Музиканти сміються - Муха Антон Иванович. Страница 14

— За що ви мені дякуєте? — здивувався той.

— А за те, — відповів композитор, — що ви не привели з собою в театр ще й коня.

Приїхавши до Манчестера, Леонкавалло зайшов у театр на виставу своєї опери «Паяци». Після спектаклю один з глядачів, що сидів поруч композитора, вигукнув:

— Яка музика! Шедевр! Неперевершено!

Леонкавалло жартома зауважив:

— Дозвольте, шановний, з вами не погодитись.

— Я сам трохи музикант і?? вам казати, що музика опери нікудишня… В ній усе вкрадено: каватина — у Берліоза, дует з першого акту — у Гуно, а фінал — примітивне наслідування великому Верді.

Вранці наступного дня Леонкавалло купив номер манчестерської газети і,? прочитав: «Леокавалло про свою оперу «Паяці». Синьйор Леонкавалло заявив, що його опера — плагіат. Він визнав, що в «Паяцах» нема нічого оригінального».

Виявилось, що вчорашнім сусідом композитора був театральний критик.

У мемуарах знаменитого драматичного актора Л. Барная розповідається про один цікавий випадок.

У середині минулого сторіччя в Будапешті виступав з концертом піаніст Леопольд Майєр. Під час виконання фантазії Ліста на теми опери Доніцетті «Лючія ді Ламмермур» канделябр, що стояв на фортепіано, похитнувся і начав падати. Перелякані слухачі посхоплювалися з місць — могла спалахнути пожежа. Але піаніст-віртуоз, продовжуючи грати однією рукою, схопив канделябр і поставив на місце. Коли Майєр кінчив грати, оплескам не було втриму. Барнай разом з усіма був у захвати від віртуозності піаніста.

Згодом Барнай знову пішов на концерт Майєра. Цього разу в Граці. Яким же було його здивування, коли Майєр, дійшовши до того самого ж пасажу, вчинив точнісінько так, як і минулого разу!

Посміхаючись в думці, Барнай оплескував разом з усіма, та вже не віртуохності, а винахідливості заповзятливого піаніста.

Бельгійського скрипаля Ежена Ізаї після концерту запросили до одного власника Брюссельської взуттєвої фабрики. Після вечері господар попросив Ізаї зіграти.

— З дорогою душею, — відповів ввічливо музикант, — а коли ви будете моїм гостем, я попрошу вас зняти мірку з моєї ноги.

Знайомий славетного італійського композитора Пуччіні, посередній молодий музикант, ущипливо сказав композиторові:

— Ти вже старий, Джакомо. Мабуть, я писатиму жалібний марш до твого похорону, а щоб не запізнитися, почну завтра ж,

— Що ж, пиши, — зітхнув Пуччіні,— боюся лише, що це буде перший випадок, коли похорон обсвищуть.

Під час роботи над оперою «Богема» утворився своєрідний гурток друзів Пуччіні, який називався «Клубом богеми». Композитор і його товариші вечорами збиралися у лісовій хижі і при світлі гаснички гуляли в карти чи розповідали комічні історії. Тут же стояло піаніно, і господар частенько в присутності своїх партнерів сідав за нього і грав, а потім радився з друзями з приводу тієї чи іншої музичної деталі. Все було гаразд, але… настав мисливський сезон, і на світанку композитор замість сідати за рояль йшов з рушницею до озера. Це дуже стурбувало видавця майбутньої опери, а особливо дружину. Щоб врятуватися від її нападок, композитор схитрував: він запросив якогось молодого піаніста і той про людське око зранку грав мелодії із «Богеми». Невідомо, як проходило полювання Пуччіні, але опера вийшла чудова!

Джакомо Пуччіні був великим оптимістом. Почуття гумору не залишало його навіть у найскрутніших ситуаціях. Одного разу він зламав собі ногу і потрапив до лікарні. Через кілька днів його відвідали друзі. Вітаючись, Пуччіні весело сказав:

— Я такий щасливий, друзі! Мені вже почали споруджувати пам'ятник!

— Не кажи дурниць, облиш ці безглузді жарти! — перелякано вигукнув один з його друзів.

— Я зовсім не жартую, — відповів композитор і показав ногу в гіпсі.

Панас Карпович Саксаганський почав виступати на сцені в 1883 році. Згодом він часто розповідав про свій дебют. У п'єci «За Німан іду» він мав верхи їхати з піснею: «Гей, коню, мій коню, заграй підо мною! Дівчино, прощай!» Та заспівати не довелось. Кінь злякався глядачів, підскочив і скинув на землю бравого козака.

Але Саксаганський підхопився, й, дивлячись на коня, вигукнув кінець куплета: «Дівчино, прощай!» Зала вибухнула реготом.

На конкурсі, що був оголошений в кінці минулого століття Віденською консерваторією, трохи не трапився конфуз; першу премію ледь не одержала абсолютно бездарна співачка, у якої були про то чималі придворні зв'язки. Пізніше голову конкурсної комісії Густава Малера запитали:

— Чи правда, що пані X. ледь не стала лауреатом конкурсу?

— Так, це чистісінька правда.

— Чого ж їй не вистачало?

— Одного голосу. Її власного.

На одній з репетицій «Камерної симфонії» засновника 12-тонової системи А. Шенберга був присутній Мадер. По закінченні репетиції Малер звернувся до оркестру:

— А тепер, благаю вас, зіграйте звичайне тризвуччя, бо інакше я сьогодні не засну.

Відомий польський піаніст Ігнац Падеревський концертував у Лондоні. В залі було душно, і дві дами зажадали розчинити вікна.

Утворився сильний протяг. Падеревський звернувся до дам:

— Вимушений просити зачинити вікна. Не можна зразу одержувати подвійне задоволення: слухати гарну музику і вбивати піаніста!

Падеревського, що прогулювався вулицями Парижа, несподівано зупинив якийсь замурзаний голодранець.

— Вам почистити взуття?

— Дякую, — відповів Падеревеький, не потребую. Але якщо ти вмиєшся, то дістанеш від мини двадцять франків.

Хлопчина одразу кинувся до найближчої колонки і на хвилину з'явився порівняно чистим.

— Ось твої двадцять франків, — сказав Падеренський і подав йому гроші. Хлопчина глянув на піаніста і, посміхаючись, повернув монети:

— Ні, липше візьміть їх назад і підріжте своє довге волосся.

Коли Падеревський робив турне по Західній Америці, йому по телеграфу запропонували за чималу суму вистуупити в одному гірському містечку. Падеревський з задоволенням прийняв це запрошення.

Але, коли він в призначений день, прибув на концерт, виявилось, що на естраді стоїть лише… механічне піаніно, щось на зразок великої шарманки.

Шукати в цей час фортепіано — означало втратити величезну кількість глядачів і час. Відважившись, Падеревський підсів до піаніно, вклонився, схопив за ручку і крутив шарманку, поки всі «номери» не були зіграні.

Приголомшливі вигуки «браво», «біс» свідчили про ентузіазм публіки. Наступного дня, в іншому місті, Падеревський дав концерт на справжньому «Стейнвеї». Його виконання було прийнято з великим захватом, але… все ж не так, як на попередньому концерті.