Прощавай, кохана! - Чэндлер Раймонд. Страница 45

— Твій приятель щось дуже знайомий мені.

— Певно, що так. Адже він коп.

— Хай йому грець! — втомлено промовив він. — Точно. Там я його і бачив. На добраніч.

Він повернувся і почвалав назад. Невдовзі зник. Але мене це більш не обходило. Той тип взагалі більш мене не турбував. Я вийшов зі схованки.

Розділ 36

Я йшов повз ліхтарі, метушливі електрокари, запах згірклої олії і попкорну, верещання дітей і вигуки зазивальників, які запрошували до ресторанчиків із стриптизом. Йшов повз все — окрім океану. Я відчував його подих, бачив напрочуд чисту лінію узбережжя і хвилі, що облизували прибережні камені. Я був майже самотній. Всі звуки зникли десь далеко позаду. Яскраве неживе світло перетворилося на віддалене мерехтіння. Темний пірс правив за єдиний дороговказ у далечінь океану. Я рушив до нього.

Коли я дійшов до якихось штабелів, із-за ящиків виникла постать Рудого.

— Я тут. Іди до сходів, а я по човен і розігрію мотор.

— До мене присікався прибережний коп. Той, що був у залі для гри в бінго. Довелося побалакати з ним.

— А… Олсон. То дрібнота. Не варто звертати уваги. Шкодить лише тоді, коли йому треба поповнити список арештованих. Тоді й лютує, але не дуже. Нормально, чи не так?

— Для Бей-Сіті — нормально. Давай вирушати. Скоро вітер розгуляється. Буде вкрай погано, коли туман розтане. Хоча він не такий і густий, але все одно — може стати в пригоді.

— Нічого. Для того щоб обдурити прожектор — досить, — сказав Рудий. — У них на палубі кулемети. Спускайся з пірса.

Я за мить буду.

Він розтанув у темряві, а я пішов повз темні човни, ковзаючи на слизьких від рибної луски дошках. У кінці причалу були низькі брудні поручні. Якась парочка притулилася у кутку. Чоловік вилаявся, і вони гайнули геть.

Кілька хвилин я слухав, як хвилі розбиваються об палі. Якийсь нічний птах розірвав тишу криком, промайнув у темряві легкою сірою тінню і зник. Високо в небі пролетів літак. Згодом десь далеко я почув гуркіт мотора. Спочатку він заревів, а тоді загарчав так, ніби йшла колона з десяти вантажних машин. Поступово звук тихшав, а потім зовсім зник.

Минуло ще кілька хвилин. Я повернувся до сходинок, що вели просто до води, і почав спускатися так само обережно, мов кішка на мокрій підлозі. Велика темна тінь виринула з темряви, я відчув глухий поштовх об палі, і голос промовив:

— Усе готово. Залізай.

Я сів поруч Рудого, і тої ж миті човен рушив. Мотор працював безшумно, тільки сердито булькотіла вода по обох боках корми. Ще раз я побачив, як вогні Бей-Сіті перетворюються на бляклий відблиск, який наче гойдався на хвилях. Ще раз яскраві вогні «Роял Крауна» промайнули ліворуч од нас. Здавалося, що цей пароплав, як манекенниця, виставляє себе на оглядини. Ще раз велетенська громада «Монтесіто» з'явилася у тихоокеанській далечині, і світло прожектора окреслило велике коло, ніби вогні маяка.

— Я боюся! — раптом сказав я. — Я злякався до смерті!

Рудий заглушив мотора, і катер почав розгойдуватися на хвилях. У мене було відчуття, що хвилі рухаються, а ми стоїмо на місці. Він обернувся і пильно подивився на мене.

— Я боюся смерті й страждань, — пробурмотів я, — боюся темної води та облич утоплеників, черепів із порожніми очницями. Я боюся померти, боюся перетворитися у ніщо. Боюся не знайти людину на ім'я Брюнет.

— Ти мене мало не розстроїв, — пирхнув Рудий, — а ти в такий спосіб підбадьорюєш себе. Щодо Брюнета — він може бути де завгодно. Чи на тому, чи на другому кораблі. У власному клубі, далеко на Заході, в Рено [16] чи у себе вдома у хатніх капцях. Це все, що тобі треба?

— Ні. Мені потрібен один тип — Меллой. Здоровенний гангстер, який нещодавно вийшов з Орегонської тюрми, де відпочивав вісім років за пограбування банку. Він переховується десь тут, у Бей-Сіті.

І я розповів йому про Лося Меллоя і ще багато чого — значно більше, ніж хотів спершу. Певно, через його очі.

Вислухавши мене, Рудий спершу задумався, а тоді почав повільно казати. Я майже фізично відчував, як його слова зависають у повітрі і на них осідає туман — зовсім як крапельки на вусах. Може, саме тому вони здавалися мені розумніші, ніж були насправді, а може, й ні.

— Дещо має сенс, дещо — ні. Про щось я знав, чогось — ні. Коли цей Сондерборг держить схованку, торгує наркотиками і посилає хлопців зривати прикраси з переляканих багатих жінок, це свідчить про одне: у нього в муніципалітеті свої люди. Але це зовсім не означає, що вони у курсі всіх його шахрайств і що кожен коп у місті знає про його «руку» у муніципалітеті. Блейн, можливо, знав, а той, кого ви називаєте Хемінгуеєм, — навряд чи. Блейн — мерзотник. Той, другий, — звичайний жорстокий коп: ані добрий, ані поганий, ні чесний, ні підкуплений. Знахабнілий, але певно, такий само тупий, як і я. Бо вважає, що бути поліцейським — пристойний спосіб заробляти собі на життя. Психіатр — не таке вже й цабе. Він купив підтримку на найкращому ринку — у Бей-Сіті, і користується нею коли треба. Він належить до категорії людей, від яких можна чекати чого завгодно. Можливо, часом він навіть буває людяний, упадає біля своїх відвідувачів. Багатих жінок так само легко спокусити, як вирізати ляльку з паперу. Ось чому, як на мене, Блейн закинув тебе до Сондерборга, бо був певен, що той злякається, коли дізнається, хто ти. Цілком ймовірно, що він розповів Сондерборгу ту ж саму плітку, якою лікар почастував і тебе: ніби ти безтямно блукав вулицями, а вони тебе підібрали. Сондерборг не знав, що з тобою робити, йому було боязко відпустити тебе, щоб позбутися. Через те він накачав тебе наркотиками. Блейн згодом завітав би, добре притис Сондерборга і зірвав би з нього купу грошей. От і все. Трапилася нагода, і вони скористалися з неї. Може, Блейн знав і про Меллоя. Принаймні я б не здивувався, якби це було так.

Я слухав Рудого, стежачи за прожектором і катерами, які усе частіше підходили до правого борту пароплава.

— Я знаю, хто чого вартий, — вів далі Рудий. — Біда копів не в тім, що вони тупі, продажні та жорстокі, а в тім, що вони певні: саме їхня приналежність до поліцейських дає їм трохи більше, ніж вони мали раніше. Може, колись так і було, але минулося. Ними керує надто багато розумних голів. Тому вони й змушені йти до Брюнета. Не він верховодить містом. Але його не можна чіпати, бо він вклав чималі гроші у вибори мера для того, щоб водні таксі їздили без перешкод. Коли він чогось забажає, його забаганку виконають. От приміром. Нещодавно одного з його друзів, адвоката між іншим, було затримано за те, що він був за кермом п'яний. А Брюнет змусив змінити формулювання на більш м'яке — необережна їзда. Для цього треба було переписати журнал поліцейського обліку, — що вже злочин сам по собі. Це — ключ до відгадки. Його рекет — азартні ігри, але зараз усі види рекету пов'язані між собою. Через це, можливо, саме він тут і хазяйнує і має зиск з усіх, з ким веде діло. Цілком можливо, він знає Сондерборга, а може, ні. Але щодо коштовностей… Згадай, що ті хлопці зробили за вісім тисяч. Просто смішно подумати, ніби Брюнет причетний до цього.

— Так, — погодився я, — але вони ще й вбили людину, чи ти забув?

— Він того не робив. Йому це не потрібно. Аби він доклав рук до цього, дзуськи ти б знайшов труп! І ніколи б не дізнався, що було у кишенях вбитого. Навіщо ризикувати? Дивись, що я роблю для тебе за двадцять п'ять монет. Що ж тоді має Брюнет за свої гроші?

— Він може схотіти, щоб когось вбили.

— Звісно, чого в житті не буває. Але він не кровожерливий. У рекет прийшли нові люди. А ми все ще про них думаємо так само, як і раніше. Вважаємо їх бандюгами або злодіями, нашпигованими наркотиками. Брехливі поліцейські цяці поширюють плітки по радіо та телебаченню про боягузливих пацюків, що спокійно вбивають жінок та дітей, але, побачивши поліцейську форму, благають пощади. Перш ніж виплескувати на публіку таке багно, треба було добре подумати. Знаєш, є боягузи-копи і є боягузи-вбивці, але і тих і інших не так багато. Щодо босів, як, приміром, Брюнет — вони видерлися на саму верхівку не за допомогою вбивств, а своїм талантом, розумом та ще внутрішньою силою. У них мужність — не групова, як у копів, а особиста. Але насамперед — вони ділки. Все, що вони роблять, то задля грошей, як будь-хто з бізнесменів. Часом їм хтось дуже заважає. О'кей. Тоді його прибирають. Але перш ніж вдатися до такого, вони все гарненько обмізкують. Слухай, а якого біса я читаю тобі лекцію?