Чорна Брама - Михайлов Віктор Семенович. Страница 21

— Ясно! Дозвольте іти?

— Ідіть!

Так само хвацько Голіков повернувся кругом і зійшов з містка.

Поливанов викликав Юколова. Механік зійшов на місток і доповів по формі.

У всій постаті, в зовнішності механіка було щось цивільне. Десятий рік служив Юколов на кораблі, його дисциплінованість могла бути прикладом для першого-ліпшого офіцера, і все-таки щось невловиме в його характері, в його манері триматися створювало таке відчуття. Можливо, до цього спричинялася його надзвичайна м'якість у поводженні з людьми, а може, усмішка, тепла й трохи іронічна.

— Товаришу Юколов, — почав командир, — ми маємо затримати мотобот, який вважається найшвидкохіднішим судном у Варангер-фіорді.

— Все, що можливо, буде зроблено, — відповів Юколов.

— Будьте готові до того, щоб зробити неможливе. Зрозуміло?

— Ясно.

Командир помітив, що в очах Юколова спалахнула цікавість.

— Дозвольте йти? — запитав механік.

— Ідіть.

Звичайно, механікові було далеко до флотського шику Голікова. Він повернувся і зійшов з містка, але відчувалось, що Юколова захопило технічне завдання, поставлене командиром.

А вітер, як і раніше, гнав велику хвилю і накреняв корабель на борт.

Минуло дві години з того часу, як корабель відчалив од мису Крутого. Командир і помічник були на містку.

— Погода погана, — зауважив Дев'ятов.

— При хорошій погоді шпигунів не висаджують.

На місток піднявся лейтенант Голіков і молодцювато доповів:

— Товаришу капітан третього рангу, на траверзі Пахта — Наволока ціль роздвоїлась: номер один прямує тим самим курсом на створи Кольської затоки, ціль номер два розвернулася на вест!

— До штурманської! — наказав командир, спускаючись з містка.

Голіков поспішив за ним. Схилившись над картою, командир передав на місток:

— Курс сто вісімдесят! Помічнику, дати максимально можливий хід!

Дев'ятов чудово зрозумів командира і, передавиш вахтовому курс, зняв кришку переговорника:

— Механіку, давайте всі ваші резерви!

Юколов закрутив пружинну вагу регулятора. Стрілка тахометра показувала граничну кількість обертів, потім, здригнувшись, поволі поповзла вправо… Сорок обертів понад норму!

Механік закрутив до кінця маховичок ручної відсічки — стрілка тахометра ще повільніше поповзла вправо, здригнулася і зупинилась — ще сорок обертів!

Прислухаючись до роботи двигунів, Поливанов відчував їхній швидкий напружений ритм. Корабель ішов упоперек хвилі, і за кормою пінився довгий слід.

— Механіку, оберти! Ще оберти! — крикнув у переговорну трубу Поливанов.

Юколов скоріш угадав, аніж розчув вимогу командира. Людський голос губився серед брязкоту й гуркоту. Залишалась остання, зовсім незначна можливість збільшити хід, і механік попрямував до насосів високого тиску. Мотористи вручну відтягали кожен сектор повороту плунжера. Шум двигунів досяг такої сили, що, здавалось, ще трохи — і барабанні перетинки не витримають. Механік підбіг до приладів і перевірив температуру масла, потім, глянувши на тахометр, побачив, що стрілка повільно поповзла вправо — ще двадцять обертів, він це знав — останні двадцять обертів.

— Як на локаторі? — запитав командир.

— Ідемо на зближення. Ціль ліворуч шістдесят! Дистанція сорок п'ять кабельтових! — доповів лейтенант Голіков.

— Штурман, місце зустрічі? — кинув Поливанов.

— При такому ході — десять кабельтових на південний захід від банки Окуневої, на траверзі мису Супротивного! — доповів Ізюмов.

— Механіку, набавте оберти! — крикнув у машинне Поливанов і крізь гуркіт дизелів ледве почув:

— Це вже межа!

Відчувши задушливий запах диму, Юколов від переговорника кинувся до топливного сепаратора.

При такому перевантаженні обидва дизелі потребували дедалі більше палива, яке не встигало надходити у видаткові баки, і довелося ввімкнути для підкачки сепаратор. Тепер, починаючи з лівого відсіку, де стояв сепаратор, усе машинне відділення швидко наповнювалось задушливим димом…

Корпус корабля тремтів од вібрації:

— По карті ліворуч шістдесят ціль номер три! Дистанція сто двадцять кабельтових! — доповів Голіков.

— Рибалка іде до Мурманська, — висловив припущення Дев'ятов.

— Можливо, — погодився Поливанов і наказав: — Повідомляйте просування цілі номер три! Де ціль номер два?

— Ціль номер два в районі острова Красний! — доповів лейтенант Голіков.

Минуло кілька секунд, і вахтовий сигнальник доповів:

— Бачу ціль ліворуч сорок. Дистанція тридцять кабельтових.

Командир глянув у бінокль.

Бортом до хвилі, здіймаючи обабіч форштевня два крутих пінявих вали, на великій швидкості йшов мотобот «Беноні». Вони впізнали його за прикметами, що повідомлялися в радіограмі штабу.

— Набрати сигнал «підніміть флаг!» — наказав Поливанов.

На фалі замайоріли два сигнальних флаги.

Минуло кілька напружених хвилин, рантом мотобот розвернувся на норд і показав корму.

— Ліво на борт! — наказав Поливанов.

— Єсть ліво на борт!

Завалюючись, корабель почав змінювати курс.

— На румбі шістдесят градусів! — доповів вахтовий. — Корабель і далі котиться вліво!

— Стримувати!

— Єсть стримувати!

— На румбі сорок п'ять! — доповів вахтовий.

— Так держати! — наказав командир, підняв кришку переговорника і, відчувши, що звідти несе гаром, крикнув: — Що там у вас, механіку?

Крізь гуркіт двигунів до нього ледве долинули слова:

— Нічого особливого, дизельне пальне потрапило до фрикційної муфти приводу…

— Скільки можете держати такий хід?

— Не більше десяти хвилин. Температура масла різко підвищується, — почув Поливанов.

За той час, поки корабель зробив розворот і ліг на новий курс, «Беноні» вирвався вперед. Відстань між ним і «Завірюхою» швидко збільшувалась.

У цей час свинцева завіса над ними ніби розчахнулася навпіл і, хоча грізний вал нового заряду був зовсім недалеко, по-весняному яскраво засяяло сонце.

— Підняти сигнал «спокій» і дати дві зелені! — наказав Поливанов.

Майже одночасно на фалі було піднято сигнал «застопорити машину», і дві зелені ракети, лишаючи за собою димний слід, зметнулися над морем. «Беноні» надав ходу.

— Розрахункові бойового поста автомати зарядити! Про готовність доповісти! — голос командира був спокійний, але Дев'ятов помітив приховане хвилювання.

— Автомат готовий відкрити вогонь! — доповів командир бойового поста.

— Зробити серію попереджувальних пострілів!

— Єсть попереджувальну серію…

— Товаришу капітан третього рангу! — перебив командира гармати лейтенант Голіков. — Ціль номер три по курсу другого номера. Дистанція двадцять кабельтових!

— Дріб!!! Гармату на нуль!!! — крикнув Поливанов і, схопивши бінокль, запитав: — Пізнаєте?

Дев'ятов подивився в бінокль:

— Наш давній знайомий — «Вайгач!»

ДАВНІЙ ЗНАЙОМИЙ

Капітана сейнера «Вайгач» знають усі від мису Нордкап до Святого Носа. Старі згадують про нього не без заздрощів: «Вергун з фартом [16] з одного кухля брагу сьорбав!» Молоді тепер у фарт не вірять. «Удача з невдачею — рідні сестри! — кажуть. — А „Вайгач“ без улову в порту не швартується. Виходить, Михайло Григорович майстер своєї справи!»

А й справді майстер! Ловили раніше оселедця по Мурманському мілководдю, а цього разу пішов Вергун до банки Північної. Три доби промишляли — тари не вистачило. Розвернулися — і в порт. Погода свіжа, снігові заряди щораз дошкульніші, а команда пісень співає. Улов узяли добрячий! Оселедець крупний, понад двадцять п'ять сантиметрів!

Розвісили сушити дрифтерний порядок. Останню сітку ролем підтягли, перекинули через стрілу, навіть риби з неї не витрусили — нікуди.

Прохор Степанович вдоволено походжає по палубі; черевце випнув, рукавиці скинув, руки потирає і кожному хвалиться:

— Що то значить сітку ялівцем обкурити! От так я! От так Щелкунов!