Таємнича Африка - Фрайберг Герман. Страница 12

Раптом нгуї схопив зубами Еелу за руку.

Він кусав Еелу. Боляче кусав. О, бідному Еелі дуже боліло. Однак Еела не відпускав горлянки нгуї. Якби відпустив, то нгуї так укусив би Еелу, що він заснув би довгим сном. Нгуї захопив у рот цілу долоню Еели. З'явилась кров, багато крові. Нгуї відгриз Еелі півдолоні. Тоді Еела відпустив горлянку. Він ударив нгуї в друге око. Він хотів вибити й його. Еела був ще сильний, такий сильний, як ніарі (буйвол).

Нгуї хитрий, йому хотілося зберегти хоч одне око. Він відпустив Еелу, люто заревів і вирвав з землі невелике дерево. Еела кинувся навтіки, щоб нгуї не вбив його. Еела був дуже хворий: його вдарив в око злий ншип. Потім його бив і кидав у болото нгуї. Він одгриз Еелі півдолоні. Еела був хворий. Він уже не був сильний, не міг більше сваритися з лютим нгуї. Він утік. Він знайшов бідну нгаа, яка вже не могла говорити. Еела взяв її, але вона не могла говорити навіть потихеньку. А нгуї ревів. Він був дуже розлючений. Він хотів ударити бідного Еелу деревом. Еела був як дитина пангве, що набігалась за день і шукає малого сну.

Зате Еела був живий. Великий нгуї ще довго шукав Еелу, але сонце пішло спати, а нгуї мав тільки одне око. Еела знає про вітер, а нгуї дурний. Він не розуміє, що за допомогою нюху не завжди можна взнати, де Еела. Еела, стежачи, щоб вітер дув йому в обличчя, ховався в кущах. Нгуї ревів і розмахував деревиною. Так і не знайшовши Еелу, він пішов геть до своїх жінок, щоб ті промили йому око водою.

Еела полікував свою руку, бо він розумний і вміє все лікувати. Потім Еела влаштував собі таку постіль, як у нгуї. Бідному хворому Еелі вона була дуже потрібна. Еела спробував знайти маленький сон. Та сон не хотів іти до хворого Еели, а ховався десь за деревами. Еела чув «там-там» і догадався, що це мастер гукає його. Однак Еела не міг іти. Бідний Еела був дуже хворий. Потім він знайшов маленький сон і довго міцно тримав його.

А коли маленький сон утік, Еела знов був дужий. Він повернувся до мастера. Мастер дав йому тютюну. Скоро ліки повернуть Еелі силу. Тоді він дістане для мастера маленького нгуї і одержить багато пезет. Він купить дружину з Бесонга, багато тютюну і ковдр.

Ось він сидить переді мною, великий, хоробрий Еела. Він скінчив свою розповідь про пригоди, подібних до яких, певно, не зазнала жодна людина в світі. Картина бійки на болоті не раз викликала в мене сміх. Але кому не доводилось зустрічатися з горилою в дикому тропічному лісі, тому важко уявити, яку треба мати силу і мужність, щоб стати голіруч на двобій з цією лютою твариною. Без глядачів, які б підбадьорювали його, без надії на допомогу цей негр переміг істоту в чотири чи п'ять разів дужчу за себе. Еела — один із найсильніших людей, яких я зустрічав у своєму житті.

Побитий, виснажений до краю, він зумів сховатися від розлюченого звіра, безстрашно провести ніч серед лісових хащів і наступного дня добратися до табору, що лежав на відстані багатьох кілометрів.

Так, Еело, ти справді хоробрий і сильний. Ти матимеш багато тютюну і ще досхочу їстимеш смачного м'яса ншипа. Може, згодом тобі пощастить спіймати маленьку горилу для європейського зоосаду, і ти одержиш стільки пезет, що придбаєш собі ще й п'яту дружину і багато ковдр. Коли я знову побуваю в тебе, Еело, ти розповіси мені, чи поквитався з лісовою людиною і чи спіймав маленького нгуї. Я з нетерпінням чекаю нової зустрічі з тобою, Еело!

НАШУ ЗДОБИЧ ВКРАДЕНО

На західному узбережжі Африки, теплому й вологому, розташована республіка Ліберія. [7] Ця невелика країна, така завбільшки, як Болгарія, тягнеться вздовж берега на сімсот п'ятдесят кілометрів, між п'ятим і десятим градусами північної широти.

Серед мешканців Ліберії є багато розумних і освічених людей, які навчалися в Англії, Америці чи Німеччині, володіють трьома-чотирма мовами.

Територія Ліберії, яка піднімається сходами від узбережжя до тисячометрових гір, чарує своєю мальовничістю. Тут є ще зовсім не досліджені райони. Поля часто винищують буйволи, дикі свині, мавпи, слони. Останнім часом товстошкірі чинять напади цілими стадами, тому ліберійців звільнено від звичайного податку в сто п'ятдесят доларів за полювання на слонів віком від п'яти до шести років.

Крім каучукових дерев, для яких тут особливо сприятливі умови, в Ліберії ростуть усі тропічні рослини, особливо кофейні й какаові дерева. За останні роки відкрито поклади руд, цінні породи дерев у безмежних тропічних лісах, золоті жили і розсипи коштовних каменів. Ця казково багата країна — майже незаймана скарбниця. Однак тут не рай, де людину чекають самі тільки приємності. У Ліберії не так жарко, як може здатися, зате повітря тут страшенно вологе. З травня аж до листопаду в Ліберії безперервно ллють дощі. Часто на країну налітають урагани. Тоді так гримить і блискає, що здається, ніби настає кінець світу, хоч насправді ці бурі рідко коли залишають після себе жертви.

Столиця Ліберії Монровія, завжди волога і задушна, налічує кількадесят тисяч жителів і забудована дерев'яними будинками, вкритими гофрованим залізом, і кількох гарних великих кам'яниць, що вишикувались уздовж двох паралельних вулиць. Є в ній також чудовий готель, і я почував себе там непогано. Але все ж таки мені бракувало доброго ресторану, радіо- та автомайстерень і хімічної чистки. Монровія має електростанцію, яка, правда, дає струм тільки до півночі, бо більшість мешканців, лягаючи спати, забувають вимкнути світло.

Вся атмосфера цієї країни зачаровує чужинців. Особливо подобались мені люди — приязні, завжди готові допомогти. Кого тільки не побачиш на вулицях Монровії! Ось проста тубілка з лісу з голими дітьми, а далі — теж син джунглів, але в елегантно пошитому костюмі: він жив і одержав освіту за кордоном. Ось ідуть мусульманки-ваї — люди з цього племені відзначаються своїм розумом і посідають зараз в уряді Ліберії чимало відповідальних постів; а он там — негри з племені кру, безстрашні й працьовиті моряки та рибалки, що за мізерну платню, незважаючи на бурхливий прибій, навантажують і розвантажують судна, які стоять на рейді миль за п'ять від берега.

З розкішного кам'яного готелю на Кеп-Мезурадо відкривається чудова панорама широкої бухти Монровії і рибальського селища кру. Тут я познайомився з африканським художником Пате, майстром пензля, який до того ж писав картини лівою рукою.

Я вже кілька тижнів сидів у Монровії, чекаючи випадку, щоб зловити дуже рідкісну й цінну тварину, що, як мені було відомо, зустрічалася не тільки в рівнинних затоках Південної Америки та Австралії, а й біля берегів Африки. Та як я не шукав, а ніде не міг знайти навіть її сліду, аж поки випадково не познайомився в готелі з містером Діном, одним із заможних мешканців столиці.

— Ви хочете спіймати сирену? — спитав він. — Ці тварини водяться в гирлі річки Санкт-Пауль.

У мене радісно забилося серце: виходить, я був зовсім близько від мети. Містеру Діну можна було вірити — він добре знав свою рідну країну.

— Сирена? А що це таке? — поцікавився Моріц Пате. — Я ніколи не чув про таку тварину.

Звідки, власне, походить ця назва? В «Одісеї» Гомера сирени — істоти жіночої статі, які жили на одному з морських островів і своїми піснями заманювали мореплавців до себе, щоб погубити їх. Ще й тепер у забобонних моряків збереглася віра в сирен.

Матроси, які перетинали тропічні моря на вітрильних суднах, запевняли, що не раз чули вночі знадливі звуки. Вони вважали, що звуки ці належать сиренам. Своїм співом сирени, здавалось, манили моряків залишити палубу корабля й опуститися в їхнє царство, на безмежні морські луки. Оскільки в тих місцях моряки бачили в лагунах тільки морських корів з малятами, то вони й приписали їм ці нічні арії.