Усі кути трикутника. Апокриф мандрів Григорія Сковороди - Ешкилев Владимир. Страница 24

Проте десь, на тому глибинному рівні мислення, де живуть думки, які ще не встигли остаточно відділитися від передчуття, жевріло виправдовувальне світло.

«В апостола Павла, — підкотилася до пам'яті Сковороди доречна цитата, — у Посланні до римлян є таке: «Знаю-бо, що не живе в мені, тобто в моїм тілі, добро: бажання бо добро творити є в мені, а добро виконати, то — ні; бо не роблю добра, що його хочу, але чиню зло, якого не хочу. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то тоді вже не я його виконую, але гріх, що живе в мені».

Не торкнувшись їдла й не розгорнувши пакунка з книгами, Григорій став до розкаянної молитви. Встановивши на підвіконня маленьку іконку, з якою ніколи не розлучався, слізно і вклякнувши, з багатьма доземними поклонами, молився до сутінок, аж поки не відчув достатньої душевної розради. А потім стер сльози з обличчя, з'їв усе, що знайшов у кошику, випив легкого ігристого вина і розв'язав атласну стрічку.

У пакунку знайшов старовинні альбоми у шкіряних палітурках зі срібними застібками, теку з чистими листами коштовного, зробленого під пергамент паперу, туш, гусячі пера і чималу зв'язку свічок.

Він обережно відкрив перший з альбомів. Виявилося, що це знаменита збірка містичних емблем Ріа Desideria, видана у 1628 році. Григорія відразу захопили різноманітність і глибокий зміст символічних зображень, зібраних та прокоментованих Германусом Гуго. За кілька хвилин забув про оргію і все інше, не думав уже ні про що, крім цих дивовижних емблем, від яких віяло таємницями зниклих вчень, тисячолітньою мудрістю, зашифрованою в надії на проникливість та містичну інтуїцію допитливців.

Тим часом Констанцу мучили докори сумління. Думаючи про неї виключно як про освічену, але надзвичайно розбещену та безсоромну аристократку, Григорій допускав ту ж помилку, що й більшість чоловіків, схильних до поверхового та однобічного сприймання жіночої природи. Констанца Тома була із тої різновидності багато обдарованих, пристрасних та романтичних натур, яким було тісно і душно у звичаєвих рамках, що обмежували жіноцтво XVIII ст. Масонство слугувало цим бароковим жінкам відправною станцією для пошуків тої таємничої досконалості, яка у вільномулярських трактатах умовно іменувалася Істинною Гармонією. Григорій, шукаючи «спокою серця» через концепцію Андрогіна, сам того не відаючи, зачепив найглибші прагнення масонки, сховані у тій небезпечній темряві, котру через двісті років після його епохи називатимуть підсвідомістю.

Констанца також прагнула сердечного спокою, хоча розуміла його зовсім не так, як Григорій. Якщо її молодшій сестрі для досягнення рівноваги з сущим було достатньо «померти і воскреснути» в обіймах Ліди, то Констанці такі насолоди давали лише хитку і минущу розраду. Любовні захоплення молодості принесли їй лише велике розчарування. Вона зрозуміла: більшість жінок відчайдушно навіює собі стан закоханості. Врешті-решт Констанца погодилася з думкою філософа Бальтасара Грасіана, що людина високого штилю повинна керувати своєю уявою, не даючи фантазіям змирювати себе з реальністю. Долучаючись до оргій Клементини, Констанца змушувала реальність у своєрідний спосіб «перестрибувати» через уяву і водночас випробовувала чоловіків та жінок у такій ситуації, де маски злітають, а ретельно приховані пороки виходять назовні у всій їх потворності. Ліда стала ідеальним інструментом для цих випробувань. Безпосередня у своїх бажаннях, юна словенка власним невтомним тілом виявляла усю фальш та тілесну слабкість куртуазних героїв і героїнь у той час, коли сама Констанца грала роль диригента оргій, панувала над ситуацією, уважно спостерігаючи за поведінкою учасників.

Завдяки іграм, де безжальною посланницею Венери вона призначила Ліду, Констанца з часом навчилася тому мистецтву, котре становить основу кожної земної мудрості — вмінню відділяти головне від другорядного. Головним стала присутність таємничої енергії, яку вона ототожнювала з «телуричною силою» і Червоним Левом секретних алхімічних трактатів. Ця енергія линула від людей, що не розгубили природної основи і не розміняли на зовнішні атрибути успіху тої початкової цілісності, котрою Великий Архітектор Всесвіту так щедро і справедливо наділяє кожного із нащадків Адама і Єви.

Григорій, сам того не відаючи, витримав іспит на звання «природної людини». Його тіло в обіймах Ліди діяло самостійно від «смиренного» розуму, виліпленого в лоні ортодоксальної східної Церкви. Сама Констанца не зійшла до злягання з гостем, але і Ліда, і Клементина підтвердили, що тіло скіфа спроможне принести гідну офіру на вічно гарячий вівтар Венери.

«Хоча, — додала до цього присуду вибаглива і схильна до критицизму Клементина, — до кавалера Казанови йому ще далеко».

Старша сестра лише пирхнула у відповідь на таке профанічне порівняння. «Що, врешті-решт, — подумала вона, — візьмеш з незаміжньої дівчини, якій заледве виповнилося шістнадцять».

Посланниця Венери зробила свою справу, міркувала Констанца, і тепер наставала черга складніших і тонших випробувань.

«Саме тіло природної людини, не послабленої цивілізацією, підказало цьому скіфу-космополіту вирушити на філософські пошуки Андрогіна. Треба підтримати його у цих пошуках і спробувати знайти Андрогіна разом із ним», — вирішила Констанца, яка завжди дотримувалась тої думки, що краще з мудрими загубити, аніж з немудрими знайти.

З листів львівських братів їй було відомо, що Григорій мандрує до Венеції, де планує побачення зі своїм знаменитим краянином і чільним масоном графом де Лазіскі Дентвілем, одним із генералів Людовіка XV. Цей полководець, родовим ім'ям якого значилося Orlyk, за переказами, був сином останнього незалежного правителя країни, де народився Григорій. Цю незіпсовану цивілізацією країну Констанца — вихована на книжках Геродота і Страбона — звикла називати Скіфією. На думку французьких і польських кореспондентів масонки, Скіфія, завдяки фатальному збігу обставин, потрапила під деспотичну владу московських царів. Згадані кореспонденти також висловлювали одностайну впевненість, що імперія нащадків Петра Великого одною з перших зазнає ударів тої всесвітної революції, яку братство невдовзі розпочне в ім'я свободи і справедливості. Відповідно, уява намалювала Констанці яскраві картини майбутнього повстання волелюбних скіфів, у якому Григорію, зрозуміло, належатиме не остання роль.

«Можливо, ми разом із ним напишемо колись Конституцію для вільної Скіфії», — вирішила вона, на мить забувши про мудре попередження Бальтасара Грасіана.

Прокинувшись по обіді, Констанца сіла писати Григорію листа, щоб відкрити йому своє ставлення до ідеї Андрогіна. Спочатку вона вирішила детально пояснити вищу мету «випробування Лідою», але потім відмовилась від цього наміру. Як досвідчений ілюзіоніст знає, що відкриття секретів вдалого фокуса породжує нудьгу і недовіру, так і Констанца розуміла, що ще не час розкривати молодому скіфові філософське джерело альковних справ. А ще вона відчувала, що цілісна натура Сковороди не сприйме тої метафізичної ідеї, покладеної у фундамент придуманого нею «випробування».

«Він ще мислить традиційними для християнина поняттями гріха і межі дозволеного, — міркувала, виводячи на гербовий папір вітальні формули. — За жодних обставин не можна вимагати від нього швидкої відмови від звичного. Трансформація світогляду — найтонший процес духовної алхімії, що вимагає дотримання послідовності. Штучне пришвидшення цього процесу призведе до катастрофи, фатальної втрати довіри. Якщо це станеться, наші спільні пошуки стануть неможливими. До процесу самоусвідомлення ним його власної телуричної сили треба підходити обережно, через самобутню волю його тіла і через алхімічну ідею Андрогіна Відновителя, яка так доречно захопила його уяву. Він має відчути андрогінність у собі, відчути себе одночасно чоловіком і жінкою, будівельним матеріалом і будівничим, світлом Темряви і світлом Світла, хаосом і порядком, феніксом і попелом. Тільки тоді відбудеться його справжня ініціація, його приєднання до незримого царства Істинної Гармонії. Тільки через містичне і тілесне злиття з Андрогіном він прийде до виконання того героїчного чину визволителя Скіфії, який приготував для нього Великий Архітектор. Прийде до величі. І я разом із ним».