

Та іншого когось настановити…

Що мусимо скоритися ляхам,

А булаву Ханенкові оддати…

О прокляті!..

Оксана

Яка брехня!.. Василь?..

Не вміє він!..

Крицький

Та що вже говорити!..

Всі відаєм, що душу віддає

І силу всю за справу пан полковник,

Що розумом, лицарством - перший він…

Та через те ж ті зрадники й жадають

Геть скинути його, аби самим,

Не гаючись, Собіському скориться.

Коли того не буде, хто один

Здолає тут опертися тій силі,

Що навкруги мов хмара облягла,

Змагаючись стоптати нас під ноги,

Тоді вони вже запанують тут!

От, пані, чим полковник винен стався!

Увіходять: Степан Лясковський, сотник, чоловік років 35, непоганий з себе, вуси біляві, трохи вгору закручені; Андрій Старовський, суддя полковий, років йому з 50, або трохи й більше; обличчя сите, увесь кремезний, чорні короткі вуси; Хома Жилинський, хоружий полковий,- пиндючна козацька постать; ввіходячи, вітаються:

Добридень вам, вельможна господине!

Оксана

Здорові й ви!

Лясковський

Де ж пан полковник є?

Оксана

Увійде він,- от тільки зараз вийшов.

Увіходять: Михайло Білоченко, обозний полковий, худий з обличчя, але кремезний старий сивий козарлюга з довгими вусами; Роман Горленко, осавула полковий,- ще молодий, звичайне козацьке обличчя; говорить завсігди палко й щиро. Вітаються:

Вітаємо в господі вашій вас!

Оксана

Вітаю й я,- добридень вам, панове!

Полковник Коваленко ввіходить, а Оксана зараз же виходить.

Коваленко

Сідайте ж бо, панове, прошу вас!

Усі сідають, опріче писаря: той тим часом переглядав книжки на полиці, а тепер, узявши в руки одного фоліянта, перегорта його, зацікавлений.

Білоченко

Пан писар щось до книг узявся дуже.

Крицький

Не можна-бо! Новенька книга тут:

(Читає.)

"Небо новоє з новими звіздами

сотворенноє Іоаникія Галятовського…"