Шлях Абая - Ауэзов Мухтар. Страница 12

Степом з тонким висвистом промчав порив холодного вечірнього вітру. Засніжені стебла високого чию покірливо і приречено пригнулися до землі, низький чагарник затремтів усіма гілочками. Похмурий мазар в жорстокому і байдужому спокої, як і раніше, непохитно здіймав свої міцні темні стіни над степом, де сильний завжди гнув слабого.

Вершники спинились перед мазаром і зійшли з коней. Першим заговорив Уразбай.

— Хто їх веде? Абай. У них один абиз [10] — Абай. А мій абиз не Абай! Святий предку, ти мій наставник! Покарай відступників, баламутів світу, Кенгірбай, родоначальнику наш!

Ці слова, породжені зовсім не благоговінням перед предком, а тверезим розрахунком майбутніх вигод, звучали і як клятва, і як заклик до змови. Жиренше зрозумів це раніш за інших.

— Не стане абизом Абай. Не будуть угодні богові богохульники нового племені. Відрубаємо негідного язика, перетнемо шлях баламутам,— сказав він і підійшов до мазара.

Бейсембі пробурмотів молитву з корану. Всі провели долонями по обличчю і, зійшовшись у тісне коло, поклялися мститись і берегти в найсуворішій таємниці все, що вирішать цієї ночі.

Ці сім чоловік були старійшинами, біями, правителями семи великих родів Тобикти: Бейсембі був главою жигитеків, Кунту — бокенші, Жиренше — котибаків, Уразбай був представником роду Есполат, Абрали — Сактогалак, Байдільда — Топай, Байгулак — роду Жуантаяк. Вони могли легко підбурити проти кунанбаївців, проти роду Іргизбай майже всю Чингіську волость. Але вони вирішили діяти інакше, приховано й обережно.

Щоб нічим не викликати підозріння, умовилися ставитись до Шубара, Такежана, Майбасара та інших іргизбаївських верховодів, як і раніше, шанобливо, запевняти їх з улесливістю, що ті можуть на них розраховувати і одержати все, чого забажають. Грім мав ударити тільки в самий день виборів, коли почнуть лічити кулі, опущені виборцями — єлюбасами. Саме цих людей, і тільки цих людей, які буквально тримають у своїх руках долю майбутнього обранця, слід було привернути на свій бік. На них треба було впливати умовленням, хабарами й подарунками, обіцяти вигідні посади після перемоги на виборах і добитись від них клятви, що вони опустять кулі за того, кого їм назвуть.

Вирішивши, як і хто діятиме, змовники рушили ночувати на зимовище Жиренше. Там вони ще раз потвердили свою клятву, зарізавши жертвеного білого барана — аксарбаса, щоб очиститись від гріха порушення першої клятви, даної над кок-каска в домі Оспана.

Всі три місяці до волосного з’їзду пройшли в цілковитому спокої й тиші. Нарешті настав день виборів. Їх провадили у Великому аулі Кунанбая на жайляу Пушантай, куди відкочував на літо Оспан [11].

З Семипалатинська, дивуючи всіх своєю пишнотою, брязкотом бубонців і дзвоників, великим почтом з урядників, стражників, посильних, прибув на жайляу сам повітовий начальник Казанцев, спритний і заповзятливий приятель Шубара і Такежана, якого вони задарювали протягом багатьох років. Цього разу він приїхав із своєю дружиною Ганною Митрофанівною, повненькою, блакитноокою показною дамою. Вони спинилися в багато прибраній юрті, поставленій Оспаном біля своєї. Того ж дня Ганні Митрофанівні було піднесено соболеву шубу, криту чорним шовком, а в залізну шкатулку Казанцева лягли пачки дбайливо перев’язаних кредиток.

Посаду волосного кунанбаївці тепер вирішили передати Оспану, який вперше виявив бажання її посісти. Йому було вже під сорок, і серед багатодітних нащадків Кунан-бая тільки він залишався без дітей і надто тяжко це переживав. Крім Єркежан і Зейнеп, він узяв собі третю дружину — Торимбалу, але спадкоємця так і не було. Високий на зріст, кремезний, могутній — цей велетень, розповідаючи про свій смуток близьким родичам, часом схлипував, називаючи себе то однорогим оленем, то соколом з перебитим крилом. І якось на одному з недавніх зборищ рідні він сказав Такежанові:

— Може, справи розважать мене трохи… Я просив би вас поступитися на цей раз мені посадою волосного.

Верховоди роду Іргизбай тут-таки одностайно вирішили: нехай Оспан буде черговим волосним управителем, а як поставиться до цього народ, чи хоче він цього — це їх зовсім не обходило. Вони розглядали цю посаду як якусь власність прямих нащадків Кунанбая, право на яку їм дано з неба, самим богом.

І, влаштовуючи Казанцева у Оспана, кунанбаївці дали начальникові зрозуміти, кого вони ладять тепер на волосного управителя. Казанцев, у свою чергу, оцінивши велику гостинність, з якою приймав його Оспан, та багаті дарунки, піднесені ним, запевнив своїх друзів, що вони цілком можуть розраховувати на підтримку начальства.

Як завжди, на жайляу були поставлені гостьові юрти, щоб розмістити прибулих, і велика Виборна юрта, складена з трьох, з’єднаних між собою. Вони утворювали начебто три сполучені круглі зали. В цій юрті, яка стояла поблизу юрт Оспана і Казанцева, відбувалися ділові збори єлюбаси. За усталеним звичаєм до початку виборів розподіляли казенні податки та збори, що їх збирали з населення. Податки ці визначаються в міських канцеляріях для всіх адміністративних аулів в однаковому розмірі, але один аул має більше юрт, другий менше, кількість худоби в них так само не однакова. Через те суми податків на кожен аул остаточно уточнюються на таких зборах виборцями-єлюбаси і селянським начальником. Над цим і працювали два дні підряд усі тридцять виборців з дванадцяти адміністративних аулів Чингіської волості під керівництвом селянського начальника Семипалатинського повіту Никифорова, який прибув з Казанцевим.

Сам повітовий начальник навіть і не заглядав до Виборної юрти. Гладкий, сивоусий, мовчазний, він тримався поважно й похмуро. Багаторічний правитель цієї великої частини степу, Казанцев не забував свого високого становища — представника царської влади — і всім своїм суворим виглядом, холодним поглядом, кам’яним обличчям, що рідко всміхалося, вселяв казахам уявлення про грізну владу. Розмовляв він з небагатьма — з своїм товмачем, міським казахом, та з писарем волосного управління Захаром Івановичем, низеньким вертким чоловічком. З аульних казахів начальник удостоював увагою тільки Такежана, Шубара й Ісхака, але, ставши гостем Оспана, він тепер інколи розмовляв ще й з ним — через перекладача, бо Оспан зовсім не говорив російською мовою.

Проте Оспан привернув його до себе не тільки гостинністю господаря. Вся його зовнішність мимоволі приваблювала до нього людей. Широка усмішка показувала ряд міцних, рівних зубів, що вражали своєю незвичайною білістю, яскраво-червоні губи під чорними вусами були якось по-дитячому свіжі й соковиті. Великі, трошки витрішкуваті очі широко розкривались при хвилюванні, виявляючи справжню гарячність. Він не таїв ні радості, ні гніву, ні дружньої прихильності, ні невдоволення. Гладкий, важкий, великий, він, догоджаючи гостям, що припали йому до серця, ставав проворним і легким, рухаючись по-юнацькому швидко, вражаючи моторністю і невтомністю.

Всі ці якості привернули до нього Казанцева і особливо Ганну Митрофанівну, а також і Никифорова, і перекладача, і навіть урядників та стражників. Щоправда, цьому сприяла ще одна обставина: Оспан щедрою рукою осипав подарунками весь почет Казанцева, починаючи з селянського начальника Никифорова і аж до останнього стражника, не забуваючи й посильного повітової канцелярії — рябого Акимбета.

Нарешті наприкінці другого дня з’їзду Никифоров і єлюбаси закінчили розподіляти податки, і аули облетіла вістка: «Завтра вибори волосного! Вибори біїв!» Сила-силенна людей, кінних і піших, рушила з усіх кінців до юрт, поставлених для начальства. Урядники, стражники, посильні широким півколом оточили Виборну юрту, не допускаючи до неї напираючого натовпу. Статечно помахуючи вдвоє зігнутими гарними канчуками, держаки яких були оповиті мідним дротом, вони розсаджували людей на достатній відстані від двох столів, поставлених перед Виборною юртою і накритих строкатим оксамитом. Раз у раз чулись їх короткі, значущі окрики: