Перверзія - Андрухович Юрий Игоревич. Страница 15

Нічого не сказала Ада і про деякі обставини раптової смерті другого чоловіка, більше акцентуючи на своїх переживаннях після неї. Тіло старого, обвуглене і болісно покорчене, було знайдене якось уранці в його ж кабінеті, на неушкодженому килимі, безпосередньо перед навстіж розчахнутим вікном. Причиною смерті було визнано удар блискавки — і справді попередньої ночі пронеслася буря з громом, а старий останніми роками дуже багато і ризиковане експериментував зі стихіями.

Що стосується третього з її чоловіків, Різенбокка, то тут Ада не приховала майже нічого, за винятком однієї з улюблених чоловікових розваг, яка могла б зацікавити Перфецького. Вона відбувалася по п'ятничних вечорах, ніби звичайна party, і полягала в тому, що Янус Марія скликав повну віллу всіляких почвар, яким демонстрував одне й те саме видовище: величезний акваріюм з водою наповнювався безліччю рибок найцінніших різновидів, а тоді закидалося в нього кількох більших риб-хижаків і, коли ті знищували всю акваріюмну малечу, з'являлося кілька ще більших хижаків, які ковтали хижаків попередніх, і так тривало, аж поки не виносився з ванни цар над хижаками, один-єдиний могутній Риб, що поїдав останню пару великих хижаків. Негайно після цього Риб виловлювався і на кухні вбивався. Тоді кухарка готувала його на вечерю для всієї компанійки — разом із поглинутими ним табунами й табунцями малих, менших і ще менших рибин.

Чи дотеперішнє число Адиних коханців обмежувалося числом її чоловіків?

Звичайно, ні. Поза всякими сумнівами, їх було більше, десь так із дванадцять. Ми не можемо знати докладно про всіх — будь-яка жінка має право на зберігання таких речей у таємниці.

Перші троє виринули на мотоциклах з-за пагорбів ще в Америці, в середині сімдесятих, неподалік черешневих насаджень, в яких тринадцятилітня Ада з подругою Сьюзен зривали того червнево-черешневого пополудня соковиті й солодкі ягоди. Вони були на мотоциклах, зовсім ще підлітки, двома-трьома роками старші від Ади, безвусі й гострі, мов ножі, у чорних шкірах і бойових шоломах з драконячими окулярами, вони хвацько загальмували коло дівчат з липкими від черешень губами і нетерпляче привіталися; тож сталося так, що двоє з них узяли дівчат на свої мотоцикли, а третій самотньо летів попереду, ніби вказуючи шлях до райського саду, вони мали з собою магнітофон, який тут-таки заспівав «Riders On The Storm» [25] голосом Джіма Моррісона, і тоді справді впала стрімка і тепла червнева буря — такі трапляються в неділю по обіді; Ада ледь-ледь боялась, але дощ уперіщив так самозакохано, що їй лишалося тільки поривніше втискатись у тверду шкіряну спину здичавілого ангела перед собою, до того ж їй так настобісіло бути вічною доглядачкою при матері, що вона погоджувалась на все, і коли «Riders On The Storm» закінчилися, то вмить минулась і злива, знову запахло сонцем, вони збочили до лісу (Джім Моррісон починав «Waiting For The Sun»), «гарлеї» були чудові, вони рвалися над бездоріжжям, підвладні вже якимось новим вимірам; там був цілий острів сухого моху, і там нарешті вони спинилися, і там лягли, і кожен із трьох побував з кожною, і Джім Моррісон відспівав їм усім «The End», a до черешневих плям додалося кілька нових, і так воно сталося.

Перебуваючи згодом у монастирі, Ада розвинула в собі рідкісну здатність до любовного мріяння. Це траплялося під час безконечних відправ або щоденних лекцій, їй вдавалося таким чином перемкнути свідомість і душу, себе всю, що за один крок від амвону, перед самісінькими ликами святих і пророків, овіяна солодкими пахощами й обсипана вітражними блискітками, вона відчувала, як цілують її темноокі хлопці, щось нашіптуючи невідомими мовами і повсюдно її торкаючи, дістаючи, розворушуючи, аж одного дня, втупивши зволожений погляд в оголеного святого Себастьяна, спізнала те, що от-от із нею станеться втіха, досі небувала, святий мав напружений мускулястий живіт, тонкі стегна і напіврозтулені губи, увесь засіяний стрілами поган, він тримався твердо і напружено, як дерево, він гідний був стати її коханцем і став ним, аж вона зі стогоном поповзла на гранітні плити підлоги, і кілька подруг вивели її надвір, цілком щасливу.

Кого ще назвати в цьому переліку? Можливо, Бертрана, темношкірого університетського приятеля з часів першого Адиного одруження, який покохав її просто між стелажами бібліотеки, розклавши під нею десятитомник Вольтера у м'яких обкладинках? Чи Діно, губатого гобоїста з двірцевої капели другого чоловіка, що міг завести і довести її до непам'яті самим лише верхнім «до»? Чи безіменного морського офіцера, з яким цілу ніч їхала в одному купе з Риму до Женеви і який виявився ніби вилитим з гарячого мармуру? Чи єдинорога, що виник нізвідки, ніби з її ж таки срібного люстерка, у внутрішньому дворі Ка'д'Оро?

Зрештою, цілком окремо стоїть ніч кохання, проведена колись у ліжку абатиси, в минулому відомої циркової акробатки Ле.

А всього знати навіть нам не дано.

Що залишалося Перфецькому й Аді після оглядин базиліки?

Вийти на площу. Слухати живу Венецію. Дивитися на води лагуни. Розпізнавати в небі деякі сузір'я; якщо б на небі їх не виявилося — розпізнавати їх у міському освітленні, в електроспалахах. Не кваплячись, кав'ярня за кав'ярнею, рухатися в бік готелю. Розповідати одне одному про себе. Відчути цього вечора свою велику потрібність одне одному.

Як було насправді?

Ада знову йшла трохи попереду, піднявши комір плаща. Посилаючись на мігрень, вона хотіла чимшвидше дійти до готелю, зажити пігулки і сховатися під ковдру. При цьому казала, що Стах не зобов'язаний її супроводжувати, все місто — до його послуг, вона зоставить йому мапу і навіть, якщо є потреба, то й гроші.

Що на це Стах?

Ішов і далі за нею. Переважно мовчав. Коли потрапив у світляну смугу — під ліхтарною чи коло вітрини — було досить помітно, як йому хочеться взяти її бодай за руку. Але він цього не зробив жодного разу.

Чому?

Невідомо.

Зранку над містом навис густий передзвін шістдесяти і трьох церков старої Венеції: неділя. Наш мотоскафо просувався повільно, ніби навпомацки — непроглядний туман обсів береги, лиш де-не-де залишаючи просвіток для бані, лоджії, вежі. Здавалося, Хтось дотепер сипав згори нескінченні поклади борошна і вапна, хоч навмисне для цього призначений ритуальний Giovedi Grasso [26] відійшов ще півтора тижні тому. Я його не застав.

Венеція занурювалася в ніщо. Прибившись до берегів Сан Джорджо Маджоре, ми побачили тільки рештки і шмаття — основа будівель наче й не існувала, пожерта туманом. І лише ангел на самому верху дзвіниці продовжував своє вічне обертання, недосяжний сторож Островів.

А якщо такий туман буде і у вівторок?

А якщо такого туману не буде у вівторок?

Що тоді?

Ми зійшли на берег і, взявшися за руки, щоб не погубитися, рушили до монастирських приміщень. Хтось уголос жалкував, що не відбулося купання з гостесами. Хтось інший заперечив, що якраз відбулося і то незле. Хтось іще — що загубив свого коня. Я хотів побачити Аду, але це було неможливо, хоч вона, певно, йшла десь зовсім поруч. Даппертутто зустрічав нас при брамі з обіймами, гостесами і сигаретою. Він устиг продемонструвати свою увагу і приязнь кожному. Мене, назвавши Парфумським, запитав, чи не траплявся мені синьйор Мавропуле, який, мовляв, уже, здається, таки приїхав до Венеції, але ще не з'являвся, мабуть, на день-другий затримавшись у набряклій скандалами атмосфері зимового казино Вендрамін-Калерджі. Синьйор Мавропуле полюбляє азартні забави, а в рулетку йому завше дико таланить.

Усі були схожими на себе. Маєстатично проплив Казаллегра, підтримуваний з обидвох боків правнучками, похитуючи головою, схиленою допереду, здається, він ще спав. Шалайзер, повиснувши на плечі в нижчого зростом Джона Пола, по-чаплиному переставляла довгими цирлами в непрасованих штанях, ніби досі не бачила дороги й боялася спіткнутись об череп з гадюками. Джон Пол, тягнучи на собі добру половину пані Шалайзер, у той же час перебував деінде, і старезні настінні розписи, напевно, ввижалися йому якимись золотими лісами на берегах Ямайки. Схвильовано трималися купи обидва сьогоднішні доповідачі — Ґастон Дежавю, сама Підготовленість і Зібраність, щільно обтягнутий сірим балетним трико, в накидці з чорного шовку, і Альборак Джабраїлі, зодягнутий майже по-військовому, в наскрізь простреленому береті.