Зоряний Корсар - Бердник Олесь Павлович. Страница 14

Розв’язавши таким чином складну дилему, УР заспокоївся. Він перевірив усі контрольні автомати керування, їхні дані. Корабель летів правильним курсом.

Тепер можна було заглибитись у внутрішній світ свого квантово-кристалічного мозку. УР зробив усе, що міг…

Робот кілька хвилин розв’язував складні математичні рівняння, тренуючи свої аналітичні здібності. Відчувши задоволення від ідеальних розв’язків кількох заплутаних завдань, він замиготів очима, промовив:

— Капітан би зрадів, почувши моє рішення. УР не має кому передати свої досягнення.

До дітей ще йти рано. Робот знову заглибився в свою пам’ять. У синтезаторі його зорових рецепторів випливла постать Лесі, почувся її голос: «Любов… моя любов… збережи діток… Збережи…»

УР кілька разів повторив передсмертний вигук Лесі, вслухався в нього, намагався проаналізувати. Любов… її любов… Леся просила, щоб якась «любов» зберегла ЇЇ дітей. Але ж вона дала завдання УРові? Може, вона так називала УРа? Мабуть, ні. Бо ніхто ніколи так не кликав УРа. Космокрейсер мав назву «Любов». Може, вона прохала всю автоматику корабля, щоб вона оберегла життя маленьких космонавтів? Напевне, так воно і є…

Але щось не дозволяло УРові задовольнитися таким рішенням. Асоціативна пам’ять підказувала, що всьому кораблеві Леся не могла дати такого завдання — адже космокрейсер складається з безлічі вузлів та секцій, отже, не являє собою єдиного цілого. Крім того, УР часто чув слово «любов» з вуст капітана й інших космонавтів, і воно було в іншому контексті, без усякого зв’язку з космокрейсером. Мабуть, назва зорельота символічна, а саме слово має інше значення. Тоді до кого ж чи до чого Леся зверталася, хто міг почути її, щоб виконати передсмертне прохання?

Заінтригований кристалічний мозок УРа вже не міг заспокоїтися, жадаючи довести до кінця химерне завдання своєї власної пам’яті: він потрапив у кільце самоствореного алгоритму, і допомогти могло тільки нагромадження нової інформації.

УР знову зв’язався з квантово-електронною бібліотекою, в розділі «Людина» знайшов підрозділ «Любов».

— Так я і знав, — задоволено констатував робот. — Найтаємничіше почуття. Тут так і сказано. Навіть для людей воно таємниче. Але я спробую розібратися в ньому. Це не просте рівняння: якщо людина жіночої статі, вмираючи, втрачаючи функціональність, робить усе, щоб зберегти неповноцінних людей, так званих дітей, — то тут мусить бути захована якась глибинна доцільність. Не могла ж Леся діяти непослідовно й недоцільно?!

УР почав оббігати квантопроменем історичну і художню інформацію, зв’язану з поняттям «Любов». Багато чого він не розумів, і це викликало в його кристалічному мозкові безліч конфліктних імпульсів, які вимагали розв’язання, загрожуючи зруйнувати зрівноваженість структури робота.

Він виділив ряд функцій, зв’язаних з любов’ю, які послідовно повторювалися. Шлюб, тобто поєднання двох індивідуумів різної статі. Очевидно, це було потрібно для зрівноваження енергетичних полярностей. Далі — поява маленьких людей, як результат шлюбу. Але в інформації УР знайшов поняття «позашлюбні діти». Правда, це поняття сягало коренем історичного періоду до двадцять першого століття, але все-таки воно було, отже, шлюб не єдина можливість для відтворення нових осіб.

Разом з тим виявляються випадки, коли любов не вела безпосередньо до появи дітей, а давала імпульси для цілком іншої діяльності: створення геніальної музики, картин, архітектурних шедеврів, героїчних подвигів. Все це робилося для того, щоб сподобатися своїй обраниці чи обранцеві. Але навіщо, коли не малося на меті створити своїх наступників — маленьких людей?

УР відзначив, що з любов’ю тісно пов’язані інші поняття, такі, як поезія, естетика, мораль, ненависть, етика. У художніх творах і в філософських концепціях безліч разів повторювалося слово «краса».

«Ти прекрасна!» — тисячі таких вигуків знаходить УР у древніх і новітніх авторів художніх та інших творів, у сонетах, одах, ліричних віршуваннях. Якщо їм це не набридало, отже, поняття «краси» мало для людей якесь магічне, виняткове значення.

— Нема прекраснішої від тебе!

— Люблю тебе, люблю тебе!

— Твоя краса затьмарила світ!

— Твої очі ясніші сонця!

— Твої очі — як дві зорі!

УР дивувався. Навіщо такі перебільшення? Адже він сам бачив десятки людей жіночої статі і може об’єктивно судити про деякі характеристики їхніх органів. Очі — це рецептори видимого випромінювання (видимого для людей, бо УР має ще й приймачі ультрафіолету, рентгенівських променів та інфрапроменів). У Лесі, подруги капітана, очі справді великі, блакитні. Але сказати, що вони, як дві зорі, — це неймовірне перебільшення. Діаметр очей не більше кількох сантиметрів. А діаметр найменших відомих зірок сягає мільйонів кілометрів. Крім того, очі холодні, водянисті, а зірки — розжарені сфери, надра яких мають температуру десятки мільйонів градусів. У чому ж справа? Чому люди, які люблять точні розрахунки в наукових дослідженнях, у сфері любові дозволяють собі повне нехтування законом точної інформації?

Треба розібратися в цьому парадоксові.

Далі УР виявив, що любов дуже рідко вела за собою доцільність. Взяти хоча б древню історію Ромео й Джульєтти. їм не дозволили об’єднатися. І вони замість того, щоб створити в іншому місці свою спілку і дати життя новим істотам, вирішили припинити своє функціонування. Навіщо? Чому любов привела до такого дивного наслідку?

Разом з тим любов означає не лише магнетичне тяжіння до осіб протилежної статі. Люблять і однотипних осіб: чоловік чоловіка, жінка жінку. Або людина — тварину, рослину, птаха, явище природи чи гарну річ. А ще є в людей любов до правди, до істини. Ради любові до істини багато великих учених віддали життя. Наприклад, Джордано Бруно згорів на вогнищі. Неясно тільки, чому одні люди відстоювали істину, а інші — змагалися супроти неї. Хіба не всі вони були спрямовані до спільної мети?

Кристалічний мозок УРа знемагав. Його атомні батареї були навантажені до краю, і контрольний енергорегулятор попереджав про небезпеку. Тоді УР рішуче вимкнувся з потоку інформації і ввів себе у алгоритм заспокоєння і зрівноваження.

— Пізніше розберуся, — сказав він. — А тепер знову погодую дітей…

Минали дні.

УР повністю оволодів обов’язками няньки. Він годував дітей, купав їх і навіть прав пелюшки. Всю цю премудрість він вичитав у бібліотеці.

Діти росли. Незабаром вони почали протестувати, коли УР загортав їх у пелюшки. Тоді робот дозволив їм повзати по ліжкові, а згодом і по підлозі. Годував їх УР у точно визначений час, але ніяк не міг привчити виділяти спрацьовані шлаки в певному ритмі й у суворо визначеному місці.

УР дивувався: майбутні космонавти, мислячі істоти, а не можуть засвоїти незначного умовного рефлексу.

Діти прагнули гратися з УРом, але, відчувши дотик холодних металевих кінцівок, репетували і сахалися під нього. Почуття невдоволення, невиконаної програми зароджувалося в надрах мозку робота, і він знову йшов до інформаторію, заглиблювався у вивчення парадоксального поняття любові.

Чому діти не люблять УРа? Адже він робить усе те, що робила для них Леся. Чому вони не йдуть до нього на руки? Може, тому, що в нього і в них різна температура тіла?

Він вивчив характеристики людського тіла. Його припущення підтвердилося. Температура людського організму в середньому рівнялася 36,5 градуса за Цельсієм, а його руки-маніпулятори мали температуру, залежну від довколишнього середовища. Отже, дотик робота дітям був неприємний. Крім того, УР збагнув, що є велика різниця між м’якою еластичною шкірою Лесі і його металевим покриттям.

УР вичитав у інформаторі! що любов залежала навіть від усіляких дрібних характеристик — кольору очей, форми тіла, експансивності, тембру голосу, характеру поведінки, не кажучи вже про узгодження смаків, вищої розумової інформації та поглядів на так звану істину.

Йому стало ясно, що діти не полюблять його, бо він завжди залишиться для них чужим і далеким. Якийсь потворний ящик на колесах, або «купа брухту», як любили називати роботів у своїх книгах древні фантасти. Користуватися послугами УРа вони будуть, але ніколи не визнають його рівним собі.