Дмитро Байда-Вишневецький - Сорока Юрій В.. Страница 15

Незважаючи на те, що турки передбачали нові напади на Азов і готувались до них, як повідомляє Шанталь Лемерсьє—Келькеже, скоріш за все була ще й третя спроба Вишневецького оволодіти Азовом. І не на весні, а взимку, в кінці 1559 року. У документі, віднайденому французьким істориком у турецьких архівах, а саме у листі того — таки Синана, бея Кафи, повідомляється, що відбулося три наступи Дмитра Вишневецького на Азов. Перший навесні 1559 року, другий влітку того ж року (під час цього нападу вказується навіть кількість козацького війська — 10 тисяч вояків) і третій, дату якого не з'ясовано, але відомо, що в ньому взяли участь черкеси разом із Кансуком, сином володаря черкеського племені жене. Цей приступ турки також відбили. Синан повідомляє, що Кансук і один із його братів загинули, а їхні голови, як і голови багатьох козаків, яничари повезли до Стамбула. На цьому, судячи з усього, протистояння Вишневецького і турків під Азовом на якийсь час припинилося, й Іван Грозний відкликав князя до Москви.

Продовжились бойові дії козаків в районі Азова у 1560 році. Але тепер, як можемо припустити з подальшого розвитку стосунків між Дмитром Вишневецьким та Іваном Грозним, цар вже не був зацікавлений у конфлікті з Кримським ханством. Можливо, саме тому у працях російських істориків майже не згадується про дії Дмитра Вишневецького того року. Що стосується османських джерел, тут, дякуючи праці Лемерсьє—Келькеже, ситуація значно краща. За їхніми даними, весною 1560 року Дмитро Вишневецький прибув із пониззя Дону, щоб підготуватися до нового виступу проти Кримського ханства й володінь Османської імперії. Оскільки ця операція була, як вже говорилося, підготована без участі Івана Грозного, у війську князя тепер не було московських ратників, лише козаки та їхні союзники — черкеси. У березні й квітні 1560 року Сулейман І одержав попередження про плани Вишневецького із трьох різних джерел. Перші відомості, передані султану господарем Молдавії, стосувалися скупчення запорожців на кордонах Московського царства. Через невеликий проміжок часу комендант Азова повідомив султанському дивану, що ногайці, прийшовши із волзьких степів, бачили в районі Нижнього Дону авангард із трьох тисяч козаків. Азовський каді побоювався, що це лише невелика частина козацького війська, загальна кількість якого налічує 80 тисяч чоловік і розташовано яке між долинами рік Аксу і Озю, як тоді турки називали Південний Буг і Дніпро. Втім, така цифра у оцінці кількості козацького війська, скоріш за все, була перебільшеною. Хоча, потрібно визнати, що сили, які князь Вишневецький мав у своєму розпорядженні, були досить значними. Каді Азова вважав, що військо Вишневецького мало намір захопити Крим. Звістки, подібні до повідомлень від азовського коменданта, надходили й від вже знайомого нам паші Синана, бея Кафи. Він також наголошував, що кількість армії Дмитра Вишневецького та його спільників з черкес (і навіть з ногайських татар!), становить не менше 70 тисяч. У Стамбулі спішно розпочали підготовку до відбиття козацького вторгнення в приазовські степи. У першу чергу було приведено у бойову готовність турецькі збройні сили на місцях. Із Стамбула до Азова вирушила ескадра, яка складалася з семи великих галер. До фортеці, в якій посиленими темпами лагодились пошарпані минулого року укріплення, прибув загін яничар для підсилення гарнізону, а також були підвезені запаси продовольства, якого повинно було вистачити на досить довгу осаду. Нарешті, в травні 1560 року Сулейман І призначив Синана — пашу воєначальником над оттоманськими арміями, що мали захищати Азов і Крим від Дмитра Вишневецького. До складу цього війська, крім вояків, набраних на місці та в Сілістрії, увійшли сипахи — елітна кавалерія Османської імперії, яка набиралась виключно з багатих землевласників. Озброєнням, тактикою ведення бою і значенням, що їм надавалось у війську, сипахи були подібними до прославленої польської крилатої гусарії, яка часто одним швидким ударом вирішувала долю битви. Також до армії Синана — паші повинні були приєднатися загони на чолі з господарями Молдавії та Валахії, а також армія кримського хана. Особливим фірманом [11] султанський диван наказував Девлет — Гіреєві мати напоготові своїх аскерів, щоб підтримати Синана — пашу. Для підсилення кримського хана султан обіцяв навіть вислати йому кількадесят гармат.

Слід зазначити, що усі ці приготування виявились не даремними. У червні 1560 року Вишневецький знову напав на Азов, але у зв'язку з прибуттям турецької ескадри на чолі з беєм Кафи зазнав чергової невдачі. Тоді він із козаками спробував перепливти Таманську протоку, щоб проникнути до Криму й атакувати Кафу. Однак турки були попереджені про цей намір шпигунами, яких послав кримський хан у черкеські землі. Друга оттоманська ескадра пильнувала за переправою й відбила напад. Для козацького гетьмана не залишалось нічого іншого, як покинути спроби й повернутися з військом в Україну.

Закінчення служби у Івана Грозного

й повернення Дмитра Вишневецького в Україну

На початку 1561 року Османська імперія все ще з тривогою очікувала нападу з боку козаків. Після минулорічних атак Дмитра Вишневецького на Азов і пониззя Дону в Стамбулі просто не вірили, що князь заспокоїться й нарешті полишить спроби захопити Азов. Про такі настрої у турецькому уряді свідчать листи тогочасного посла франції у Стамбулі. У них він писав, що дванадцять галер споряджено й вони постійно очікують наказу вирушити для захисту Кафи й Азова від козаків. Також у донесеннях цього дипломата з турецької столиці в лютому й березні повідомлялось: 20 галер готові відбути в Чорне море для захисту татарських володінь, а також Кафи та Азова. Такий значний флот було підготовано тому, що очікувались дії «капітана Дмитрашки» з козаками в бік Мегрелії, невеличкого князівства, розташованого на території сучасної Грузії. В серпні посол повідомляв, що османський флот, який вирушив до Мегрелії, змушений був повернутися, оскільки турки зазнали втрат при спробі висадитися в незнайомому місці. Такі заходи турків носили характер перестрахування, позаяк Дмитро Вишневецький не виявляв бажання вступати у протистояння з Османською імперією найближчим часом. Хоча й, коли вірити даним російських хроністів, у цей час він саме знаходився на Північному Кавказі, де проводив переговори з черкесами.

Судячи з усього, переговори, котрі проводив Дмитро Іванович на Кавказі, не подобались Івану Грозному і він картав князя Вишневецького за те, що той «учел жити в Черкасах не по наказу». За яким же наказом повинен був жити Вишневецький з точки зору московського царя?

Треба сказати, що у 1561 році, як і раніше, в плани Івана Грозного щодо Дмитра Вишневецького втрутились події у Лівонії. Під ударами московських військ на півночі Лівонський орден припинив своє існування. Останній магістр ордена Готхард Кетлер став васалом короля Польщі і Литви Сигизмунда II Августа, отримавши у володіння західну частину території Латвії аж до Даугави. Ця область була названа Курземсько — Земгальським герцогством (герцогство Курляндське і Земгальське, або просто Курляндське герцогство). Території, які охоплюють сучасні Латгале, Відземе і південь Естонії, складали Задвінське герцогство, кероване призначеним Сигізмундом Августом губернатором. Задвінське герцогство, колишня частина Лівонського ордену, тепер теж знаходилося в безпосередньому підпорядкуванні польсько — литовської держави. Внаслідок цього Литва, а разом з нею і Польща, продемонстрували пряму зацікавленість у землях, на які від початку кампанії претендувала Москва.

Одночасно з тим розклад сил на півдні Московського царства теж змінився по відношенню до становища на початок війни. Іван Грозний все ясніше давав зрозуміти, що він є противником війни з Кримським ханством. І якщо досі походи Вишневецького до Азова викликали тривогу лише в Стамбулі та Бахчисараї, то із скасуванням Лівонського ордену конфлікт Вишневецького з татарами й турками міг викликати початок відкритої війни з Польщею і Литвою. Цього Іван Грозний дозволити собі не міг. Одна справа шарпати й провокувати Сигізмунда Августа нападами на його союзника, зовсім інша — розпочати повномасштабні бойові дії з ним самим, коли значна кількість військ була скована у Лівонії. Дмитру Вишневецькому дали зрозуміти, що він повинен припинити війну, до якої усього кілька років тому його схилив сам Іван Грозний. В таких умовах залишатись на службі у царя Московської держави для князя не було сенсу.