Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна. Страница 41

В душі Саллі погоджувалась з ним. Але їй хотілось, щоб Морріс грав не так часто. Каменем гнітила думка, що він розтринькує гроші, коли треба розрахуватися з боргами та придбати будинок, їй остогидло вже позичати гроші і брати продукти в кредит. Невже Морріс не розуміє, що не можна без кінця жити так безладно, як вони живуть зараз?

Краще виконувати якусь чесну роботу, ніж давати таким людям, як матінка Баггінс, право глумитися з них. Саллі не бачила причин, чому б їй не заробляти свій хліб у Хеннані так само, як вона заробляла його в Південному Хресті та Кулгарді; а Морріс нехай працює з Фріско в шахті, яку вони копають, чи ходить на розвідки… Люк Джогеган спорудив готель поруч з своєю пивничкою «Чорний лебідь», яка містилася в наметі, йому потрібна куховарка. Чому б їй не найнятися на цю роботу? Та Морріс і слухати про це не хотів. І страшенно сердився, коли Саллі намагалася умовити його не грати в покер чи в ту-ап — адже вони не можуть дозволити собі «ризику програшу», казала вона.

— Я завжди залишаюсь у виграші, — нетерпляче огризався Морріс.

— Тоді, гадаю, ти повернув борг містеру Мерфі? — запитувала Саллі.

На це Морріс не давав певної відповіді і просив не втручатися в те, що її не стосується.

— Дуже навіть стосується, — не відступала Саллі.

— Я веду наші грошові справи, — починав дратуватися Морріс. — Згоден, був такий період, коли я ніби забув про це, але ж, здається, по дорозі сюди з Кулгарді ми порозумілися одне з одним і дійшли певної згоди.

— Це вірно, пробач. — Згадка про їхню домовленість примушувала її замовкати.

І все-таки її розмови, подумала Саллі, очевидно, вплинули на Морріса: він рідше став тікати вечорами, та й Фріско тепер влаштовував гру лише по суботах.

— Кажуть, Зеб Лейн спродав Великий Боулдер в Лондоні, — докинув якось увечері Фріско, підійшовши до Саллиного вогнища, біля якого Тупе Кайло та Сем Маллет балакали з Моррісом.

— Щастить же чортам, — озвався Тупе Кайло. — У них в кишенях гуляв вітер, коли Брукмен зробив заявку на двадцять акрів навколо Боулдера. Потім Сем Пірс трохи далі натрапив на жилу, і Брукмен подався в Кулгарді взяти дозвіл ще на два дцять акрів біля Лейк-В’ю. Сорок акрів — непоганий шматочок, є про що написати додому.

— Брукмен каже, остання проба з Лейк-В’ю була ще кращою за попередні, — з заздрістю сказав Фріско.

— А геологи та експерти, що побували тут недавно, вважають, що глибока розробка Великого Боулдера не виправдає себе, — зауважив Морріс.

— Теж мені — геологи, експерти! — зневажливо сплюнув Тупе Кайло. — Вони ганять ділянку Брукмена, кажуть, що це — кіт у мішку. А що вони торочили кілька років тому? «Ніколи в Західній Австралії не буде знайдено золота, вартого промислової розробки». А Бейлі, а Багатство Націй, а Карбін, не кажучи вже про Біле Перо та Курналпі? Прорахувалися, любі, і тепер хочуть довести, що Хеннан ніколи не дасть жильного золота, а розсипне, мовляв, уже вичерпується. Я думаю, вони знов помиляються.

— А к бісу їх! — весело вигукнув Фріско.

— Брукменів приїск, може, й не дасть того, що рудники Бейлі, — обережно зауважив Сем. — Але жильного золота там багато й на більшій площі. Принаймні ми з Тупим Кайлом будемо триматися своєї ділянки біля Боулдера.

— Ще б пак! — підтвердив Тупе Кайло.

— Поки не заявиться якийсь тип та не купить її у вас для англійського синдикату? — спитав Морріс. — Чи ви сподіваєтесь збути її в Аделаїді?

— Ну, знаєш, я не капіталіст і не можу вкладати гроші в розробку, — з деяким сумом у голосі відповів Сем. — А ділянка хороша, зручно розташована. Я так гадаю, що ми за неї візьмемо добрі гроші, коли тут почнеться бум.

— Почнеться! — впевнено сказав Тупе Кайло.

— От і я доводжу це Моррі, — з усмішкою пояснив Фріско. — А він хоче кинути ділянку й перекочувати в Біле Перо. Я ж запевняю, що дуже скоро на Хеннан, мов круки, налетять товстосуми.

— Ті, що покинули свої ділянки тут і повіялися в Мензіс [15], Біле Перо, Курналпі чи Дан, рватимуть на собі волосся, — спроквола й діловито промовив Сем, ніби в цьому не могло бути ніякого сумніву.

— Афера Зеба Лейна з Великим Боулдером — погана прикмета, — сухо зауважив Морріс. —Це удар по австралійських промисловцях. А що він одержав? Дулю готівкою й лише третину паїв в англійській компанії. Відколи стали відомі висновки експертів, лондонські пайовики бояться й починати розробку.

Фріско спалахнув:

— Якщо руда, яку показував мені Чарлі де Роз, не підніме акцій Лейк-В’ю та Східного Боулдера, коли почнеться розробка, я одразу виходжу з гри. А доти я скуповую їх на всі свої гроші.

— Акції Лейк-В’ю та Східного Боулдера? Брешеш, Фріско!

— Щоб мені луснути, не брешу. Купив — і притримую їх. Лише в старого Уїтфорда взяв дві тисячі по шилінгу за штуку.

— Цілком очевидно, — сказав Морріс, повертаючись до своєї думки, — що синдикату Брукмена дуже сутужно. Бракує грошей. Директорат в Аделаїді реорганізував його в компанію з обмеженою відповідальністю. Тепер він зветься «Кулгардійська золотопромислова компанія», і вони випустили сто тисяч акцій по номіналу.

— Хай йому чорт! — Фріско підвівся, позіхаючи й потягуючись. — Він ще себе покаже, наш Великий Боулдер, а якщо лусне, я підберу друзки.

Його веселий сміх розрядив атмосферу, хоч Морріс усе ще сидів нахмурений.

— Правильно, Фріско! — підхопив Сем. — Будемо триматися за Хеннан — і всі ми станемо мільйонерами.

— Може, це й добре для тих, хто ухопив собі перспективні ділянки чи має гроші, щоб спекулювати на акціях, — встряв у розмову Великий Джім. — Але старателям ні до чого ковтати пилюку в порожніх ямах. По-моєму, Морріс каже діло. Я сам уже не вірю в Хеннан. Ну то й що? Не тільки світу, що у вікні, місця ще вистачить і кожного дня можна надибати своє щастя.

Він та Клері Мак-Клерен повернулися з розробки Дана, нічого там не знайшовши. Клері затримався в Кулгарді, щоб позичити грошей, докупити кілька верблюдів і податись на тривалу розвідку на північний схід, а Джім завернув до гурту разом з Янкі та Тедом Доу по дорозі в пивницю.

— Ходімо вип’ємо! — весело гукнув Тед.

Цим на приїсках закінчувалось більшість суперечок. Всі повставали з землі, де лежали простягнувшись або сиділи навпочіпки.

Коли далеко за північ вони повертались до своїх наметів, всі були п’яні, сміялися й горлали пісні, й найголосніше за всіх — Тед та Фріско.

РОЗДІЛ XXII

Саллі з подивом відчувала, що скучає за Марітаною.

Вдома, на Південному Заході, вона звикла щодня стикатися з тубільцями, її батько, на відміну від багатьох піонерів, добре ставився до них. Темні, затуркані люди, казав він. Молоді тубільці пасли в нього худобу, розчищали землю від чагарів, а мати привчила жінок та дівчат допомагати їй у хаті, коли мала на своїх руках двоє-троє малих дітей. Коли народилася Саллі, її теж доглядала стара тубілка, бо взяти якусь іншу няньку було просто ніде. І все-таки кочівники залишалися чужими й незрозумілими істотами для їхньої родини.

Хоч Саллі завжди була в дружніх стосунках і з старою Поллі, і з молодими служницями, жартувала й сміялася з ними, вона не пригадувала, щоб колись у своєму житті відчувала справжню прихильність до тубільної жінки. Але Марітана дуже відрізнялася від тих тубілок, яких вона знала. Була кмітливіша й охочіше переймала звичаї білих людей.

Саллі мусила визнати, що знайомство з Марітаною принесло їй приємну розвагу. В її табірному хазяйстві робити було майже нічого, і нескінченно довго тяглися дні, поки Морріс працював на ділянці, та вечори, коли він ішов грати в ту-ап. Саллі часто здавалося, що Фріско, може, справді має рацію, запевняючи, що Марітана — метиска, її бронзова шкіра була світліша, ніж у інших тубілок, волосся м’якше, темно-каштанове, з світлим полиском, коли вона його вимиє.

Сем Маллет був згоден з Саллі.

— В усякому разі, метисок, старших за Марітану, я зустрічав чимало в цих краях, — казав він. — Очевидно, не всі піонери в експедиції Ханта були святі. Були серед них і солдати та каторжники, якийсь каторжник навіть втік і його не спіймали. Темношкірі запевняють, що коли їхня жінка походить в тіні білого чоловіка, вона народжує не таких темних дітей, як інші. Цим вони пояснюють світлошкірість Марітани. Калгурла, її мати, до смерті боїться білих чоловіків і десятою дорогою обходить їхні тіні. Вона ненавидить Фріско й завжди блукає навколо його табору, коли Марітана там. А коли дочка затримується в нього надто довго, вона кличе її з кущів, і Марітана миттю зникає, мов наполохана пташка.