Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна. Страница 20

Якщо Морріс справді такий — якщо він ледацюга, егоїст, неакуратний у грошових справах, якщо його почуття до неї охололи, вона мусить влаштувати своє життя незалежно від нього, прибрати його до рук, коли треба. Надалі вона не дозволить своєму чоловікові нехтувати своїми обов’язками, як це він досі робив. Ні, ні! І більше не допустить, щоб він поводився з нею так, як до цього, її життя з Моррісом буде життям двох рівноправних сторін, в якому й вона зможе виявити свій розум, свою енергію. Обов’язок дружини перед ним вона виконає, але він теж мусить визнати за нею право мати голос у їхніх спільних справах.

Ніби підкріплюючи цим своє рішення, вона стисла тонкі, смагляві руки. Потім підвелася з ліжка, підійшла до вікна і розчахнула його навстіж.

Це вірно, думала вона, соромно Моррісу так ставитись до неї, залишати її так надовго саму-самісіньку й навіть не написати листа; одержувати від неї посилки й примушувати її оплачувати його рахунки за харчі, хоч у нього в самого — хай не завжди — були гроші. Міг би, здається, скинути з неї хоч трохи турбот та праці. Але ж ні, замість цього він грав у карти, розкидався грішми, як йому хотілось.

Далі так бути не може. Вона не дасть йому програти в карти і його життя, і своє. Вона сама здатна прогодувати себе: відкриє пансіон для старателів тут, в Кулгарді, або в Хеннані, як зробила в Південному Хресті. Але він повинен зрозуміти, що вона бореться не тільки за його майбутнє; а й за своє.

Саллі підійшла до умивальника. Глек був порожній. Вона відімкнула свій сундучок і витягла рушник. Потім глянула в дзеркало, що стояло на саморобному туалетному столику: в ньому відбилося сумне, забруднене обличчя. Сльози проклали світлі смуги в рудій пилюці, що вкривала її ніжну шкіру. Повіки запухли. Вона спробувала витерти пилюку сухим рушником, і в цей час до неї постукала Лора.

— Заходьте, — озвалася Саллі.

Лора зайшла свіжа, мов квітка, в білій мусліновій сукні.

— Ой моя люба, та у вас немає води?! — скрикнула вона. — Олф пішов випити пива.

Саллі відчула, що зараз їй нічого так не треба, як помитись, щоб повернути самовладання. Вона пішла слідом за Лорою в її кімнату. Лора налила в таз трохи жовтої теплуватої води, а Саллі скинула сукню.

— Здається, слово «ванна» тут навіть вимовляти не можна, — зітхнула Лора. — І все-таки мені страшенно хочеться прийняти ванну! А вам?

Саллі легенько усміхнулась.

— Я вже навчилась обходитись без ванни. Можу вимитися з голови до п’ят у блюдечку води. У Південному Хресті нам частенько доводилось берегти кожну краплину, отже, якщо ваша ласка, я використаю цю воду якнайкраще.

— О, прошу, — сказала Лора. — А я постою біля дверей, щоб Олф не зайшов.

Місіс Гауг роздягнулась догола і, намочивши рушник, почала енергійно терти своє струнке смагляве тіло.

— От тепер інша справа! — вигукнула вона, переконана, Що знищила всі сліди сліз та душевного хвилювання. — Ну, я піду до себе та вдягну все чисте.

Коричнева фулярова сукня з маленьким вишиваним комірцем з тонкого небіленого полотна, в якій Саллі вийшла до обіду, не була такою новою і модною, як Лорине пишне муслінове вбрання, але вона була з смаком пошита і дуже личила Саллі.

— Вона й у старенькому платтячку привабливіша, ніж я у найкращому з свого посагу, — сказала Лора Олфу, коли вони залишились самі.

— Дурниці, люба, — відповів Олф. — Ти чарівна в усьому. Місіс Гауг одягла цю сукню, наївно сподіваючись, що в ній вона швидше викличе довіру до себе. Але їй і на думку не спадало змагатися з Лорою. Цю сукню купив для неї Морріс, коли вони тільки побрались. Зараз Саллі хотілося справити добре враження на місіс Фогарті своїм статечним і цілком пристойним виглядом.

А місіс Фогарті просто збилася з ніг, подаючи обід. Як правило, пояснив Олф, Білл Фогарті брав на підмогу кількох хлопців, що опинялись на мілині. Вони прислуговували за столом, мили посуд; та тільки приходила чутка, що десь знайдено золото, всі кидались туди ловити своє щастя, і тоді вже нікого не можна було заманити на цю роботу. Доводилось Біллу самому допомагати дружині — носити в їдальню важкі таці, заставлені тарілками та квартами з чаєм. Сьогодні ж він був зайнятий у барі, й місіс Фогарті мала лише одного помічника— старого золотошукача, на прізвисько Дротяний Вус.

Місіс Фогарті була гладка жінка, вже літня, але сповнена енергії; на ній було синє ситцеве плаття, все в масних плямах, повстяні пантофлі на босу ногу; вона без упину снувала між кухнею та їдальнею, перекидаючись жартами з своїми постояльцями та покрикуючи на свого помічника.

Місіс Фогарті, за словами Олфа, була роботяща й добра, але вдача в неї — ого!… Тільки щось їй не так, враз ця місіс спалахує й бушує, мов лісова пожежа. Саллі була в захопленні від її спритності й моторності. Час від часу хто-небудь з чоловіків вставав з-за столу, ніс на кухню стос брудного посуду і повертався навантажений тарілками, на яких горою лежала розпарена солонина, картопля з цибулею, пудинг з ізюмом або плавали в жовтому сиропі сушені абрикоси. Потім подавали чай, причому кілька чашок з товстої порцеляни приберігались для особливо почесних гостей, а постійні відвідувачі пили з емальованих кварт і навіть просто з бляшанок з-під згущеного молока.

Бряжчання тарілок і неймовірний гамір — чоловіки з реготом та лайкою ділилися новинами дня — припинились тільки тоді, коли всі понаїдались і, ситі й вдоволені, вийшли на вулицю.

Після сбіду Саллі пішла на кухню.

Місіс Фогарті сиділа на ящику, скинувши свої пантофлі.

— Ох, мої ноги! Мої нещасні ноги! — стогнала вона. — Просто пекельні муки, як болять в мене ноги, місіс Гауг.

Саллі співчутливо поохала, коли місіс Фогарті показала їй свої хворі набряклі ноги, обплетені товстими жгутами вен.

— Дозвольте, я принесу гарячої води, — запропонувала вона, — ви попарите ноги, а потім ми розітремо їх метиловим спиртом. Це дуже помагає, коли ноги втомились, по собі знаю.

— Ще чого! От треба мити посуд та подавати чай, — роздратовано заперечила місіс Фогарті. — А той старий пень, Дротяний Вус, такий незугара, половина води у нього пропадає марно.

— Я все перемию, а ви відпочиньте, — сказала Саллі.

У місіс Фогарті аж дух перехопило від подиву.

— Оце таке! А я, грішним ділом, подумала, що ви теж з отих дамочок-білоручок, з якими треба панькатись.

— Я? — засміялася Саллі. — Та в мене в самої був пансіон у Південному Хресті, тому я добре знаю, скільки тут роботи.

Місіс Фогарті таки зважилась спробувати лікування, запропоноване Саллі. Вона голосно гукнула глухому Дротяному Вусові, який обідав за кухонним столом, щоб він починав мити посуд — нехай хоч раз попрацює як слід за свої харчі…

Саллі знайшла гасовий бідон із зрізаним верхом і налила в нього гарячої води. Місіс Фогарті опустила в бідон ноги, сказавши не без гордості, що вони дуже маленькі для її статури і що дівкою вона дуже пишалася ними. Скільки їй робили компліментів з приводу її гарненьких ніжок!

— Але я ніколи не думала в ті дні, що мене отак розіпре й мотуззям повилазять вени, — зітхнула вона. — І, далебі, в гадці не мала, що буду колись головним куховаром та посудницею в трактирі на золотих приїсках!

Коли Саллі попросила в містера Фогарті метилового спирту, він приніс їй пляшку віскі особливої міцності, заявивши, що не тримає такої гидоти, як метиловий спирт, але, можливо, його замінить віскі. Оскільки місіс Фогарті була надто гладка, щоб дотягтися до своїх ніг, Саллі сама заходилася розтирати їх, а Дротяний Вус, перемиваючи тарілки, бідкався, що марно переводиться таке добро.

— Ви б, хазяйко, краще в себе його вливали, а не розхлюпували на ноги, — благальним голосом сказав він, — це б вам куди більше допомогло.

Після закінчення лікувальної процедури місіс Фогарті сказала, що вона просто як на світ народилась, і вирішила годинку спочити. Саллі примостилась біля неї, і місіс Фогарті почала розповідати, як важко на приїсках з продуктами: овочів та фруктів майже немає, часто-густо в неї на хазяйстві лише самі консерви та солонина. А свіже м’ясо в таку спеку навіть годину не пролежить. Для охолодження не вистачає води, і ще ці мухи — просто напасть! Навіть у масло відкладають черву — тільки одвернись!