На перші гулі - Васильченко Степан Васильевич. Страница 5

Гамір збільшується. До гомону приєднується соловей.

(Голосно.) Годі! Та годі, кажу! (Кричить із протягом.) Тьху на вашого батька!.. (Кидає батогом об землю.)

Гамір замовкає. Всі спиняються.

Це вже таке настало, що затуляй вуха й тікай із своєї хати безвісти. (Знизує безпорадно плечима.) Іншого нічого не придумаєш!.. (Раптово хапає із землі батіг, швидко іде до Олени.) Кажи мені, ти чого ще дожидаєшся? Чи ти, може, хочеш, щоб я уклонився тобі та став тебе прохати: «Іди, моя доню, на гуляннячко»? Ти цього сподіваєшся? Кажи - цього?.. (Раптово хльоскає її батогом.) А цього не хочеш? Не хочеш? Не хочеш?

Тиміш. Дядьку, чуєте, дядьку! Ви хльоскайте, та не дуже!

Василина (тим часом підкралась непомітно до Тимоша, міряє його рогачем по плечах). Ось тобі! Ось тобі, шибенику! (Регоче.) Я ж таки докажу тобі!..

Тиміш і Олена тікають. За одним женеться Василина, за другою - Савка.

Дід Кирпіль. Ну й діти тепер понаставали! Ну й діти!..

Десь обізвалась голосно, переможно вулиця з висвистом та з вигуками:

Завіса