220 днів на зорельоті - Мартынов Георгий Сергеевич. Страница 26

— Вистачить, — засміявся Камов. — Наш зореліт може вмістити ще десять чоловік.

— Стривайте, я скину вам сходи, — сказав Бейсон, коли вони підійшли до корабля.

Замість відповіді, Камов, схопившись руками за нижній край рами, підтягнувся і легко стрибнув всередину. Американець виліз так само і зачинив двері. У вузькій камері було незручно стояти вдвох, тим більше, що внутрішні двері відчинялися теж на завісах.

Камова здивувала тіснота приміщення. Вільного місця було дуже мало. Очевидно, зореліт мав тільки одну каюту, в якій жив його екіпаж і містилися прилади та все устаткування.

Знявши з себе кисневу маску, він одразу ж відчув, що повітря давно не відновлювалося: було жарко і душно. Давній, застояний запах спиртного перегару вразив його. Він хотів запитати Бейсона, але, поглянувши на обличчя американця, який теж зняв маску, зрозумів усе і без запитання. Опухле обличчя, червоні повіки очей, мутний погляд краще, ніж слова, говорили про тривале пияцтво.

Камову стало гидко. Він одвернувся від Бейсона і, підійшовши до пульта управління, оглянув його.

— Покваптеся! — сказав він. — Ми не можемо довго чекати. Зберіть те, що хочете взяти з собою, але зважте, що спиртні напої у нас заборонені.

Він хотів обернутися, але раптом відчув, як його тіло обвила ремінна петля і щільно притисла руки до боків. Ремінь ще раз обвився круг нього, і тепер Камов був міцно зв'язаний. Не втрачаючи самовладання, він спокійно повернув голову.

— Що це означає, містер Бейсон?

Американець нічого не відповів і, одягнувши маску, швидко вийшов. Двері вихідної камери захлопнулися за ним. Камов напружив м'язи, але міцний ремінь не піддавався його зусиллям.

«Бейсон пішов до Пайчадзе. Що задумала ця людина? Яка мета цього незрозумілого нападу?»

Тривога за товариша, який нічого не підозрював, охоплювала його все дужче. Камов спробував підійти до вікна, але прикріплений під вікном сталевий резервуар заважав йому. Без рук він не міг дотягнутися до вузького отвору…

Вийшовши із зорельота, американець попрямував до всюдихода. План дій був уже твердо вироблений. Він уб'є Пайчадзе і забере весь кисень, який мав бути на всюдиході. Камову нічого не лишиться, як летіти на Землю на американському зорельоті. Мета буде досягнута. Ні про що більше Бейсон не думав. Все одно відступати було вже пізно. Росіяни не пробачать йому нападу на Камова.

Пайчадзе сидів у машині і терпляче ждав Камова. Наближався призначений час зв'язку із зорельотом, і він був певний, що його товариш і командир не пропустить цієї хвилини. Зараз він вийде, і, повідомивши друзів про несподівану подію, вони вирушать назад.

Він побачив, що відчинилися двері і на землю стрибнув Бейсон. Камов не з'являвся.

Бейсон підійшов ближче і зупинився. Вираз його обличчя не сподобався Пайчадзе. Він відчув якусь тривогу і трохи підвівся.

— В чому справа? — запитав він.

Бейсон швидко підняв руку. В розрідженому повітрі стиха пролунав постріл.

Від натиску падаючого тіла відчинилися дверцята — і Пайчадзе важко впав на пісок. «Все!» подумав Бейсон.

Він тремтів від хвилювання. Нудота знову підступила до горла і душила його. Намагаючись не дивитися на вбитого, він підійшов ближче. Треба було кінчати справу. Щоб Камов не мав ніякої можливості втекти, необхідно вивести всюдихід з ладу.

Револьвер ще був у руці, і Бейсон сховав його в кишеню. Мотор містився' під металевим кожухом, прикріпленим болтами; журналіст почав шукати ключ, який мав бути в інструментальному ящику. Але де він, цей ящик? Мабуть, під сидінням…

Бейсон нахилився.

— Не ворушіться! — почувся позад нього чийсь голос.

Американець рвучко обернувся. Пайчадзе стояв за два кроки. Він тримав у лівій руці револьвер, націлений в голову Бейсона.

— Де Камов? Якщо з ним трапилося нещастя, я застрілю вас, як собаку. Відповідайте!

— Я тільки зв'язав його.

— Коли так, ваше щастя! — Пайчадзе полегшено зітхнув. — Поверніться спиною, витягніть револьвер і киньте його на землю!

Бейсон підкорився. Його недавнє збудження зникло. Воля була зломлена.

Пайчадзе наступив ногою на кинуту зброю. Після секундного вагання він засунув револьвер за пояс і лівою рукою обмацав кишені американця.

— Поверніться! — сказав він. — Ідіть на свій корабель. Я йду за вами. При найменшій підозрі я вистрілю. Я не схиблю, як ви.

— Залиште мене тут, — мляво сказав Бейсон. — Я не хочу повертатися на Землю.

— Про це говоріть з Камовим. Я із задоволенням виконав би ваше прохання.

Опустивши голову, Бейсон рушив до корабля. Він не бачив, як Пайчадзе похитнувся і схопився лівою рукою за дверцята машини, щоб не впасти. Зусиллям волі перемігши біль, він повільно пішов за американцем. Права рука астронома, мов нежива, висіла вздовж тіла.

— Скиньте мені сходи! — сказав він. Бейсон мовчки виконав і цей наказ.

Камов стояв, прихилившись до щита управління, і, коли Бейсон ввійшов, подивився на нього запитливим поглядом. Помітивши позаду американця Пайчадзе, він усміхнувся і кивнув головою, ніби бажаючи сказати: «Я знав, що так буде».

Бейсон розв'язав ремені.

— Спасибі, Арсене Георгійовичу! — Камов простягнув руку і тільки тепер помітив блідість свого товариша. — Що з вами? Ви поранені?

Пайчадзе коротко розповів про все, що сталося.

— Куля потрапила в праве плече, — сказав він. — Нічого страшного немає. Не дуже болить. Тільки кволість.

— Це ми зараз побачимо! — сказав Камов і, повернувшись до Бейсона, запитав, ледве стримуючи свою лють: — Де тут перев'язочні матеріали?

Журналіст показав на невеличкий ящик з червоним хрестом на кришці.

— Допоможіть роздягнутися пораненому! Відкривши ящик, Камов переконався, що там було все, що потрібно. Вхідний отвір кулі був трохи нижче правої ключиці. Але, повернувши пораненого до себе спиною, він побачив, що куля залишилася в тілі. Це було вже значно гірше.

— Боюсь, що ми не обійдемося без операції, — скакав він. — У всякому разі, треба якомога швидше повертатися на зореліт.

Він швидко і вміло наклав пов'язку.

— Ну, тепер усе гаразд! Посидьте спокійно хвилин п'ятнадцять. Все-таки падати на землю з такою раною в плечі було дуже рисковано.

— Напад був несподіваний, — сказав Пайчадзе. — Я не міг зробити інакше. Він вистрілив би знову, більш вдало. Звичайно, примітивні хитрощі, але я був певний, що він не має досвіду в таких справах. Що він хотів зробити, мені не зрозуміло. Яка мета нападу?

— Гадаю, що я вже зрозумів мету нападу, — відповів Камов і, обернувшись до Бейсона, говорив далі англійською мовою: — Невже ви могли подумати, що я погодився б летіти з вами, залишивши своїх товаришів? Не думайте, що всі люди такі, як ви, містер Бейсон. Все, що трапилося, я пояснюю розладом ваших нервів. Коли ви заспокоїтеся, то вам буде соромно за вашу поведінку.

— Здається, ви самі вважаєте, що всі люди такі, як ви, — зауважив Пайчадзе.

— Поспішайте! — сказав Камов. — Беріть свої речі і рушаймо.

— Він просить залишити його тут. Він сказав, що не хоче повертатися на Землю. Я його розумію.

— Дурниці! Бейсон слухняно дістав свій невеликий чемодан. Він відчував тупу байдужість до всього, що б з ним не сталося. Тепер уже остаточно все загинуло. Попереду незмивна ганьба.

«Треба було вистрілити ще раз, коли ця людина лежала на землі, — думав він. — Як можна було допустити, щоб росіянин так спритно обдурив мене!.. Промахнутися з трьох кроків… Непростимо! Камов каже, що все одно не полетів би, та це тільки слова. Під загрозою неминучої смерті він заспівав би інакше…»

Особистих речей у Бейсона майже не було, і він швидко вклав чемодан.

— Час вирушати! — сказав Камов. Він нахилився до Пайчадзе. — Як ви себе почуваєте, Арсене Георгійовичу?

— Непогано, — Пайчадзе підвівся, але похитнувся і мало не впав на підлогу. Камов підхопив його. — В голові паморочиться.