Камінний господар - Украинка Леся. Страница 2

А н н а

Коли вiн се казав, - чи то ж не значить, що вiн одну тебе кохає справдi?

Д о л о р е с

(сумно хитає головою)

Словами серденька не одурити…

Мене з коханим тiльки мрiя в'яже.

Такими нареченими, як ми, пригiдно бути в небi райським духам, а тут - яка пекельна з того мука!

Тобi того не зрозумiти, Анно, - тобi збуваються всi сни, всi мрiї…

А н н а

"Всi сни, всi мрiї" - се вже ти занадто!

Д о л о р е с

Чому занадто? Що тобi бракує?

Все маєш: вроду, молодiсть, кохання, багатство, хутко будеш мати й шану, належну командоровiй дружинi.

А н н а

(засмiявшись, устає)

Не бачу тiльки, де тут сни i мрiї.

Д о л о р е с

(з блiдою усмiшкою)

Та їх для тебе мовби вже й не треба.

Обидвi панни походжають мiж пам'ятниками.

А н н а

Кому ж таки не треба мрiй, Долорес?

У мене є одна - дитяча - мрiя…

Либонь, вона повстала з тих казок, що баяла менi, малiй, бабуся, - я так любила їх…

Д о л о р е с

Яка ж то мрiя?

А н н а

Ет, так, химери!.. Мариться менi якась гора стрiмка та неприступна, на тiй горi мiцний, суворий замок, немов гнiздо орлине… В тому замку принцеса молода… нiхто не може до неї доступитися на кручу…

Вбиваються i лицарi, i конi, на гору добуваючись, i кров червоними стрiчками обвиває пiдгiр'я…

Д о л о р е с

От яка жорстока мрiя!

А н н а

У мрiях все дозволено. А потiм…

Дол о р е с

(переймає)

…Один щасливий лицар злiз на гору i доступив руки i серця панни.

Що ж, Анно, мрiя ся уже справдилась, бо та принцеса - то, звичайно, ти, убитi лицарi - то тi панове, що сватались до тебе нещасливо, а той щасливий лицар - дон Гонзаго.

А н н а

(смiється)

Нi, командор мiй - то сама гора, а лицаря щасливого немає нiде на свiтi.

Д о л о р е с

Се, либонь, i краще, бо що ж ти можеш лицаревi дати у надгороду?

А н н а

Шклянку лимонади для прохолоди!

(Уриває. Iншим тоном).

Глянь лишень, Долорес, - як блимає у сiй гробницi свiтло, мов заслоняє хто i вiдслоняє…

Ну що, як там хто є?

Д о л о р е с

То кажани навкруг лампади в'ються.

А н н а

Я загляну…

(Заглядає крiзь гратчастi дверi у гробницю, сiпає Долорес за рукав i показує щось. Пошепки).

Дивись - там злодiй! Я кликну сторожу.

(Кидається бiгти).

В ту хвилину одчиняються дверi.

Долорес скрикує i млiє.

Д о н Ж у а н

(вийшовши з гробницi, до Анни)

Прошу вас, сеньйорито, не втiкайте i не лякайтесь. Я зовсiм не злодiй.

Анна вертається i нахиляється до Долорес.

Д о л о р е с

(очутившись, стиснула Аннi руку)

Вiн, Анно, вiн!.. Чи я збожеволiла?

А н н а

Ви - дон Жуан?

Д о н Ж у а н

(уклоняючись)

До вашої послуги.

Д о л о р е с

Як ви могли сюди прибути?

Д о н Ж у а н

Кiнно, а потiм пiшки.

Д о л о р е с

Боже, вiн жартує!

Ви ж головою важите своєю!

Д о н Ж у а н

Я комплiмент оцей уперше чую, що важу я не серцем, завжди повним, а головою - в нiй же, сеньйорито, хоч, правда, є думки, та тiльки легкi.

А н н а

А що важкого єсть у вашiм серцi?

Д о н Ж у а н

О сеньйорито, сеє може знати лиш та, що вiзьме теє серце в ручку.

А н н а

То ваше серце важене не раз.

Д о н Ж у а н

Гадаєте?

Д о л о р е с

Ховайтесь! Як хто прийде, то ви пропали!

Д о н Ж у а н

Як уже тепер, з очей прекрасних погляди прийнявши, ще не пропав, то де ж моя погибель?

Анна усмiхається, Долорес спускає чорний серпанок собi на обличчя i одвертається.

А н н а

(махає на нього рукою)

Iдiть уже назад в свою домiвку!

Д о н Ж у а н

Се тiльки рученька жiноча може так легко посилати у могилу.

Д о л о р е с

(знов обертається до дон Жуана)

Невже ви мешкаєте в сьому склепi?

Д о н Ж у а н

Як вам сказати? Я тут мав прожити сей день i нiч - менi не треба бiльше, - та в сiм дворi штивнiша етикета, нiж при дворi кастiльськiм, отже й там я нездатен був додержать церемонiй, то де вже тут!

А н н а

Куди ж ви подастеся?

Д о н Ж у а н

Я й сам iще не знаю.

Д о л о р е с

Дон Жуане, тут є тайник пiд церквою, сховайтесь.

Д о н Ж у а н

Навряд чи веселiше там, нiж тут.

Д о л о р е с

Ви дбаєте все про веселiсть!

Д о н Ж у а н

Чом же про те не дбати?

А н н а

Отже якби хто на маскараду кликав вас - пiшли б ви?

Д о н Ж у а н

З охотою пiшов би.

А н н а

То прошу вас.

Сей вечiр в нашiм домi бал масковий, у мого батька Пабло де Альварес, остатнiй бал перед моїм весiллям.

Всi будуть замаскованi, крiм старших, мене i нареченого мого.

Д о н Ж у а н

(до Долорес)

Ви будете на балi, сеньйорито?

Д о л о р е с

Ви бачите, сеньйоре, - я в жалобi.

(Вiдходить набiк).

Д о н Ж у а н

(до Анни)

А я жалоби не ношу нiколи i з дякою запросини приймаю.

(Вклоняється).

А н н а

Який костюм ваш буде?

Д о н Ж у а н

Ще не знаю.

А н н а

Се шкода. Я б хотiла вас пiзнати.

Д о н Ж у а н

По голосу пiзнаєте.

А н н а

Ви певнi, що я ваш голос так запам'ятаю?

Д о н Ж у а н

Так от пiзнаєте по сьому перснi.

(Показує персня на своєму мiзинцi).

А н н а

Ви завжди носите його?

Д о н Ж у а н

Так, завжди.

А н н а

Ви дуже вiрний.

Д о н Ж у а н

Так, я дуже вiрний.

Д о л о р е с

(виходячи з бiчної стежки)

Я бачу, Анно, дон Гонзаго йде.

Дон Жуан ховається в гробницю.

Анна йде назустрiч командоровi.

К о м а н д о р

(повагом наближається. Вiн не дуже молодий, поважний i здержаний, з великою гiднiстю носить свiй бiлий командорський плащ)

Ви тут самi? А де ж дуеньї вашi?

А н н а

Вони зайшли до церкви, бо Долорес очей не любить зайвих, як буває на гробi рiдних.

К о м а н д о р

(поважно кивнувши головою до Долорес)

Я се розумiю.

(До Анни).

А я прийшов до вашої господи, хотiв спитати вас, в яке убрання ви маєте вдягтись для сього балу.

А н н а

У бiле. А навiщо вам се знати?

К о м а н д о р

Дрiбниця. Так, маленьке мiркування.

А н н а

Мене пiзнаєте у кожнiй сукнi, бо маски я не наложу.

К о м а н д о р

Се добре.

Менi було б неначе не до мислi, щоб ви надiли маску.

А н н а

А чому ж ви про се не мовили нi слова досi?

Ко м а н д о р

Я волi вашої не хтiв стiсняти.

Д о л о р е с

Се чудно слухати, як наречений боїться положить найменший примус на ту, що хутко сам же вiн прив'яже ще не такими путами до себе.

К о м а н д о р

Не я її зв'яжу, а бог i право.

Не буду я вiльнiший, нiж вона.

Д о л о р е с

Чоловiки не часто так говорять, а хоч говорять - хто з їх слово держить?

К о м а н д о р

Тепер я не дивую, сеньйорито, що ви не хтiли досi вийти замiж, - без певностi не варто брати шлюбу.

А н н а

Чи всi ж ту певнiсть мають?

К о м а н д о р

Донно Анно, коли б я знав, що ви мене не певнi, або не певен був себе чи вас, я б зараз повернув вам ваше слово, поки не пiзно. Бо як буде дано велику присягу…

А н н а

Ох, се аж страшно!

К о м а н д о р

То не любов, що присяги боїться.

Вам справдi страшно?

А н н а

Нi, се я жартую.

(До Долорес).

Ну, я ж тобi казала - вiн гора!

К о м а н д о р

Знов жарт якийсь? Веселi ви сьогоднi.

А н н а

Чому ж менi веселою не бути, коли я можу так на вас впевнятись, як на камiнну гору! Адже правда?

К о м а н д о р

(подає Аннi руку, щоб вести її. Анна приймає)

Так, донно Анно. Я вам докажу, що ви не помиляєтесь.

Iдуть. Долорес трохи позаду їх.