Історія польсько-українських конфліктів т.1 - Сивіцький Микола. Страница 27
У цьому році перший раз взагалі на відпуст у Холмі прийшли православні процесії з оркестрами і жовто-блакитними (українськими) кольорами на прапорах.
Русифікаторська праця проводиться дуже спритно і хитро, а також планово і рішуче православним кліром за згодою митрополита Діонісія як Любельського єпископа.
Як доказ такої праці наводжу факти: утворюються нові православні парафії через короткозорість і безтолковість нашої влади в Міністерстві освіти, і особливо референта з цих справ п. Потоцького, який страшить комунізмом, стверджуючи, що православне населення, яке не має церкви, комунізується.
Впущено, особливо протягом уже двох років, багато православних попів, які утворюють позаштатні незатверджені парафії і, відправляючи богослужіння у сільських хатах, одночасно проводять там русинську і українську агітацію. Відправляють також службу на православних цвинтарях. Ці попи, прислані з листами Варшавського Митрополита, молоді і рішучі українці, які в офіційних своїх звітах називають свою національність як українську, навмисно поселяються у чисто польських селах.
Як приклад називаю: у повіті Томашів Любельський у 7 офіційних парафіях є 11 позаштатних парафій (незаконних), у повіті Холм з 11 штатних парафій етатових є 10 незаконних, у повіті Замость на 2 штатні є 2 незаконні парафії. Доказом, що позаштатні парафії непотрібні, є те, що у Замості на 184 православних є позаштатний піп, який відправляє службу на цвинтарі. В селі Шевня, повіт Замость, на 840 поляків-католиків є 212 православних, які, за винятком 5 родин, говорять виключно польською. Недавно прислали туди попа-українця, і вже через 3 місяці населення і діти починають говорити русинською.
Характерним є те, що ті села розташовані на західному краю Люблінського воєводства і там повинен був пройти польсько-український кордон Брестського миру.
Лояльних попів або тих, які вважають себе поляками, за останніх 2 роки попереводили з колишньої Холмщини на Волинь.
Посилаючи у такій великій кількості позаштатних попів і монахів з Варшави, які не підлягають випробовуванню парафій, мають за мету створення фактичного стану, щоб у день підписання угоди між церквою і Польською державою легалізувати фактичну кількість парафій. Це є гра, яку не хоче зрозуміти Міністерство освіти.
За останніх два роки 80 % православних дітей, які відвідували заняття з римо-католицької релігії, перестали на них ходити, і сталось це таким чином: попи почали вимагати у шкільних інспекціях право викладання ними релігії і отримали його. Приїздили до шкіл, але тільки два чи три рази провели навчання релігії, після чого взагалі вже не приїжджали, діти з того часу перестали відвідувати заняття з релігії. Надалі приїжджати вони не могли, бо це фізично неможливо. Йшлося тільки про агітацію і відрив їх від польського впливу.
Попи теоретично повинні вчити релігії польською мовою і лояльно говорять, що так чинять. У дійсності, оскільки на навчанні релігії нема нікого стороннього, викладають її російською. Як доказ цього наводжу, що діти, які завжди на інших предметах говорять тільки польською, при навчанні релігії на питання, поставлене в присутності інспектора або керівника школи польською, відповідають руською.
Деякі попи збирають у школі полонізованих дітей і часто вчать їх там читати руською, стверджуючи, що вчать їх релігії, а не читання, оскільки літургія проводиться старослов'янською.
III) Православний клір, за винятком 2 попів, не хоче проголошувати проповіді польською мовою і організовує проти цього агітацію, як і не хочуть вони сповідати тих, хто вважає себе поляками. Стверджують, що не мають наказу від своєї церковної влади вживати польську мову у церквах і що митрополит Діонісій і Православний Собор з лютого 1937 року їм це однозначно заборонили. А для імітації деякі попи під час державних свят виголошують проповіді польською і про цей факт люблять писати і широко коментувати перед представниками влади, але роблять це лише для замилювання очей, бо на цих богослужіннях нема, крім представників влади, сільського населення, тому що ці свята припадають, як правило, на будні дні, тобто не бояться, що могли б тоді вплинути в напрямку полонізації. Про це охоче пишуть у газетах, бо знають, що селянин цих газет не читає, читають їх інтелігенти, але не православні, оскільки на Холмщині такої інтелігенції нема, а читають газети у Варшаві. Таким чином, хочуть показати свою лояльність і працю на користь держави.
IV) За останні два роки на 100 % збільшилась кількість учнів православного віросповідання у середніх школах. Йдеться, власне, про освіту руської інтелігенції з цього регіону. У середніх школах порівняння дітей польських селян до дітей руських селян є дуже невигідним для польських селян. Як приклад, наведу місто Замость: у середніх школах у Замості навчається 33 дитини руських селян. А в цілому у повіті є 11 000 римо-католицьких селян і лише 6 000 руських селян. Від тих 6 000 руських 33 дитини вчиться у середній школі, і, як правило, з сіл, які не визнають, що вони польські, а вважають себе руськими. Але селянських польських дітей, незважаючи на їх велику кількість, до середніх шкіл ходить тільки 20. Таке саме відношення спостерігається в гімназіях у Холмі і Томашові.
V) Римо-католицьке віросповідання на території колишньої Холмщини є покривджене відносно православного віросповідання внаслідок того, що православнгій клір веде з державною владою особливу гру Його представники і офіційні вищі священики показують себе надзвичайно лояльними громадянами, вдячними за відчутну опіку над церковною організацією в Польщі, інколи навіть виступають як поляки і активно записуються в члени різних державних і підтримуваних державою комітетів і товариств. Справді, показують усю свою добру волю і запал до боротьби з комуною, якою зазвичай захоплюються адміністративні й політичні чинники. Цими двома аргументами здобувають собі повністю прихильність і вільготи від влади для цілей, нібито виключно релігійних, православних, а в результаті підступно збільшують кількість церковних посад, впихаючи до кожної церкви притягнутого звідкись монаха: ним буває часто нововисвячений монах — колишній офіцер, поліцейський і т. п. — монах нібито росіянин і нібито українець, після чого незабаром з'являється показний світський каплан, а потім екс-попівство перетворюється на самостійну парафію.
Як приклад наводжу повіт Замость, який на 6000 православних має 4 православних священики, 2 офіційних і 2 неофіційних, тобто на одного припадає 1500 осіб, тоді як на католицькі парафії припадає від 4 до 8 тисяч осіб.
Повіт Томашів Любельський — на 74 000 римо-католиків є 20 парафій і 20 ксьондзів, тобто приблизно 3500 — на ксьондза, а на 33 000 православних є 20 попів, з них 8 штатних і 12 позаштатних, тобто на парафію припадає близько 1650 осіб.
Гірше це виглядає у гмінах, де, наприклад, у гміні Потужин повіт Томашів є 2270 католиків і нема жодного католицького костелу. Зате є 4000 православних, які мають 2 офіційні і 2 неофіційні парафії, і на кожну парафію припадає 1225 осіб.
Повіт Холм має 18 православних священиків і 21 діючу церкву, віруючих є 35000, тобто на одну церкву припадає 1600 осіб і священик на 1950, тоді як у католицькому віросповіданні на 77 000 віруючих є 26 костелів і 27 капеланів у парафіях, тобто припадає близько 3400 осіб на костел і від 2800 до 3000 на капелана.
Стверджую, що на території Холмщини питання польськості дорівнює питанню віросповідування.
Також стверджую, що православні, які переходять на римо-католицький обряд, є 100 %-вими поляками.
Стверджую, що через навалу і приїзд попів на Холмщину за останніх 2 роки і також через їхню агітацію русинське населення має настанову на наступ, а польське населення перебуває в депресії і дозволяє нав'язувати собі руську волю, доказом чого є випадки восени 1936 року на території моєї дивізії (пацифікація).
Категорично стверджую, що православна церква на Холмщині є русифікаційною інституцією, і її вплив, як і розростання, мусить бути абсолютно загальмований. Це — одностайний голос влади і населення незалежно від політичних поглядів. З цією метою треба якнайшвидше зробити такі заходи: