Пилип Орлик - Коляда Ігор. Страница 12

З Відня українська делегація на чолі з П. Орликом вирушила до Штральзунда (територія сучасної Німеччини). У Штральзунді Орлик перебував недовго з огляду на облогу фортеці. Українських емігрантів розміщено було на острові Рюгені (у Балтійському морі), де в Орликів народилася ще дочка Марія. З цього острова, що лежить біля берегів Померанії, П. Орлик вирушає безпосередньо до Швеції. У травні 1715 р. він зі своєю делегацією зупиняється у місті Істад (нині територія Швеції). Протягом свого недовготривалого перебування у цьому місті З червня 1715 р. П. Орлик у листі до короля Швеції прохав коней, повозів та протекції губернатора провінції Сконе Буреншельда для продовження подальшої подорожі.

Наприкінці 1715 р. П. Орлик нарешті вступає у тодішні територіальні межі Швеції і зупиняється у м. Крістіанштадт, а потім переселяється до Стокгольма.

У Швеції П. Орликові довелося пережити дуже важкі часи, адже матеріальне становище було зовсім скрутним і сподіватися на зацікавлення європейських монархічних дворів у вирішенні українського питання найближчим часом не було жодної надії. Призначеної гетьманові шведським королем щорічної пенсії в 13 000 срібних талярів ніяк не вистачало, бо треба було утримувати родину і своїх співробітників, зокрема, з цієї суми треба було витрачати щороку 4072 таляри на утримання генеральної старшини і канцелярії.

Кредитори не давали Орликові спокою, і він раз у раз мусив прохати грошей у шведського уряду. Між тим через погіршення економічного становища у Шведському королівстві уряд часто затримував або взагалі припиняв виплату призначеної П. Орликові суми.

Опинившись у надзвичайно скрутному матеріальному становищі, гетьман змушений був заставити в купців у Крістіанштадті державні клейноди (булаву, бунчук тощо). У заставних документах зазначено було, що «за 2 булави гетьман отримав усього 200 талерів»… «Аби мати змогу продовжити подорож, — писав гетьман П. Орлик до королеви Ульріки Елеонори, сестри Карла XII, — я, на мою вічну ганьбу, змушений був заставити обидві булави, свою корогву і бунчук. Та й тут гіркий був би мій хліб, коли б не помогли мені добрі приятелі і прихильники, позичивши грошей. Але по заплаченню тих боргів та викупленню бунчука й інших речей мені не лишиться нічого для удержання родини…»

У Крістіанштадті гетьман П. Орлик зі своїм двором жив у приватному помешканні — в досить скромному, старенькому і маленькому будиночку на три кімнати, в яких проживала родина гетьмана (дружина та 7 дітей), слуги й служниці. Це помешкання було настільки тісне, що частина Орликових слуг, за його словами, «не маючи під зимову пору жодного приміщення, знаходила тимчасове пристанище вдень на кухні, а вночі на стайні». Через ветхість будівлі оселя, в якій проживала гетьманська родина, була холодною і вогкою.

Крім цього великих видатків потребувало навчання дітей гетьмана. Найстарший син, Григорій, мав вступати до університету, але скрутні матеріальні обставини родини змусили батька на деякий час відмовитися від такого задуму і відправити сина брати приватні уроки у професора метафізики Андрія Ріделіуса. Два інші сини П. Орлика здобували домашню освіту, для доньки ж Варвари гетьман ще запросив учительку французької мови.

Під час переїзду в 1718 р. з Крістіанштадта до Стокгольма П. Орликові довелося зробити такі позички: у купця Конрада Кампера, під заставу двох булав, позичити 200 цісарських талярів; у державного радника графа Мегрфельта — 50 талярів; у генерал–лейтенанта графа Кріспіна — 349 талярів; у державного секретаря фон Гепкена — 110 талярів; у секретаря фон Сольдана — 3 таляри. Окрім цього гетьман мав борги за отримані послуги та товари: так, купцю Грена — 30 талярів позики плюс 260 талярів за одяг для жінки та дітей, 55 талярів — орендної плати за житло, 15 талярів — за послуги кравця.

У Стокгольмі гетьманові вдалося позичати гроші під заставу діамантового персня і золотого хреста, викупити клейноди та мати трохи вільних грошей для потреб родини.

Покрити свої борги Пилип Орлик міг лише за рахунок повернення позики Карлом XII, який під час перебування в Україні заборгував І. Мазепі та П. Орлику 100 000 талярів. З проханням повернути хоча б частину боргу гетьман звертався до королеви Швеції Ульріки Елеонори, сестри Карла XII. Однак реальних успіхів з повернення боргу та поліпшення матеріального стану ці звернення не дали.

Вести дипломатичну діяльність за таких умов гетьманові було вкрай тяжко. Неможливість реалізувати свою політичну програму важким тягарем лягала на гетьмана. Головне завдання Орликової політики в Швеції — схилити європейські держави до утворення нової антимосковської коаліції, яка б повела нову війну з метою визволення Гетьманщини–України з–під панування Москви, — не вдавалося виконати, оскільки сам Карл XII розпочав сепаратні переговори з царем Петром І, під час яких російські дипломати і чути не хотіли про П. Орлика.

Ще одним важливим завданням, яким опікувався гетьман, було полегшення тяжкої долі тих численних українців, що через свою прихильність до Мазепи були заслані до Сибіру. Серед таких опинилися і близькі друзі та родичі гетьмана П. Орлика. Так, мати дружини П. Орлика, з роду Герциків, також була заарештована і «по позбавленню всього майна і добра до останньої сорочки, була заслана на московські слободи в монастир». Жінки і діти братів Орликової жінки теж були заарештовані й ув'язнені, мусили «випрошувати кусень хліба».

У 1718 р. помирає шведський король Карл XII, як наслідок змінюється і геополітична обстановка в Європі. В оборону Швеції виступили сильні європейські держави, Англія і Австрія, разом з польським королем Августом II, які вирішили покласти край московським загарбницьким прагненням та організувати європейську коаліцію, щоби витіснити росіян. Здавалося, що перед П. Орликом відкривалися нові перспективи, і він ретельно взявся до праці. Він розумів, що українська дипломатична акція тільки тоді матиме результат, коли він сам стане на чолі Запорозького Війська, яке поки що перебувало під татарською зверхністю.

П. Орлик розробив проект створення спеціальної східної антимосковської коаліції у складі Польщі, Швеції, Туреччини, Криму, запорожців, українських лівобережних і донських козаків, а також підлеглих цареві мусульман — казанських та астраханських татар. Цього разу визволення Гетьманщини–України він бачив у союзі з Польщею. Тому П. Орлик взявся активно проводити дипломатичну роботу: через Григорія Герцика відновив зносини з польськими магнатами, через Нахимовського — з січовим військом, через міністра графа Флемінґа — листування з польським королем Августом II.

Дочекавшись фінансової допомоги від шведів та рекомендаційних листів від шведського короля до австрійського цісаря, до королів англійського та польського й окремої королівської грамоти до кошового отамана й запорожців з обіцянкою протекції, гетьман Пилип Орлик разом зі своєю родиною виїхав у жовтні 1720 р. із Стокгольма до Західної Європи для активної участі в організації антимосковської коаліції.

Блукання Європою

З початком 1720 р. розпочинаються нові блукання гетьмана Пилипа Орлика Європою, оскільки гетьманові для організації антимосковської коаліції необхідно було перебувати в епіцентрі тогочасних європейських подій. Свої пригоди й життя у Європі у цей період П. Орлик виклав у своєму щоденнику — «Діяріуші подорожнього».

Зі Швеції П. Орлик через Істад і Любек прибув до Німеччини, де оселився у Ганновері. Звідси він написав до королів англійського, польського, до Блискучої Порти та інших держав листи, пропонуючи їм військовий союз проти Московщини для визволення Гетьманщини–України. Англія, яка раніше була союзницею Москви, тепер ставилась вороже до політичної могутності Росії: розвиток морської справи в ній був дуже небажаний для неї. Від короля Англії Орлик хотів заручитися листом до Оттоманської Порти в справі утворення антимосковської коаліції. У Ганновері український гетьман мав зустрітися з англійським королем Георгом І, але той напередодні залишив місто. Проте вдалося провести переговори з ганноверським міністром графом Бернсдорфом.