Мисливці за орхідеями - Флос Франтишек. Страница 12

Єдиний, кого захоплювало все, був Хосе. Прочумавшись, він радісно закліпав очима й сказав, що зараз геть усе обскубе та обпатрає. Найласіше Хосе поглядав на куруку, бо, мовляв, куруку найсмачніший: недаремно ж він має такі шати!

Але Єнік обурено пояснив Хосе, що хай він задовольняється самими зайцями; куруку годиться лише на прикрасу.

Хоч, одверто кажучи, зайці були приготовлені не за порадами «Кухарської книги», однак вони всім припали до смаку. Хосе знав один-єдиний спосіб приготування дичини: розрубавши облуплених зайців, він посолив м'ясо, відтак посипав його перцем, кинув у казан, поклав туди жиру й налив води. Під казаном Хосе розпалив великий огонь і менш ніж за годину вже зміг запропонувати зголоднілим мисливцям першокласну м'ясну кашу власноручного приготування; каша всім надзвичайно смакувала.

Собаки теж мали чим поласувати. Плутон гриз кістки й так при цьому гарчав, немовби заслужив свою вечерю бозна-якою старанністю. Лагідна Лготка — того дня вона справді страшенно виснажилася — по черзі клала морду на коліна до тих, що з апетитом уминали зайчатину, й спритно та обережно забирала щедру подачку.

Єнік раз по раз підбігав до свого куруку й не заспокоївся доти, аж поки майстер на всі руки, дядечко Франтішек, зняв з птаха шкурку й протруїв її.

— Щиро кажучи, опудала набивати я не вмію, — признався він. — Не може ж людина вміти геть усе. Надішлемо краще шкурку до Англії разом з орхідеями — сподіваюся, що в дорозі шкурка не зіпсується: миш'яку я не пошкодував.

Потім Франтішек розповів слухачам, які вмостилися навколо багаття, що предки мексіканців виробляли з пір'я куруку особливі тканини, схожі на гобелени; навіть мантії вождів племен було зроблено з такого ось пір'я. Він іще раз нагадав, що в Гватемалі зображення куруку прикрашає державний герб.

Єнік заснув того вечора безмежно щасливий. І навіть уві сні над його головою кружляли зграї куруку.

Після вечері індіанці, як завжди, мовчки розійшлися, але потім іще довго про щось шепотіли, усівшись навколо вогнища.

— Хто цей великий чужинець? — ледь чутно питали вони один одного. — Він усе знає й усе вміє. Чарівник? Напевно! Але чарівник добрий, із тих чарівників, які нікого не кривдять. Залишимося з ним: він іще нікого з нас не обдурив, і, здається, служити в нього нам буде не важко.

Так поступово розвіювалося недовір'я до європейців.

Помітив це і Єнік: наступного ранку в поглядах індіанців, спрямованих на нього, світилося більше ласки й довіри, ніж досі. Єнік підбіг до індіанців, потиснув їм руки, а тоді гарно вимовив по-індіанському привітання, якого навчив його дядечко Франтішек. Бронзові обличчя розквітли усмішками. Один індіанець щось відказав по-своєму, а решта схвально закивали головами.

Відтоді Єнік щодня знаходив на своїй постелі добірні свіжі овочі, але так ніколи й не дізнався, хто їх йому приносив. Ніхто в цьому не признавався, але по очах мовчазних індіанців було видно, хто це так дбає про нього.

IX

ЕКСПЕДИЦІЯ ЛАШТУЄТЬСЯ ДО ПОХОДУ НА ПІВДЕНЬ

Збирання орхідей тривало. Мисливці разом із своїми помічниками дедалі глибше просувалися в серце джунглів. Індіанці вже навчилися розпізнавати нові види орхідей, на які раніше вони не звертали уваги, й зривали їх тепер дуже обережно. Хосе теж домігся дозволу ходити в ліс і щоранку вирушав разом із загоном у супроводі лінивого Плутона; до табору Хосе, ясна річ, повертався сам, щоб до приходу решти зварити вечерю.

Місцевість здавалася безпечною: ні ягуари, ні пуми тут не з'являлися. Тільки весь час треба було пильнувати, аби не стати жертвою змій. Та обережний мандрівник завжди може легко уникнути зустрічі з ними: досить лише цьвохнути поперед себе лозиною, і змії звичайно тікають, не наважуючись на марну атаку.

Хосе ніколи не повертався з лісу з нічим — у індіанців завжди знаходилась для нього якась дичина, що потрапила в сильця, а також овочі. Ці корінні мешканці тутешнього краю скрізь уміли знайти сліди та непомітні стежини, якими звірі ходили до водопою, примудрялися так ставити свої сильця, що їх не помічали навіть найобережніші лісові хитруни.

Дедалі зростаюче довір'я між білими та індіанцями сприятливо впливало на хід експедиції. Без допомоги індіанців наші мандрівники змарнували б дуже багато часу на другорядну підготовчу роботу, а так усі допомагали один одному, жили у злагоді й не відчували ніяких нестатків. Лише розваг, звичайно, бракувало: коли людині добре ведеться, вона прагне розваг.

Та досвідчений дядечко Франтішек і цьому зумів зарадити. Він забив у стовбур дерева гак і прив'язав до гілки шнур з кільцем на кінці. Той, хто кидав кільце так спритно, що воно чіплялося за гак, діставав похвалу, Індіанцям ця гра дуже сподобалася, й невдовзі вони навчилися накидати кільце майже без промахів.

Іншим разом дядечко Франтішек підвісив на кінці міцного шнура кулю, а на високу лаву, вкопану в землю, поставив колодки, схожі на кеглі. Той, хто брав участь у грі, повинен був розгойдати кулю й пустити її так, щоб вона збила якомога більше колодок. Знову веселощі, знову радощі! Але найулюбленішою розвагою Вацлава та Єнди була стрільба в ціль. Індіанці змайстрували собі луки й стріли, — звичайно, заради втіхи, а не як зброю, — й перевершили всіх білих у спритності.

Якось, шукаючи щось у своїй валізі, Вацлав надибав губну гармонію. Ото була знахідка! Вацлав умів грати багато пісеньок і вечорами розважав усіх своєю нехитрою музикою.

У наших мисливців були, звичайно, й книги. Дядечко Франтішек пильно стежив за тим, щоб Єнік і Вацлав не забували вивчати іспанську мову. Незабаром, однак, виявилося, що вони навчилися якоїсь мішанини іспанської та індіанської мов; це ще раз підтвердило давню істину: практичне використання мови має безсумнівну перевагу перед нудним студіюванням її з підручника.

Минав уже восьмий тиждень перебування мисливців у таборі, коли це одного дня дядечко Франтішек звелів «зніматися з якоря», як кажуть моряки, й лаштуватися в дорогу далі на південь. Здійснити цей задум було нелегко: про те, щоб подорожувати далі пралісом на возах, не могло бути й мови.

Тому-то мандрівники так зраділи, коли, повернувшись з лісу, побачили в хатині дорогого гостя, який допіру приїхав сюди.

Дон Фернандо Альварес не забув про своїх європейських друзів і разом з пастухом вирушив до табору, щоб довідатися, чи не може стати їм у пригоді. Гість та мандрівники сердечно потисли один одному руки — і запитання посипалися градом.

Із запасів мандрівників та щедрих дарів дона Фернандо швидко приготували багату вечерю. Пастух, дізнавшись, що обидві його собаки вже добре показали себе, аж засяяв од радості.

— В нашому ранчо всі живі та здорові й сердечно вітають вас, — мабуть, уже вп'яте повторював ранчеро. — Ми щодня згадуємо про вас, а надто жаліємо в дощову погоду, бо ця халупа не може вам правити за зручне й надійне сховище! Це ж не ранчо!

Наші друзі поквапливо запевнили бажаного гостя, що вони теж вдячно згадують усю його милу родину, а Єнік попросив передати обом дочкам ранчеро найкращі побажання. Він дуже хотів би подарувати їм на згадку щось вельми гарне… Правда він мав опудало куруку, але пообіцяв його вже своїм батькам. Єнік вирішив, що коли йому ще раз пощастить підстрелити якогось гарного птаха, то він неодмінно пошле його як дарунок до ранчо.

Наступного дня дон Фернандо захотів оглянути кількатижневу здобич мисливців і був страшенно здивований та розчарований, коли йому показали зів'яле листя та пожовклі бульби.

— Вони ж згниють, перш ніж ви дістанетеся до моря! — мовив він. — І варто вам було марнувати сили заради цього жовтого ії зів'ялого бадилля!

Дядечко Франтішек лише всміхнувся.

— Любий друже, ці жовті, побабчені кореневища дуже живучі, можете мені повірити. Навіть далека подорож через океан їм не зашкодить, я вже про це подбаю. А в Англії на них чекає чудовий догляд, який їх воскресить. У теплицях, де підтримується належна температура, їх вчасно поливатимуть; у землю їм дадуть дрібно потовченої цегли й трохи гною. Вологе повітря й рівномірне тепло відновлять їхні сили. Ох, коли б ви побачили, як вони відродяться! Я розраховую, що в січні або лютому наступного року на них уже виростуть нові пишні квіти. Цієї хвилини нетерпляче жде містер Гау, адже тільки тоді він зможе пересвідчитися, чи пощастило нам знайти новий або принаймні якийсь рідкісний вид орхідей.