220 днів на зорельоті - Мартынов Георгий Сергеевич. Страница 17

Все тривало не більше двадцяти секунд. Приголомшений і навіть трохи зляканий, я машинально перестав крутити ручку і зупинив автомат. Знімать було більше нічого.

Камов глибоко зітхнув. Його обличчя було дуже бліде. Він витягнув хусточку і стомленим рухом витер лоба.

— Що це було? — тихо спитав я Арсена Георгійовича.

— Астероїд, — відповів Пайчадзе. — Одна з карликових планеток, невідома земним астрономам.

— Ми перші побачили її і… так близько, — сказав Бєлопольський.

— На таку зустріч був один шанс із мільйонів, — сказав Камов, — але я ніколи не пробачу собі моєї самовпевненої заяви, що вона неможлива.

— Навіщо так говорити? — сказав Пайчадзе. — Побоюватися зустрічі з астероїдом треба за орбітою Марса. Там їхній головний пояс. Поблизу орбіти Землі вони бувають рідко. Те, що сталося зараз, цілком винятковий, надзвичайно рідкісний випадок.

— Але цей найрідкісніший випадок міг коштувати вам життя, — сказав Камов.

— І вам також, — сказав Бєлопольський. — Запобігти такому зіткненню сучасна техніка ще неспроможна. Коли б воно сталося, то ніхто не був би винний.

Камов декілька секунд мовчав,

— Ви, звичайно, маєте рацію, — сказав він. — Я звинувачую себе тільки в тому, що говорив про неможливість зустрічі. Це корисний урок і не тільки нам, але й усім зореплавцям майбутнього. Хто чергує біля пульта?

— Я, — відповів Бєлопольський.

— Продовжуйте чергування! Сказавши це, Камов вийшов з обсерваторії.

— Ви збиралися відпочити? — звернувся до мене Пайчадзе, коли за командиром корабля зачинилися двері. — Ходімо разом. На сьогодні вистачить. Нічого цікавого більше не трапиться.

Ввійшовши в каюту, ми зручно розташувалися в своїх сітках по обидва боки круглого вікна..

— Я все думаю про фразу Костянтина Євгенійовича, — сказав я. — Пам'ятаєте, він сказав, що сучасна техніка неспроможна відвернути таку сутичку. Але хіба не можна з'єднати радіопрожектор з яким-небудь автоматом, котрий при появі перешкоди змінив би напрям корабля, встановити на кораблі щось на зразок автопілота?

— Такого приладу немає, — відповів Пайчадзе. — Що можливе на літаку, — те неможливе на космічному кораблі. Не забувайте, що ми летимо по інерції. Двигуни не працюють. Щоб змінити напрям польоту, треба ввімкнути їх. Попередньо розрахувати, — чи зіткнеться тіло, що появилося, з кораблем чи ні, в який бік треба повернути корабель, ніякий автомат не може. Поки що не може, — додав він. — У майбутньому такий апарат буде.

— Про це я не подумав. Лишається тільки радіти, що випадок сприяв нам.

— «Випадок»! — повторив Пайчадзе. — У нашого командира вірне око, тверда рука. В момент зустрічі я спостерігав один об'єкт прямо попереду і, коли з'явилася ця маленька планетка, помітив її одразу ж після сигналу тривоги. Вона була праворуч і вище від лінії нашого польоту. Зіткнення було неминуче. Її траєкторія перетинала шлях корабля. Кожний на місці Камова повернув би вбік, але Сергій тільки загальмував корабель настільки, щоб пропустити планету перед носом зорельота. Потрібно мати безпомилковий окомір і великий спокій, щоб відважитися на такий маневр. Адже в нього не було жодної секунди на роздум.

Арсен Георгійович говорив зовні спокійно, але я звернув увагу, що він назвав Камова на ім'я. Це траплялося тільки тоді, коли Пайчадзе був дуже схвильований.

— На якій віддалі від планети ми пролетіли?

— Не більше ніж шістсот метрів.

Тільки тепер я зрозумів, яка велика була небезпека, що її уник наш корабель.

— На такій маленькій відстані планета могла притягнути нас до себе, — сказав я.

— При тій швидкості, яку має корабель, — відповів Пайчадзе, — цей маленький член сонячної системи не міг нічого зробити. Корабель не відхилився від свого шляху ні на один міліметр. Навіть тіло, завбільшки як Місяць, не вплине помітно на зореліт, що летить з швидкістю двадцять вісім кілометрів на секунду. А така крихітка тим більше.

— Добра крихітка! — зауважив я, пригадавши величезну брилу.

Пайчадзе засміявся.

— В астрономії, — сказав він, — Земля вважається маленькою планетою. Астероїд діаметром не більше тридцяти кілометрів — зовсім порошинка. Та хоч яка мала ця планета, мене дивує, що вона ще не відкрита. Її орбіта близько до орбіти Землі.

— На ній не написана назва, — сказав я. — Можливо, це одна з тих, які відомі на Землі.

Я схаменувся, коли побачив, як зсунулися брови Пайчадзе, але було пізно. Слово вже вилетіло.

— Пробачте, Арсене Георгійовичу! — поспішив я сказати. — Я пожартував. Визнаю, що жарт невдалий.

— Пояс астероїдів, — пояснив він, ніби не почувши моїх слів, — розташований між орбітами Марса і Юпітера. Є припущення, що там колись була велика планета, але з невідомих причин розкололася на частини. Малі планети — уламки однієї великої. Сьогодні ми бачили таку планету зблизька і могли переконатися, що це уламок, а не самостійно утворене тіло. В цьому разі воно б мало кулеподібну форму. Теорія утворення астероїдів як уламків великої планети підтверджується. Це дуже важливий результат сьогоднішньої зустрічі. Як я сказав, пояс астероїдів розташований між орбітами Марса і Юпітера, але є астероїди, які виходять за ці межі. Тепер відомі орбіти трьох тисяч п'ятисот двадцяти малих планет. При підготовці експедиції можливість зустрічі була врахована. Зроблено було розрахунки кожного відомого (він підкреслив це слово) нам астероїда, орбіту якого міг перетнути наш корабель. Ні з одним ми не повинні були зустрітися. Отже, уламок, який ми бачили, — мала планета, не відома на Землі.

Він скоса поглянув на мене і посміхнувся звичайною ласкавою усмішкою.

— Астрономія — точна наука, — сказав він. — На добраніч, Борисе Миколайовичу!

НА МАРСІ

27 грудня 19… року.

Марс!..

Яким далеким і недосяжним здавався він там, на Землі!

І ось ми на Марсі!

Марс!..

Хочеться без кінця повторювати це слово!

За вікнами корабля розкинулася ніч. Перша ніч для нас за шість місяців!.

Сонця не видно. Воно зайшло за лінію горизонту точнісінько так, як це буває на Землі.

Захід сонця!..

Таке просте, таке знайоме явище здалося нам незвичайним і сповненим таємничого змісту. Невелике і холодне, в порівнянні з нашим, «земним» Сонцем, воно кинуло останні промені на нерухомий зореліт і сховалося… Алмазний розсип зірок у звичних поєднаннях знайомих з дитинства сузір'їв вкрив не по-земному темне небо… Піщана пустеля, зарості голубуватосірих рослин і нерухомі води озера, на березі якого сів корабель, поринули в темряву.

Завтра зі сходом сонця ми вийдемо із зорельота.

Завтра!..

Камов наказав нам відпочивати. Арсен Георгійович спить у гамаку, підвішеному між вікном і дверима. Я сиджу на своєму ліжку. Сну немає! Збуджені нерви треба чимось заспокоїти.

Щоденник — давній, випробуваний засіб.

Опишу прибуття на Марс…

Наш чудовий зореліт прилетів на ту точку простору, де була призначена зустріч в точно розрахований час.

Наближаючись, ми бачили яскраво освітлений сонцем Марс майже прямо поперед себе і могли день за днем спостерігати його поступове збільшення. Планета була не така оранжовочервона, якою я звик бачити її з Землі. За вікном корабля вона здавалася оранжовожовтою.

Спочатку я вважав, що причиною цього є швидкість нашого корабля, але Пайчадзе пояснив мені, що ця швидкість недостатня, щоб викликати помітне скорочення світлових хвиль які, йдуть нам назустріч.

— Щоб червоне світло могло здатися жовтим, — сказав він, — швидкість корабля повинна бути в п'ятсот разів більшою. Тоді довжина хвилі червоного кольору скоротиться, стане довжиною хвилі жовтого і викличе в оці відповідне сприйняття. Це може статися з поодинокою спектральною лінією, а Марс дає безперервний спектр.