Дияволи з «Веселого пекла» - Самбук Ростислав Феодосьевич. Страница 19

— Мені неприємно чути таке… — мадам навіть не підвищила голосу. — Та й кому це приємно? — Нараз загроза прозвучала в її словах. — Але я запам'ятаю сказане тобою, і колись тобі доведеться вибачитись… — Доведеться, моя дорога, бо тут були сильніші за тебе, але й вони шкодували за свою гарячковість… Бачиш, я звикла до всього, і до істерик, і до образ, нічого не вдієш, з вами, поки домовишся, наслухаєшся всього… Сідай, моя мила, і будемо розмовляти відверто. Це — єдино вірний шлях і в вашому, і в моєму становищі.

Мелані зло розчавила сигарету просто об стіл. Хотіла щось сказати, та не знайшла слів, зробила крок уперед й замахнулася, та Генрієтта, побачивши, як рвонувся з порога наглядач, перехопила її руку, потягла подругу до свого ліжка.

Мадам Блюто зрозуміла її по-своєму.

— Ви — розумніша за неї, мадемуазель Лейє, — схвалила, — і розсудливіша. Мені приємно бачити це.

Генрієтта не глянула на неї. І похвала, і осуд цієї жінки були однаково образливі, і чи варто починати все спочатку? Справді, цю брудну повію нічим не здивуєш, нехай же говорить, що хоче. Сильно стиснула руку Мелані, і подруга зрозуміла її — одразу якось охолола й знітилася, тільки дихала важко й часто.

— Напевно, ви найрозумніша тут, мадемуазель Лейє, — продовжувала мадам Блюто, — і я звертаюсь до вашого розуму і вміння оцінити обстановку.

«А вона не дурна, — майнула в Генрієтти думка, — і сильна…»

— Я заплатила за вас великі гроші, мої милі, а я не така багата, щоб кидати гроші на вітер. Ось це ви й повинні усвідомити, — в голосі мадам з'явилися різкі нотки, — від цього і танцюйте, хочете — сюди, хочете — туди, а свої гроші я повинна одержати і, звичайно, з процентами. Бо всі ми грішні, живемо в грішному світі, а на гріху, — посміхнулася, — можна непогано заробити. Отже, усвідомте, і у вас, і в мене нема іншого виходу. Ви донесете на мене, якщо вам удасться вирватися звідси, я ж втрачу досить солідну суму, коли ви не працюватимете на мене. Інакше кажучи, прогорю, вилечу в трубу, чи як ще кажуть у подібних випадках?

Мадам Блюто зупинилася, облизнула тонкі губи, покликала наглядача.

— Пити!.. Гукни стару. Нехай принесе лимонаду, хоча, — на секунду завагалася, — не треба лимонаду, хай дасть шампанського. Сьогодні, — підморгнула дівчатам, — я пригощаю. Скоро ви станете заможними і тоді віддячите мені…

Генрієтта і Мелані ніяк не зреагували на цей жарт, тільки Жюстина посміхнулась. Від очей мадам Блюто не вбереглась ця ледь помітна посмішка, і вона сказала вагомо:

— Отож ви зрозуміли: вороття назад нема. Від цього до наступного — один крок, і, що б ви не робили, вам не уникнути його. Але, щоб у вас було менше вагань і сумнівів, я розповім, що чекає на вас. Розкішне життя, я не перебільшую — якщо б я починала так свою кар'єру, мої милі, то… Боже мій, марсельські вулиці, бруд і холод, дощ… І все ж я вибилась у люди, треба мати голову на плечах, правда? А вам просто пощастило, не якийсь портовий бордель з п'яною матроснею… Кожна матиме свою кімнату, туалети — я авансую вас… І мужчини у нас пристойні, постійні відвідувачі з грішми. Шантрапу не пускаємо, матимете справу з солідними людьми, і все залежить від вас і ха-ха… від вашої, так би мовити, працездатності…

Генрієтту пересмикнуло. Наліт зовнішнього полиску, яким спочатку хизувалась ця марсельська повія, поступово сповзав, і все одвертіше проступало її справжнє нутро.

— Бувають всякі випадки… — вкрадливо продовжувала мадам. — В мене колись закохався грошовитий старигань, упокой, господи, душу його, — перехрестилася. — Мерзотник був, брудний розбещувач, та залишив мені спадщину, і, слава богу, я не протринькала її… Коли спіймаєте такого, що одкупить вас і візьме на утримання, господи, та хіба я проти чужого щастя?

Служниця протиснулася у двері повз наглядача, поставила на стіл срібне відерце, з якого стирчала пляшка. Мадам апетитно поцмокала язиком.

— Я п'ю тільки найкраще, — похвалилася. — Такого ви, мабуть, і не нюхали…

— От що, — зірвалась Мелані, — хлещи своє вино і скоріше мотай звідси!

Мадам скривилася. х

— У тебе ангельська зовнішність, моя мила, і де ти навчилася грубощів?..

— Слухай, — несподівано поцікавилась Мелані, — а тебе били?

Мадам інстинктивно озирнулася на наглядача.

— Намагалися… — несподівано визнала. Генрієтта не чекала від неї цього і з цікавістю підвела очі. — Але, — Блюто повчально підняла палець угору, — сила на моєму боці, і все робилося навпаки. Так, як буде зараз! — зареготала весело. — Ти набридла мені, моя мила, і зараз одержиш перший урок. — Поманила пальцем наглядача і мовила єхидно: — Поклич там… Відшмагати її!..

Генрієтта відчула, як похололи в неї щоки.

Що сказала мадам і невже це можливо? Побачила усміхнене обличчя Блюто — воно наче застигло, розтягнуте в посмішці, — і Генрієтта раптом кинулася до неї, щоб пошматувати це обличчя, нігтями зірвати з нього посмішку.

Вона не тямила себе, і це надало їй сили — відштовхнула наглядача, який хотів перехопити її, але мадам встигла затулити обличчя і шию руками, і дівчина марно намагалася відірвати ці руки від шиї; закричала дико й пронизливо — від ненависті, гніву і безсилля. Хотіла вкусити хоча б за лікоть, та наглядач вже заломив їй руки за спину — била його головою в груди, кричала, намагалася і його вкусити, та він вдарив її так, що ледь не знепритомніла від болю і замовкла.

Наглядач жбурнув Генрієтту на ліжко. Мадам огледіла подряпини на руках, сказала спокійно:

— За це сіктимемо і тебе. Тільки не сьогодні. Завтра я також хочу побавитись…

До кімнати вдерлися двоє молодиків. Мовчки відірвали Мелані від ліжка, за яке дівчина марно чіплялася, зірвали сукню, притисли до підлоги.

— Всипте їй! — захлинулась мадам. — Не шкодуйте, щоб знала, як ображати старших!.. — Бахнула корком від шампанського, випила повний бокал. Вино трохи остудило її, бо додала з жалем: — Тільки не попсуйте шкіру! У неї шкіра тонка й ніжна, і я надто багато заплатила за неї!..

Наглядач замахнувся різкою. Жюстина закричала розпачливо. Генрієтта плакала, заховавши обличчя в подушку. Мелані після першого удару навіть не застогнала. Наче не відчувала болю — так пекли сором і гнів — прокляла б себе, якщо б хоч звук вирвався крізь зціплені зуби.

Видно, вино вдарило мадам в голову, бо закричала нараз верескливо, і ця верескливість дивно не відповідала загрозливим словам:

— Я сіктиму вас кожного дня і посаджу на хліб і воду! Я виб'ю з вас дух упертості! Виб'ю!.. На власних задах пересвідчитесь, як перечити мені!.. Ви ще не знаєте мене!.. Я… — мадам раптом задихнулась, кілька секунд помовчала і продовжувала вже зовсім спокійно, хоча із зловтішними нотками. Генрієтту найбільше вразило не те, що вона казала, хоча мовилося про страшне, а саме цей несподіваний і раптовий перехід від гніву й істерики до розсудливості: мадам Блюто була страшніша за те, що Генрієтта уявляла собі, і усвідомлення цього на якийсь час зовсім позбавило дівчину волі, жах увійшов у неї, зсудомив тіло. Вперше втратила надію — знала, мадам каже правду. — Ви чули про Центральну Африку, мої милі? — мадам, здавалось, насолоджувалась сказаним. — Я продам вас у найбрудніші борделі Центральної Африки, мої пташенятка, звідки нема вороття, і навіть про сьогоднішню екзекуцію згадуватимете з розчуленням… Нехай поласують вами брудні готтентоти, і ви зрозумієте, від чого відмовились у мадам Блюто! Ну, ну! — прикрикнула на наглядача. — Не забувай, що кожний твій удар коштує мені не менше долара! І — годі! На сьогодні вистачить! Зникніть! — махнула молодикам. — А ти, — пнула ногою Мелані, — лягай вгору задом у ліжко і подумай… Усім вам раджу подумати!

І мадам Блюто пішла, не забувши прихопити зі столу недопиту пляшку шампанського.

Кілька днів вони блукали по Танжеру. Бонне іноді таємниче зникав кудись на дві-три години, та на всі прямі й непрямі запитання Анрі відбувався або жартами, або просто відмовчувався.