Буремні дев'яності - Причард Катарина Сусанна. Страница 58

Вони попрощались біля крамниці, де Саллі зупинилась, щоб зробити покупки. В крамниці роєм гули старателі, а на головній вулиці було більше людей, коней та верблюдів, ніж звичайно в таку ранню годину.

— Схоже, що чутки про Дарлот дійшли вже й сюди, — засміявся Гаррі Лобода. — Бачите, місіс, далі я піду не один.

Саллі довелося чекати. Торговець з ніг збився, обслуговуючи зразу стільки покупців… Всі тільки й говорили, що про похід на Лейк-Дарлот. Якийсь Девід Карнегі приїхав звідти в Кулгарді й привіз добрячу торбу розсипного. А Джіммі Росс, один з перших золотошукачів на Лейк-Кері та Маунт-Маргарет, запевняє, що на Лейк-Дарлоті та в Боуден-Рейнджі багатющі золотоносні пласти, яких немає більше ніде, бо ж хто краще за нього знає місцевість від Холл-Кріка до Віджімулти. Кетморс за кілька днів набрав не менш як сто унцій. Деякі проби, очевидно, дадуть тисячу унцій на тонну. Джіммі вважає, що там можна запросто набрати й понад тонну багатої руди.

Нещодавно пройшли грозові зливи. Але треба запастися добрим струментом, щоб вести там розвідку, і мати на увазі, що більшу частину року воду доведеться возити за десять, а то й двадцять миль. Лейк-Дарлот лежить за триста миль на північ від Хеннана, і кочівники навколо Піндінні та Маунт-Кетрін люті й ненавидять білих.

Нарешті надійшла черга Саллі. Купивши, що треба, й наповнивши бачок свіжою водою, вона під’їхала до трактиру Джіотті провідати Вайолет. Як давно вона не бувала в гостях! Саллі прикинула, що її Квіні встигне ще схрумати торбу вівса, а сама вона випити чашку чаю, перш ніж треба буде рушати назад.

Містер Джіотті сам одвів кобилу до стайні — це була звичайна повітка з гілля на чотирьох нетесаних підпорах — і засипав їй корму, а Вайолет та місіс Джіотті зустріли Саллі так, ніби вона була їм найближча подруга.

— Ласкаво просимо! Заходьте! Зараз будемо пити чай, — щиро припрошувала місіс Джіотті. — А ми з Віолеттою згадували вас: як там живе бідолашна місіс Гауг? Адже в таборі немає жінок, тільки ви? Ох-хо-хо! Я знаю, що то за життя і як приємно буває зустрітися з друзями.

Весело щебечучи, пересипаючи англійську мову італійськими слівцями і без угаву сміючись, місіс Джіотті повела Саллі в маленьку кухню, де стояли пахощі часнику та солонини, що її готували на обід, дзижчали мухи й палило сонце. Пересуваючи каструлі на плиті, вона не переставала говорити про те, як важко жити в цій клятій пустелі, й висловлювала співчуття місіс Гауг, якій доводиться бідувати й терпіти всілякі незручності в старательському таборі.

Місіс Джіотті, крихкотіла добродушна жінка, зберегла свою привабливість, незважаючи на повноту. Чорне, як воронове крило, волосся було високо збите над повним обличчям, що пашіло від спеки та надмірного вживання вина. У неї були чудові очі й блискучі білопінні зуби. Колись вона співала в опері. Але не зажила такої слави, як її Альберто. Той навіть цілий сезон співав Ріголетто в Ла-Скала, хоч у маленьких ролях Біанка також мала незаперечний успіх. Авжеж. Поки не пішли діти. А як можна, перекочовуючи з місця на місце, виховувати дітей?

Вона навчилась куховарити, й Альберто каже, що куховарка з неї краща, ніж співачка. Це їй стало дуже в пригоді, коли він втратив голос через хворобу горла, і їй довелось відкрити маленький «рісторанте». Та, мабуть, за їхні гріхи пречиста мати послала їх до Австралії, де Альбертів брат заробив купу грошей на приїсках. Жити в оцій Кеноуні — то справжня мука, але грошей тут можна заробити більше, ніж виступаючи в Ла-Скала чи в «рісторанте». Колись вони всією сім’єю — вона, Альберто й діти — повернуться на батьківщину і заживуть там без біди, без горя.

Поки місіс Джіотті балакала, Вайолет приготувала чай. Вона не промовила жодного слова, але Саллі не раз перехоплювала її серйозний, задумливий погляд і посміхалася їй, аби дати Вайолет зрозуміти, що вона завітала до Джіотті заради неї.

Коли дівчину покликали в бар, місіс Джіотті сказала, що дуже непокоїться за неї.

— Я люблю Віолетту. Вона хороша дівчина, має чудовий голос! — Місіс Джіотті перейшла на таємниче шепотіння. — І буде до смерті жалко, якщо вона занапастить себе заради такого пройдисвіта, як Чарлі Лей.

Але зразу ж після цього місіс Джіотті призналась, що їй особисто Чарлі подобається. Та й усім він подобається. Чоловіки запевняють, що він добрий товариш, хоча й був таким собі англійським дженджиком, коли об’явився на приїсках кілька років тому. Спершу йому таланило, але він розтринькував гроші на вино та карти. Зараз він на мілині, та ще й закоханий у Вайолет — просто до нестями! Погрожує застрелитись, якщо вона за нього не піде.

Спочатку, як зрозуміла Саллі, Вайолет не звертала уваги на Чарлі. Вона звикла до того, що чоловіки жартували з нею, або, як вони самі говорили, «жирували». Та коли хтось дозволяв собі вільність чи непристойне слово, вона враз ставала неприступна, мов маленька принцеса; Джіотті, з свого боку, теж не терпів нічого подібного; якщо відвідувач не вміє ставитись з повагою до дівчини, що працює в нього, то нехай забирається геть. Але Чарлі Лей відкрито залицявся до Вайолет і, напившись одного разу, збив таку бучу, що Джіотті закрив для нього двері свого трактиру. Джіотті дуже сердиться на Вайолет за те, що вона кожної неділі по обіді ходить на побачення до Чарлі. Джіотті відмовився давати їй уроки співів і заявив, що відішле її додому, якщо вона не порве з Чарлі.

— Але Віолетта надто вправна офіціантка, — сказала на закінчення місіс Джіотті, — й Альберто нікуди її не відішле. Він просто боїться, що Чарлі умовить її вийти за нього заміж.

Вайолет повернулась на кухню, і Саллі почала прощатись. Але місіс Джіотті зчинила гвалт: як можна відпустити місіс Гауг без обіду! Саллі пояснила, що вона обіцяла чоловікові повернутися завидна, і тому їй час уже їхати. Інакше він подумає, що вона заблудилась, та й неважко збитися з дороги, коли споночіє.

Така перспектива не на жарт стривожила місіс Джіотті, і вона сама стала квапити Саллі.

— Але ви неодмінно приїздіть іще, — гостинно запрошувала вона, — тільки з ночівлею. Не можна робити два кінці в таку спеку.

Місіс Джіотті запропонувала, щоб Вайолет трохи прокаталася з місіс Гауг. Це якось розважить дівчину, а до обіду вона встигне повернутися й пішки.

Вайолет видерлась на біду й сіла поруч Саллі. Обличчя в неї було похмуре, блакитні очі потемніли й насторожились. Та як тільки вони від’їхали від трактиру, вона сказала зніяковіло й трохи задирливо:

— Місіс Джіотті, мабуть, говорила з вами про Чарлі?

— Атож!

Посмішка Саллі викликала в дівчини довіру, і Вайолет відчула, що вони добре розуміють одна одну і можуть говорити, як щирі подруги.

— Я люблю Чарлі, — сказала вона, нахмуривши брови і дивлячись кудись перед себе, де розкинулася суха безлюдна рівнина. — Але я не хочу виходити за нього заміж.

Саллі не знала, як на це відповісти. Вона сказала те, що перше їй спало на думку:

— Ви ще надто молоді, Вайолет.

— Та не в тім річ, — нетерпляче перебила її Вайолет. — Якщо я досить доросла, щоб закохатись, то я вже можу й заміж вийти.

— Авжеж…— Саллі раптом збагнула, що, певне, це дівча знає про кохання та шлюб більше, ніж вона сама. Принаймні про те, як воно ведеться на приїсках.

— Я не хочу виходити заміж, — з запалом продовжувала Вайолет. — Я не хочу, щоб чоловік командував мною і накидав мені дітей. Мама каже, що всі чоловіки однакові. Вони на все готові, аби домогтися свого. А потім — прости-прощай! Їм байдуже, що буде з тобою та з дитиною. Мама каже, що рано чи пізно дівчина повинна вийти заміж і пристосуватись до свого чоловіка. Але це не для мене. Я не збираюсь пристосовуватися до чоловіка, який сьогодні мене любить, а завтра радий покинути. І тато такий. Хоч мама сама в цьому винна. Коли він приходить додому п’яний і говорить їй ніжні слова, вона перед ним тане, а він поставить їй під оком синця, подарує дитину і знову йде на розвідку. «Але ж я люблю його, — каже мама, — та й хіба знає людина, що вона робить, коли вип’є…»