Візантійська фотографія - Ешкилев Владимир. Страница 6

«Не бійся», — промурмотів вчений чернець і просунув крізь ґрати у клітку коржі, м'ясо та глек. Потім додав: «Як станеш тут великою панею, не забувай бідного ченця Дієго…»

Ранком наступного дня жінкам, що мешкали у фортеці, стало відомо, що графиня всю ніч проговорила з отцем Фернандо, після чого старий священик навідав в'язницю і навернув Рікету в католицьку віру, охрестивши її під ім'ям Стефанії. А по обіді чорношкіра служниця розповіла своїм друзям-пажам, що добра володарка простила Стефанії всі провини її циганського минулого, і, з християнського милосердя, залишила жити служницею при своїй особі.

Увечері солдати пили жовте арагонське пиво за здоров'я та довголіття мудрої регентки, а хоробрий капітан Вамба присягнувся на хресті, що розвалить дурну голову Хуана де Альмахи, якщо той насмілиться просити у Великого Магістра де Рінехро командорство Ордену Калатрави.

Коли зорі прикрасили стелю мороку над водами Ебро, Біанка Рамона дозволила мавританці провести залишок ночі в кімнаті пажів і усамітнилась із новою служницею. Вона дозволила Стефанії зняти з себе одяг, звільнитись від натільного хреста та альтанки і звеліла служниці наблизитись. В ту мить, коли графиня відчула стегнами спраглого тіла доторк прохололої досконалості, вона чомусь згадала власне весілля і червоний квадратний килим, що на нього її поставив для виголошення шлюбної обітниці архієпископ Толедський…

Вічне повернення

У 1521 році ногайський воєначальник Курбат-мурза перейшов на службу до Великого князя Московського Василія Третього, був охрещений Димитрієм і породив Василія Димитровича, син якого, Яків, у службових реєстрах почав писатись Курбатовим.

Онук Якова був наближений до першого воєводи Димитрія Трубецького і дістав поранення у двобої з Доменіком Радзівіллом року 1620 під мурами Смоленська. Дворянський рід Курбатових не загубився в часи Імперії, віддавши її військам шістнадцять чоловіків; на золоті погони одного з них, у 1876 році, імператор Олександр Другий посадив контрадміральських чорних орлів. 6 липня 1920 року, омиваючи кров'ю чотирьохсотлітній ювілей династії, загинув у таврійських степах штабс-капітан Костянтин Курбатов. Через тиждень його неодружена сестра Анна народила дитину чоловічої статі. Хлопчика записали Курбатовим і дали при хрещенні ім'я Володимира на честь свята Рівноапостольного Князя. Син Володимира — Валерій у 1964 році одружився на москвичці і через десять років отримав квартиру в Хімках. Ще через рік народився Юрій Валерійович (п'ятнадцяте покоління Курбатових, рахуючи від ногайського мурзи).

На вісімнадцятому році життя мешканець Москви Юрій Курбатов зненавидів своє місто. Переповнені вмираючими безглуздими звуками вулиці, контейнери із смердючим сміттям у вологих дворах-колодязях, червоне від іржі та дешевої фарби залізо сходів, балконів, труб, агрегати опалювальних систем, що звисають зі стель в кухнях, склались перед ним і обіруч нього у знаки всесвітньої Змови, вмонтованої прадавніми гросмейстерами в павучу геометрію дев'ятимільйонного мурашника. Прийшов час, коли він визнав геніальним план Великого Адольфа — створити на місці Москви величезне озеро, щоб на його берегах, серед спокою відтвореної природи, підносилися б до нескривдженого заводськими трубами неба гранітні вежі замків групенфюрерів СС. Степова кров пращурів та зелені сни з шляхетними білими лебедями спрямували Юрія Курбатова у теплий підвал, де стомлений істиною Євагрій Балашов збирав своїх однодумців.

Балашов носив жовті вуса, чорну сорочку, знав напам'ять четверту частину «Так говорив Заратустра» і три оповідання Говарда Лавкрафта. Свої вірші він підписував двома псевдонімами: «Орел Заратустри» та «Цхултху».

Балашов пояснив Курбатову зміст існування двох ойкумен — північного світу аріїв-ротарів, селищ, та честі і Південного світу торговців-семітів, міст та базарів. Він розповів неофітові про останню перемогу аріїв Ниневії над хитрим і розбещеним Півднем у 626 році до народження Христа, про наступні тисячоліття безперервного відступу шляхетних націй на Північ, про страшні їх поразки і створення всесвітньої торгової імперії недолюдків. І Курбатов уявив собі цей відступ. Він бачив, немов увіч, жменьку світловолосих струнких людей, що під серпанком нордичного присмерку відступає у крижані печери Скандії; старі жерці із Свастиками на білих шатах несуть списані рунами тисячолітні друїдські книги; стомлені біляві красуні ведуть крізь чорні хащі дітей з похмурими сірими очима; а з Півдня наповзає гуркіт і блиск багатомільярдного Міста, з його базарами, брудом, рекламами і блудницями; і серед червономерехтливого пекла снують міріади здичавілих споживачів всіх рас і народів, змішаних вавілонами вавілонів…

На заводі, де Курбатов працював помічником слюсаря, він знайшов бронзову плиту товщиною в два пальці. Він знав, що Творець Третього Рейху любив світлу бронзу. За тиждень Юрій вирізав з плити масивну Свастику і відполірував її до дзеркального блиску. Вдома він встановив Знак на різьблену тумбу, спробував медитувати, вдивляючись у спалахи бронзової поверхні. Іноді серед плинних вигинів власного відображення він бачив первісні ліси Євразії, неполоханих сріблястих оленів і чорну блискавку готської стріли. Тоді він відчував те, що назвав Вічним Поверненням, немов невідпорні заломи Свастики повертали його крізь хмари зганьбленої циклічності у цноту Початків.

10 вересня 1993 року Юрій Курбатов покохав Юлію. Його ровесниця і сусідка несла на собі знаки Обраності: волосся кольору стиглої пшениці, сіро-сталеві арійські очі, стрункі ноги північної мисливиці. Однодумці Євагрія Балашова перевірили походження її предків до 1896 року і не знайшли семітських домішок. 26 вересня Юрій писав коханій першого листа, в якому порівнював її з прекрасною Тойтборгою і цитував «Старшу Едду». Через три дні арійська красуня завітала до квартири Курбатових. Вівтар із Свастикою вона сприйняла достатньо оригінальним для продовження їх зустрічей, попередивши Юрія, що вирішила зберегти дівоцтво до двадцяти трьох років. Учень Балашова визнав це рішення достойним Традицій і отримав від Юлії вдячно-цнотливий поцілунок.

6 листопада Курбатов дістав від коханої послання, де згадувалась казка Ганса Християна Андерсена «Снігова королева».

«Ти нагадуєш мені Кая в палаці Снігової королеви, — писала Юлія. — Кай намагався скласти із шматків криги слово „вічність“, і твоя свастика теж символ вічності. Ти бавишся крижинками вмерлих ідей і перетворюєш серце своє на кригу».

Юрій показав послання Євагрію.

Орел Заратустри прочитав текст і поясни Курбатову, що байкар Андерсен був масоном 30-го ступеня посвяти у ложі «Схід Данії», що казку «Снігова королева» втаємничені читають як окультний трактат резенкрейцерів, що сім розділів казки відповідають семи рівням посвяти в масонському Ордені Рожевого Хреста, що головними знаками трактату є дзеркала і троянди — відомі символи датських масонів, що вирази «сила дванадцяти богатирів» та «крижана гра розуму» і зовсім є цитатами з ритуальних масонських написів.

Балашов розкривав таємниці Андерсенівського тексту стоячи. Юрій сидів. Велике тіло Вчителя нависло над ним, немов потуга Цхултху над приреченим човном. Він вислухав усі докази.

Вдома він перечитав казку очима втаємниченого і впевнився, що Балашов правий. У Андерсена Південь перемагав Північ.

Коли прийшла Юлія, Курбатов пояснив їй, що слово «Вічність» треба писати з великої літери і розповів про вічне повернення в арійських текстах і працях Фрідріха Ніцше.

Юлія слухала його без посмішки, уважно, і сказала: «Є багато символів Вічності. Якщо хочеш, я зроблю для тебе один із них — Коло Кохання». Юрій захотів.

…Він лежав, дивлячись на схизми і стигми стелі і відчував все послідовно: як Юлія знімає одяг, як сідає теплим вимитим тілом на його обличчя, як її руки розгортають тканину і плоть, як швидка волога з її язика змішується з його вологою, повільною та густою. Він намагався відчути злиття з Вічністю у створеному колі, але зливались лише тепло та поверхні; а Безодня не прийшла до свого воїна на допомогу…