Переходимо до любові - Загребельный Павел Архипович. Страница 2

— Який Мазепа, які кролі? Що ви таке кажете, Череда? — нарешті схаменувся доцент Крижень, який був упіймався на гачок моєї вдаваної серйозності.— Ось вам яскрава ілюстрація того, про що... Ну, подумайте, Череда, ви... ваше становище... Тут треба відчувати щохвилинну, щосекундну, щомиттєву, я б сказав, відповідальність за вчинки й слова... А ви... Така несерйозність...

— Ну, а коли я веселий хлопець, тоді як?

— Ви повинні думати тепер не про веселощі, а про... досконалість! От! Ви повинні думати про досконалість, Череда.

— З погляду вічності,— сказав я.

— Що ви сказали?

— Повторив колись почуті від вас слова, які ви адресували тоді Алі Чемерис, але вона їх в одне вухо впустила, а з другого випустила, я ж затямив собі, та й не просто затямив, а навіть дошукався, кому вони належать, і спробував дещо довідатися про того філософа.

— Про Спінозу?

— Про Спінозу. Він справді мріяв про досконалість людську. Намагався створити досконалу філософію, а тим часом, щоб мати собі на харчі, шліфував лінзи на продаж. Лінзи він відшліфовував досить досконалі, але, постійно вдихаючи скляний пил, заробив собі не менш досконалий туберкульоз, від якого помер на сорок четвертому році життя.

— Спіноза був великий філософ-матеріаліст, і такі жарти...

— Це не жарти, а факти. Я зацікавився без видимої потреби, навіть не для екзамену...

— Ви знову,— наставив на мене пальця Крижень.— Але мені хотілося покінчити на тему про Спінозу.

— До речі, в нього я знайшов слова, які мені дуже сподобалися: «Веселий настрій до деякої міри необхідний для того, щоб людина могла назватися досконалою, бо смуток і туга суть ознаки слабкості й безсилля».

— Цитатами ніколи нічого не можна довести,— зітхнув доцент,— на жаль, на жаль. Нічого не маючи в даному випадку проти Спінози, я можу навести вам слова Достоєвського: «Істинно великі люди, мені здається, повинні відчувати на світі великий сум». Але я закликаю вас не до сумувань, а до серйозності або ще точніше: хочу од вас високої гідності. Тепер на вас звернені погляди всіх... І тому ви... Ваше становище зобов'язує... Ви повинні узгодити становище з освітою, тобто підвищувати рівень своїх знань, водночас...

— Ми всі вчимося залюбки, гартуємось, міцніємо, читаєм з захватом книжки і про майбутнє мріємо,— випалив я.

— Пробачте, не зрозумів,— ображено промовив Крижень.

— З підручника для шостого класу,— невинно пояснив я.

— От про цю несерйозність вашу мені й хотілося...

— Якщо ти не знаєш броду, то не лізь у воду.

— Бачу, ви не хочете мене слухати, Череда,— вже й геть образився доцент.

— Але ж, чесне слово, це теж з підручника для шостого класу. Там є ще таке: «Перевіряйте здачу, не відходячи від каси». Я не вигадую, там справді все це понаписувано.

Доцент Крижень не став слухати далі. Він був вище за всі підручники для шостого, сьомого та інших класів.

— Йдеться про речі світоглядні, Череда. Ніхто ніколи не заперечуватиме проти веселого настрою, але світогляд... Світогляд у людини не може бути веселий, він повинен бути серйозний... Ви мене розумієте?.. Давайте говорити не як учитель з учнем, а просто як друзі... Надто ж зважаючи на те, що я теж... Хоч не такий молодий, як ви... Так би мовити, старий парубок, але все-таки парубок... Ну, то от... Досконалість — це відповідність... Ще вчора ви могли бути несерйозний і таке інше, але сьогодні... Ви мене розумієте?

— Але яка ж різниця? Вчора. Сьогодні.

— Бачте, Череда... Вчора... гм... ви ще мали право не проявляти самостійності, тобто відповідних пропорцій у своїй поведінці, в своїх словах, у мовленні, кажучи трохи по-науковому.

— Не розумію.

— Ви не хочете розуміти. Штовхаєте мене на відвертість небажану... Але я повинен... Бо інакше вам ніхто цього не скаже... Люди, Череда, не завжди щирі. На жаль, звичайно... Про вас, наприклад, усі говорять, що в своїй поведінці, точніше — в манері висловлюватися, ви занадто часто виявляєте невідповідність своєму освітньому цензу... Ви, Череда, всім нам відомо, простий хлопець, у вас нехитра біографія...

— А також невелика освіта,— підказав я швиденько,— немає диплома за інститут, не вивчав філософії, кібернетики і...

— Ось,— підніс палець Крижень,— ось у цьому весь ви, Череда... Сентенції ваші... Вчора це ще могло проходити непомітно, але сьогодні, коли вас піднесено на таку височінь...

— То що ж мені — затулити рота і мовчки дивитися на світ?

— Відповідність,— сумно зітхнув Крижень,— вам не вистачає відповідності. Треба все привести у відповідність...

— Та з чим? — мало не закричав я.— 3 чим у відповідність? З моєю обов'язковою освітою? Але ж після того вже минуло он скільки років! Не сидів же я весь цей час зав'язаний у мішку! Я жив, працював, читав газети, слухав радіо, дивився телевізор, слухав розмови розумних людей, не кажучи вже про тринадцять курсів і про вечірній університет, де ви читали нам лекції. Яка моя освіта? А хоч би газетна! Щодня читаю газети — і вже маю якусь там освіченість. Диплом? А чи мали дипломи такі товариші, як Санчо Панса або Тарас Бульба? Окрім того...— Я колотив ложечкою те, що утворилося з мого нез'їденого морозива, і починав відчувати, що ось-ось не витримаю цієї химерної розмови.— Не знаю, як воно було за інших часів, а нині, мені здається, всіх дурнів можна б розділити на дві категорії: дурні з дипломами і дурні без дипломів. Особисто я ніколи якось не прагнув належати ні до тих, ні до інших. Це можна вважати відповіддю всім тим, хто не вірить у розумові здібності Дмитра Череди. Пробачте за відвертість.

— Повірте, Череда,— вже й геть по-дружньому приклав руку до грудей доцент,— я керуюсь найліпшими намірами... Я вірю... Я знаю ваш природний розум, вашу... гм... Тут ішлося лише... Досконалість. Відповідність... Серйозність... Солідність, коли хочете... Ось ви поїдете одержувати медаль лауреата... Ви і ваші друзі... Це високий акт... І тут потрібна належна урочистість... Для цього я... Ви розумієте?.. Щоб змобілізувати вас... Цілком по-дружньому... Ну, як два старі парубки, бо ж ви, Череда, теж уже — хе-хе! — трохи мовби старий парубок... Та їжте своє морозиво, розтануло ж!

— За морозиво дякую... За турботи теж... Особливо вдячний вам за відвертість, бо справді ніхто...

— Тільки цим я керувався, тільки цим,— сказав на прощання доцент Крижень.

Я подякував ще раз.

І розбрелися знову звірі, хто до лісу, хто у діри, як написано в тому самому підручнику для шостого класу. Бо вже що там не кажіть про освітній рівень такого громадянина, як Дмитро Череда, але завчене колись у школі він пам'ятає міцно! Та й хіба тільки він!

А доцент Крижень, про якого я тепер думав навіть з деякою симпатією і з співчуттям теж, згадуючи його сумну спробу закохатися в Алю Чемерис, все-таки в одному мав слушність. Нас незабаром справді мали запросити до Києва для урочистого вручення премій, і довелося згадати мудрі слова доцента про «приведення у відповідність», коли я в гарячковому темпі намагався пошити собі новий костюм, який би бодай частково відповідав моїй внутрішній суті, тобто належно оформив би витвір природи, званий у побуті Дмитром Чередою.

Шиття костюма, або, як висловлюються в нашому ательє імені Суворова, «пошиття костюма»,— це, власне, ціла окрема історія, але вона занадто незначна з-поміж інших подій, і, щоб довести свою бодай деяку серйозність, я спробую поминути її мовчанкою і забуттям. Щоправда, не приховую — це досить важко. Бо шиття костюма, коли хочете, мало не рівнозначне спорудженню будинку на шістдесят або дев'яносто квартир. В усякому разі, потребує не менше часу; енергії ж від замовника вимагає, може, ще й більшої. Безліч разів ходиш на примірки, ведеш дипломатичні переговори з майстром Іром Леоновичем, вступаєш з ним у суперечки щодо форм людського буття, потім раптом виявляєш, що штани, які спорудив тобі Ір Леонович за цей невизначено розтягнутий час, якісь дивовижно мілкі, мов блюдце, ти в них не те що сховаєшся тим-сим, а й залізти можеш з превеликим трудом, але заперечень твоїх не приймають, бо Ір Леонович, наставивши на тебе мудру свою голову, прорікає: