Мене називають Червоний - Памук Орхан. Страница 16

Як і багато інших художників, Нурі-ефенді ніколи не знав нормального життя, не досяг особливих успіхів у своєму ремеслі й зістарився намарне. Проте він не просто роками надаремне гнувся над робочою дошкою й наживав собі горба, Нурі-ефенді також іще й стежив за ходом роботи в цеху, за тим, хто яку розмальовує сторінку.

Я вперше захоплено розглядав сторінки «Сурнаме», де розповідалося про святкування з нагоди обрізання синів нашого падишаха. Історії про святкування цієї події протягом п'ятдесяти двох днів усім Стамбулом, усіма ремісниками, людьми різних верств, докотилися до моїх вух аж у Персії. Про книжку, де описуються ті врочистості, я почув, ще коли за неї тільки взялися.

Ось перша ілюстрація, яку поклали переді мною. На ній наш падишах, Покровитель світу, розмістившись у галереї палацу покійного Ібрагіма-паші, поблажливо спостерігає за гуляннями внизу на Ат-майдані1. Риси його обличчя не настільки точні, щоб відрізнятися від чужих, проте воно намальовано професійно й з увагою. Ілюстрація складається з двох сторінок, падишах зображений ліворуч. А в правій частині, в аркових вікнах, видно візирів, пашів, перського, татарського, європейських, і зокрема венеційського, послів. Усі вони не відводять поглядів од майдану. Але оскільки серед них немає падишаха, то їхні очі виведені з поспіхом та недбало, вони не зосереджені. Таке розташування героїв та споруд повторюється й на решті ілюстрацій, щоправда, стіни, черепиця, дерева мають інший вигляд та забарвлення. Каліграфи напишуть тексти, малярі закінчать малюнки й «Сурнаме» оправлять. Отож читач, гортаючи сторінки, повсюди натраплятиме на ту саму постать падишаха, котрий дивиться на один і той самий майдан. Це стосується й зображення гостей, а урочистості та дійства на Ат-майдані та їхнє забарвлення змінюватимуться щосторінково.

Юрмисько на Ат-майдані накидалося на сотні чаш із пловом і перелякано шарпалося від зайців та птахів, котрі з'являлися із розшматованого печеного бика. Перед падишахом на величезному возі проїжджав цех ковалів. Один із них лежав посередині голий, а на груди йому поклали важезне ковадло і, їдучи, кували на ньому мідь, змушуючи жертву зносити удари молотів. Склярі, проїжджаючи перед падишахом на тих-таки возах, наносили на скло кипариси та гвоздики; кондитери читали солодкі вірші й вели верблюдів, нав'ючених мішками з цукром та клітками з «цукровими» папугами; майстри, що виготовляли замки, демонстрували свої найрізноманітніші вироби: навісні, засувні, зубчаті, для футлярів — і нарікали на нинішні непевні часи та нинішні непевні двері. Над зображеннями скоморохів постаралися Келебек, Лейлек і Зейтін. Один скоморох катав яйця по жердині, наче по широкій мармуровій підлозі. Другий — підігравав йому в бубон. Капудан Килич Алі-паша [81] змусив полонених у морських боях ґяурів вибудувати на возі гору з багнюки й попровалюватися туди. А коли віз проїжджав повз падишаха, паша підірвав угорі порох. В такий спосіб він показував, як змушує стогнати землі невірних. Безбороді й безвусі м'ясники з жіночими обличчями, одягнені в каптани баклажанно-рожевого кольору, з ножами в руках, посміхалися, дивлячись на обдерті овечі туші, підвішені до гаків. Перед очі падишаха притягли на ланцюгах лева. Його роздратували, й він ревів та метався з налитими кров'ю очима, а глядачі аплодували дресирувальникам. На іншій сторінці лев, як символ ісламу, ганявся за свинею, пофарбованою в буро-рожевий колір, яка означала ґяурів. Перед падишахом постав віз із розміщеною на ньому цирульнею. З її стелі вниз головою звисав клієнт, якого голив цирульник, а його помічник, весь у червоному, тримав перед клієнтом пахуче мило на срібному блюдечку та дзеркало й чекав на свої чайові. Вдосталь намилувавшись їхнім зображенням, я запитав:

— Хто ж автор цього дивовижного витвору?

— Гарний малюнок — це заклик збагачувати людське життя, заклик до любові, пошани до розмаїтості створеного Аллахом світу, самопізнання та віри. Важить його краса, а не авторство.

Маляр Нурі, виявилося, не такий простий, як я вважав. Він обережний, бо здогадується, що Еніште послав мене сюди в розвідку, чи всього лиш повторяє слова головного майстра Османа?

— Всі заставки тут робив Заріф-ефенді? — запитав я. — А хто прийде на його місце?

Крізь прочинені двері, що вели на подвір'я, почулося дитяче волання. Мабуть, карали фалакою [82] учнів, які приховали в своїх кишенях сухі червоні фарби чи золоту фольгу. Швидше за все карали отих двох, що нещодавно тремтіли на холоді.

— За велінням нашого майстра Османа учні розмальовуватимуть у рожевий колір землю на майдані ось цієї ілюстрації доти, доки закінчать, — обережно відповів Нурі-ефенді. — А дасть Аллах, наш брат Заріф-ефенді повернеться й оформить ці сторінки заставками. Маляр Осман зажадав, аби Заріф-ефенді забарвлював землю на ілюстраціях щоразу в інший колір: багряно-рожевий, індійської зелені, жовтого шафрану або гусячого посліду. Читач розуміє, що на першому малюнку земля має бути природного кольору, а от на другому, третьому — оку хочеться бачити розмаїтість, щоб було цікавіше. Мініатюри тоді оживають.

У кутку я помітив покинуту підмайстром ілюстрацію. Він працював над сценою виступу флоту в морський похід для уславлення якоїсь перемоги, але, очевидно, почув крики товаришів, яких лупцювали палицями по п'ятах, і побіг подивитися на покарання. Змальовані ним у поті чола з якогось зразка кораблі ніби мертво стояли на суші, а не пливли морем. Така фальшивість свідчила про бездарність малярчука. Спершу я не збагнув, звідки зразок малюнка, але потім із гіркотою в серці побачив, що він по-варварськи видертий із давньої книги. Звичайно, майстер Осман більше не міг давати всьому раду.

Нурі-ефенді похвалився, що завершив заставку для туґри, [83] над якою тайкома працював впродовж трьох тижнів. Я з повагою подивився на туґру й заставку до неї, щоправда, внизу не писалося, кому й з якою метою вони будуть відправлені. На Сході свавільні паші нерідко припиняли свої заколоти, настільки їх вражали велич, краса та сила туґри.

Згодом ми наткнулися на найостанніші шедеври краснописця Джемаля. Проте тут не любили, коли лінії літер перевершують малюнок, тож ми хутко пішли далі, щоб не захоплюватися ворогами барв та пензля.

Майстер Насир реставрував, а насправді, ще більше псував ілюстрацію з «Хамсе» [84] Нізамі, книги ще з часів синів Тимура. На малюнку Хосров милується голою Ширін, яка купається. Один напівсліпий дев'яностодвохлітній майстер торочив, нібито шістдесят років тому цілував у Тебрізі руку легендарному вже сліпому Бехзату, який у ту мить був п'яний мов чіп. Той-таки майстер тремкими руками показав мені шкатулку для писал, яку закінчить розписувати через три місяці і її піднесуть падишахові на свято.

На нижньому поверсі цеху, в тісних кімнатках, де працювало близько вісімдесяти малярів та малярчуків, панувала тиша. Таке мовчання було знайоме мені: воно наставало після тілесного покарання учнів. Іноді нервове напруження розряджав чийсь смішок або жарт, іноді — чиєсь подавлене схлипування та стогін. Майстри згадували пережиті колись ними самими екзекуції. Дев'яностодвохлітній напівсліпий майстер навіяв на мене глибокі роздуми про те, що тут, далеко від воєн та мирської суєти, все добігає кінця, що перед самісіньким кінцем світу запанує така сама тиша.

Малярство — це втихомирення розуму, це — музика очей.

Прощаючись із майстром Османом, я поцілував йому руку й відчув не просто велику пошану. Моя душа сколихнулася сум'яття, я відчув жалість, переплетену з зачудуванням, якийсь дивний щем провини. Такі речі трапляються з вами, коли зустрічаєте праведника. Можливо, мене охопило таке відчуття через те, що Еніште намагався приборкати Османа й запровадити стиль європейських малярів. У ту мить я подумав, що, мабуть, бачу великого майстра востаннє в житті й, аби сподобатися йому, принести радість, запитав:

вернуться

81

Килич Алі-паша (1496–1587) — міністр морського флоту Османської імперії.

вернуться

82

Фалака — знаряддя для покарання, дерев'яний брус, до якого прив'язували ногами, а потім били палицями по п'ятах.

вернуться

83

Монограма султана.

вернуться

84

Хамсе (букв. П'ятерниця) — в тюркомовних народів великий за обсягом поетичний твір, що складається з п'яти великих поем за традиційними східними мотивами, написаних одним розміром