Історія польсько-українських конфліктів т.2 - Сивіцький Микола. Страница 19

Особливе місце в українському суспільстві займає митрополит Шептицький, противник ОУН з огляду на методи політичної боротьби, які вона використовувала. Свого часу він направив листа (меморіал) протесту до канцлера Рейху проти використання неправильних методів (діяльності) німецької влади стосовно українського населення — «контингентів», облав, арештів і групової відповідальності. У попередніх розмовах, які митрополит Шептицький провів з поляками, він гостро критикував ставлення Польщі до українців перед війною (Береза, пацифікація і т. ін.) і вказував на потребу створення спеціального закону для національно неоднорідних земель (додаток № 7).

Настрої українського суспільства висловив у розмовах у жовтні 1942 р. провідний представник ОУН (додаток № 8). Згідно з його думкою Польща може отримати на заході кордон по Одрі, але повинна шукати порозуміння з Україною і навіть Росією для оборони слов'янства від німців. Якщо більшовики затримаються на кордоні 1939 р., українці спробують утворити власну державу на території Східної Малопольщі і Волині. Тільки під натиском союзників вони стали б до переговорів з поляками, але під контролем союзників. Лише у цій ситуації угодовці типу Мудрого були б почуті українським народом. Зазначені настрої частково змінились у 1943 р., коли представники ОУН у Львові хотіли почати переговори з польськими офіційними чинниками щодо налагодження співпраці у боротьбі з Німеччиною і Росією, але справа кордонів вирішувалась би пізніше (додаток № 7). Ініціатива повинна вийти з польського боку. Розпуск Комінтерну українці розцінили як ознаку послаблення Росії і зміцнення впливів союзників, особливо Америки. Українці пов'язували також певні сподівання з підрозділами, утвореними німцями з радянських полонених української національності, які воювали на східному фронті. Мобілізація до дивізії СС «Галичина» мала на меті не тільки боротьбу з поляками, але і боротьбу з більшовиками, що українці підкреслювали у розмовах з поляками. Але наразі принаймні надії українців не здійснились, бо сформовані вже підрозділи німці вислали на захід, головним чином до Німеччини, на перепідготовку. Поляки думали, що ці підрозділи взагалі не будуть застосовані на східному фронті, а тільки в окупованих країнах. Згідно з останньою інформацією з кіл У ЦК українські підрозділи із Східної Малопольщі були направлені до Югославії на боротьбу з повстанцями. Тому ОУН-Бандера (впливова ОУН) виступила проти мобілізації до дивізії СС, застосовуючи навіть смертну kc ру до опонентів.

Під впливом поразок німців українці все більше відчувають свою самотність через свої зв'язки з німцями і відсутність зв'язків у таборі союзників. У такій ситуації підтримка польською стороною гасла незалежності України вважається українцями такою важливою подією, яка усунула б убік польсько-українську суперечку щодо кордонів, і навіть проблема Східної Малопольщі стає другорядним питанням. Один із провідних українських діячів, родом з Києва, який перед війною проживав у Польщі, висловив готовність вирушити в Лондон і утворити там український комітет, який би скликав українську регентську погоджувальну раду з українцями із Сполучених Штатів і Канади. Це була б значна акція проти СРСР, стосовно Польщі зберігали б нейтралітет, обмежившись проголошенням Української держави на етнічних українських землях і відкладаючи визначення кордону з Польщею до спільного його узгодження за умови підтримки Польщею українських дій.

Попередні польські офіційні виступи, серед яких відозва Уповноваженого Уряду в справі дивізії СС «Галичина» і звернення ПКП, викликали в українському суспільстві негативну реакцію. На думку кількох діячів і представників українського суспільства, у відозві Уповноваженого уряду Польський уряд уперше за чотири роки звернувся до українців — своїх громадян. Але не було в цих словах нічого, крім погроз. Не кажучи вже про те, що вони були спізнілі, бо набір уже відбувся, і, на думку українців, нереальні, бо як можна «найсуворіше покарати» 100 тисяч людей. Відозва ПКП, на їхню думку, дуже невиразно порушує справу незалежності України, але вже наперед застерігає, що не поступиться жодним клаптиком земель, які опинились у межах Польщі в 1939 р. То і незалежність України повинна бути подарунком з чужої кишені.

В єдиному кінцевому реченні відозва у загальних словах говорить про рівноправність українців, тоді як весь зміст відозви складається з претензій до українців і ні слова — про польську вину чи помилки стосовно українців у минулому.

Під впливом подій на Волині, про які пишемо окремо, масових убивств польського населення, втечі поляків з села до міст і взагалі з Волині, у тих українських колах, які брали участь в акції на Волині, народжувалась думка, що для української справи бажаним є фізичне усунення у Східній Малопольщі, як і на Волині, польського елементу шляхом вбивств і пожеж, внаслідок яких поляки почнуть втікати на захід. У такий спосіб вдалось би паралізувати бойовий оборонний дух польського суспільства у переломний момент і послабити польський елемент внаслідок масового відпливу тероризованого населення за Сян, а у випадку репресій польських чинників можна буде звернути увагу СРСР і викликати інтервенцію СРСР або США на захист українського населення, яке захищається від нападів польської влади. На території Східної Малопольщі частішими стали випадки вбивств поляків у різних куточках країни, які польська громадська думка приписує подібній запланованій акції, звинувачуючи у ній ОУН. Офіційні українські чинники намагаються вплинути заспокійливо у Східній Малопольщі. Внаслідок втручання архієпископа Твардовського пастирський лист опублікував митрополит Шептицький, засуджуючи політичні вбивства в ім'я любові до ближнього і закликаючи старше покоління до контролю за діями молоді і опікування над життям і майном тих, хто перебував під загрозою. Пастирський лист жодного разу не згадав, що мова йде про поляків. Митрополит Шептицький зазначив, що вже написав кілька пастирських листів, тоді як польські єпископи не написали ще жодного, хоча за його інформацією жертвами вбивств на Холмщині і Грубешівщині стають українці. Зазначимо, що це спорадичні випадки. На вимогу німецької влади заспокійливу відозву оголосив також доктор Кубійович, у якій називає найганебнішим проявом анархії приписування собі, своїм групам права карати смертю. Свою відозву видали і ОУ Н-бандерівці, які нині до своєї назви додають визначення «незалежники». Відозва підкреслює, що поляки служать у німецькій адміністрації на шкоду українському населенню.

Суттєвою характерною рисою німецького правління є використання різних національних груп у адміністрації окупованих територій, щоб таким чином взаємно підбурювати до ненависті. Наводимо закінчення цього звернення з відповідним скороченням усієї довгої відозви (додаток № 9).

Новим явищем у Східній Малопольщі є численні підрозділи добре озброєних радянських партизанів, які прямують у Карпати, ліквідуючи по дорозі німецькі підрозділи й українську поліцію від імені майбутнього радянського уряду. Українці оприлюднили відозву, у якій закликають українське населення до самооборони від окупації українських земель радянськими силами.

Німецька окупація дуже поглибила ворожість польського суспільства у Східній Малопольщі до українців. До цього спричинилися й співпраця українців з німцями через УЦК з підкресленням ультралояльності до окупанта і антипольськими акцентами, подальше витиснення поляків з публічного життя країни, з посад, з самоврядування і торгівлі. Проте відбулася значна еволюція у поглядах місцевого польського суспільства на українську справу. Майже зникла поширена раніше думка, що українське питання є програмою нечисленної інтелігенції, яка баламутить спокійний руський народ, котрий не думає про жодну Україну. З іншого боку, нині значно серйозніше оцінюється кількісна сила українського населення. Підтвердженням цьому є численні матеріали, які походять навіть з національних кіл Східної Малопольщі (додаток № 10). В одному з них, розробленому комісією громадян при коменданті ЗВЗ у Львові, читаємо, що у майбутньому належить досягнути максимального відсотка польського населення на Червенській Землі. Ідеалом було б отримання 50 % поляків, треба досягнути принаймні 35–40 %, бо вже і такий відсоток полегшить подальший асиміляційний процес. Про українські настрої меморіал пише дуже стисло: «Найголовнішим завданням, яке нині проникло в усе українське суспільство Червенської Землі знизу і догори, — це велика єдина Україна». Перебіг подій, на думку авторів, заперечує всю максималістську українську програму, але усвідомлення цього факту ще не дійшло до молодшого активного українського елементу, який у політичному житті і в громадській думці є домінуючим фактором. Українська молодь і її керівні чинники продовжують жити в атмосфері політичного максималізму. І з цим фактом треба рахуватись.