Національні спецслужби в період української революції 1917-1921 рр. - Сідак Володимир. Страница 49

Відділ внутрішньої інформації та регіональні політичні відділи приділяли увагу конспірації в роботі. Таємні агенти були зашифровані псевдонімами. Їх особисто знали тільки ті співробітники, під керівництвом яких вони виконували поставлені завдання. Зустрічі з агентами мали носити конспіративний характер. Цікаві в цьому контексті вимоги, які ставились, наприклад, до службових приміщень губернського ПВ: вони повинні були мати два входи (один для агентури) та не менше п'яти кімнат з окремими ходами. Кімнати мали таке призначення: приймальня (щоб відвідувачі не ходили по кабінетах і не бачили співробітників); для слідчих (під час слідства арештовані не повинні бачити інших чиновників); для зовнішньої агентури (якій не слід знати канцеляристів і навпаки); канцелярія (її службовці не повинні проходити через кімнати для агентури та слідчих); кабінет начальника. Вважалося за необхідне мати також і окрему кімнату для заарештованих [417].

Об'єктивно оцінюючи вищезгадані вимоги до службових приміщень, потрібно сказати, що вони могли забезпечити лише елементарну і короткочасну конспіративність. Тривале перебування співробітників і агентів під одним дахом рано чи пізно призводило до розшифровки останніх. Систематичне відвідування агентами офісу спецслужби давало підстави оточенню вважати їх причетними до неї. Проте агентура оперативних відділів ПД приймалась не тільки в офіційних приміщеннях. Для цього використовувались і конспіративні квартири, а також місця, що відповідали вимогам конспірації. Головні напрямки діяльності ВВІ в першій половині 1919 р. показані на копії схеми, оригінал якої зберігається в архіві.

Досить повний коментар щодо структури, форм та напрямків діяльності Політичного департаменту МВС дає доповідь його директора Г.Кульчицького міністрові внутрішніх справ від 14 лютого 1919 р. Формувалася ця інституція у надзвичайно складних умовах, котрі "все більш жахали... людей перед працею в Департаменті, якого вже сама назва була для них страшною (страх про власну шкуру), а ідейних та знаючих працю в тому напрямку, на жаль, мало". Найважливішими підрозділами, "артеріями Департаменту" стали відділи: внутрішньої інформації; юрисконсультський і слідчий; боротьби зі спекуляцією; закордонної інформації; корпус охорони. Отже, в структурі ПД з'явились 2 нових підрозділи - відділ боротьби зі спекуляцією і корпус охорони. Про решту підрозділів, які виконували потрібну, але виключно "канцелярійну" роботу, в доповіді говориться лише побіжно.

Перед Відділом внутрішньої інформації, який формувався в ході гострої боротьби із зовнішніми ворогами, було поставлено завдання не тільки внутрішнього політичного інформування, але й допомоги військовій розвідці. Від першого дня свого заснування, коли навколо Києва велася запекла боротьба з "бандами російського більшовизму", ВВІ в міру своїх можливостей відряджав невеликі групи розвідників у розпорядження командуючих фронтами. Створювалися також групи, котрі працювали на фронті цілком самостійно (на Чернігівському напрямку), а з наближенням ворога відділ був змушений більшу частину своїх активних співробітників виділити для військової розвідки, створивши цілу мережу розвідників як підпорядкованих армійському командуванню, так і автономних. За станом на лютий 1919 р. діяли такі розвідгрупи на лініях фронтів: Рогульського (Київ); Сушка (Коростень-Сарни); Чмола (Фастів); Шаповала (Галичина); Оскілка (Рівне-Сарни). Самостійні організації функціонували в районі Бобринське-Цвіткове, на Румунському фронті та на фронті Махна.

Крім суто військових, існували "політично-розвідочні" (інформаційні) групи в найважливіших пунктах: Бердичів, Ставка, Штаб Корпусу січових стрільців, Вінницький залізничний пункт з рухомою агентурою, Кам'янець-Подільський, Житомир, Проскурів, лінія зони Антанти (станція Бірзула). Нарешті, силами Відділу внутрішньої інформації обслуговувалися територія розташування Департаменту і навколишня місцевість. Директор Департаменту звертав увагу керівника МВС на те, що з огляду на напруженість ситуації, швидку зміну обстановки, матеріальну скруту, брак кадрів та надійних співробітників можливі певні проблеми із своєчасністю надання інформації.

Юрисконсультський і слідчий відділ провадив свою діяльність у напрямку "полагоджування всіх судових функцій передвступного (слідчого) характеру". Крім цілої низки справ щодо окремих осіб, звинувачених в антидержавній діяльності "чи то більшовицькій, чи чорносотенній", відділ провів слідство й зібрав необхідні матеріали стосовно цілих підпільних організацій, які діяли в Києві, а саме: двох тимчасових більшовицьких урядів, котрі мали захопити владу в разі відходу українських військ з Києва; Військово-революційного комуністичного штабу; Совдепу з представників військових частин; чорносотенної контррозвідки та ін. Г.Кульчицький підкреслив, що роботі відділу дуже шкодить втручання інших державних органів у справи, які не входять до їхньої компетенції. Так, оприлюднення у пресі без відома та дозволу Політичного департаменту відомостей у справі Протофиса не дало змоги довести її до логічного завершення. При розробці у Вінниці польської підпільної організації "Мацеж", місцева міліція, котра повинна допомагати й виконувати розпорядження Департаменту, припускалася "вчинків, які паралізують всяку працю", дозволивши, наприклад, заарештованим у цій справі вільно залишати місце ув'язнення.

Потреба створення відділу по боротьбі зі спекуляцією зумовлювалася тим, що це явище набуло масштабів, загрозливих для державної безпеки, й часто було тісно пов'язане з політичним життям. Робота в цьому напрямку до створення спеціального відділу велася дуже пасивно, а вже перший місяць активної діяльності приніс у державну скарбницю кілька мільйонів карбованців. Усі матеріали у таких справах передавалися відповідним органам.

Відділ закордонної інформації теж формувався у вкрай несприятливих умовах, "коли нинішній приятель стає наразі ворогом і навпаки". Попри всі труднощі за короткий час вдалося налагодити агентурну мережу у сферах зон: Антанти, Добровольчої та польської армій (Одеса); румунської (Румунія) та більшовицької (Київ) армій [418]. Основні напрямки розвідувальної діяльності Відділу Закордонної інформації (ВЗІ) в першій половині 1919 р. відображені на копії схеми, що зберігається в архіві.

Стосовно Корпусу охорони директор Політичного департаменту доповідав про серйозні перешкоди на шляху до його утворення, оскільки "всі надійні сили на фронті, а забрати їх хоч малу частину без згоди командуючих фронтами неможливо". Г.Кульчицький далі зазначав, що такий підрозділ є "необхідною частиною цілого організму Департаменту", котрий несе й охоронну службу на місцях, є одним із засобів проведення в життя поставлених перед ПД завдань, тому для сформування Корпусу він просить пана міністра надати належну підтримку, ввійшовши у відповідні зносини з Військовим міністерством [419]. Очевидно, є підстави вважати, що йдеться про Кіш охорони республіканського ладу, який все-таки був створений за законом Директорії від 28 лютого 1919 р. у складі МВС. У боротьбі з антидержавницькими виступами та економічними злочинами Політичний департамент і в першу чергу його Відділи внутрішньої інформації та боротьби зі спекуляцією, регіональні органи спиралися на це військове формування. Кілька слів про нього.

Кіш охорони мав складатися із Головного управління (штаб, управа) і 11 полків (за числом губерній разом з Галичиною). Отаманом Коша був призначений П.Богацький, який користувався правами командира армійського корпусу. Комплектування Коша планувалося зі старшин і підстаршин, урядовців та козаків, відряджених з різних військових частин, а також з рекрутів і добровольців. Вступаючи до Коша, всі військовослужбовці приносили окрему службову "обітницю".