Брестська Унія. 1596 - Сорока Юрій В.. Страница 17

Окремо взятий прихід повсталих козаків на Західну Волинь виглядав не зовсім умотивованим з огляду на попередні дії Северина Наливайка. Це викликало велику кількість різноманітних чуток і пліток у середовищі польської шляхти та іноземних дипломатів, котрі на той час перебували у Речі Посполитій. Зокрема, московські посли писали в Москву з Кракова, що нібито сам князь Баварії Максиміліан І Баварський послав Наливайка плюндрувати фільварки свого особистого ворога Яна Замойського. Пізніше представники литовської шляхти озвучили версію, що це поляки спеціально направляли козаків для знищення Великого князівства Литовського. Хоча, скоріш за все, такі припущення були звичайними вигадками. Але окрім вигадок були у дій Северина Наливайка й цілком конкретні цілі. Саме тут він уперше починає репресії проти прихильників унії — луцького старости Олександра Семашка та єпископа Луцького Кирила Терлецького. Безсумнівним у нападах на маєтності Терлецького і Семашка був зв'язок із цими акціями людей з оточення князя Костянтина Острозького. У нападі на головний маєток Олександра Семашка — Луцький замок та його землі — брали участь не тільки козаки Наливайка, міщани та селяни, але й слуги князя Костянтина Острозького. Також є відомості про те, що частину трофеїв, здобутих у замку Олександра Семашка, пізніше знайшли в Острозі серед майна князя. Ці події, поза всяким сумнівом, найбільше характеризують рейд наливайківців Волинню як спробу провчити прихильників унії й показати спроможність православної партії застосовувати військову силу для захисту своїх інтересів.

На грабунку маєтностей Семашка Северин Наливайко не зупинився. Відомо, що одразу після взяття Луцького замку козаками Наливайка був захоплений та пограбований обоз, який прямував із майном єпископа Кирила Терлецького з Кракова до Луцька. Як свідчили листи, у яких постраждалі уніати скаржились на козаків королю, безпосередню участь у цих справах брав і священик дому Острозьких Дем'ян Наливайко. Очевидно, впевнившись у своїй перемозі, греко–католицьке духовенство просто не очікувало такого відвертого нахабства з боку козаків. Не зупинившись на досягнутому на Волині, Северин попрямував у Білорусію.

Прибуття Северина Наливайка та його численних козацьких ватаг у спокійний білоруський край одразу ж викликало там загострення боротьби проти поневолення панівним класом нижчих і насамперед масові втечі підневільного селянства до козацького табору. До Наливайка селяни і панські слуги тяглися безкінечним потоком. Як ми зазначали, у Білорусії наслідки Брестської унії виявилися ще більш несприятливими для представників православної віри, аніж це було в Україні, тож в особі козацького ватажка православна людність тут бачила оборонця віри й заступника.

Однак, дуже швидко оговтавшись після шоку, що його відчули білоруські феодали під час козацького вторгнення, вони почали збирати сили для оборони своїх земель. Гетьман Великого князівства Литовського Кшиштоф Радзивілл негайно оголосив посполите рушення, а князівське військо приготувалося до відбиття козацького наступу. Коли один із загонів Северина Наливайка спробував захопити невеличке містечко Копиль, жовніри литовського князя його розгромили. Тоді Наливайко залишив Слуцьк, у якому стояв на той час, і розпочав рейд на схід Білорусії. Повільно рухаючись, він зайняв Бобруйськ, а потім на початку грудня — Могильов, який був важливим економічним центром білоруських земель. Саме під Могильовом відбулась Буйницька битва, котру дослідники докладно вивчають у рамках повстання Наливайка. Але для нас важливіші події, які відбулись одразу після закінчення битви. Саме тоді Северин і Дем'ян Наливайки вступили в маєтність Кирила Терлецького на Пінщині під назвою Городець. Тут вони розпочали справжній терор щодо Яроша й Кирила Терлецьких, грабуючи їхні фільварки.

Можна припустити, що за допомогою таких дій Костянтин Острозький руками Наливайка намагався примусити Терлецького відступити від унії. На користь такої думки свідчить той факт, що Кирило Терлецький не був значним феодалом або політичним конкурентом Острозького, тож релігійна мотивація наїздів на його володіння виявляється найімовірнішою. Підтверджує таку точку зору як сам факт того, що Терлецькі й Семашко постраждали від дій козаків Наливайка, так і свідчення самого отамана, яке він дав після придушення бунту, перебуваючи під арештом, безпосередньо перед стратою. Поміж іншим, Наливайко повідомив, що під час його перебування в Угорщині «від пана Воєводи Київського (Костянтина Острозького. — Ю. С.) послано до нього Маласчинського, з таким повідомленням ознаймуючи, що Король ґвалт в Релігії Руській чинити хоче і питаючи його, чи не хотів би панові Воєводі допомогти і при ньому залишитись, на що Наливайко відповідав, що як давній слуга Його Милості і зараз від послуг Його Мосці не відмовляюсь. Затим обернувся до Литви, бажаючи там перезимувати… а потім навесні прибути до того замішання, якого сподівався і пану Воєводі допомогти». Що ж до ставлення Костянтина Острозького до Наливайка після повернення з рейду землями Терлецьких, літопис свідчить: «в маєтностях Воєводи Київського велику хіть до нього показувано, мости по дорогах мощено, стації давано та ін.».

Не дивлячись на сумні наслідки для самого отамана, повстання Северина Наливайка надовго залишило слід у свідомості прихильників греко–католицької церкви. Відомий факт, що незабаром після ухвалення Брестської унії 1596 року греко–католицький митрополит Іпатій Потій назвав своїх опонентів із Віденського православного братства «наливайковою ордою». Пізніше, з легкої руки уніатів, термін «наливайківці» закріпився в Україні за православними загалом. Він асоціював лояльні до Речі Посполитої шляхетські та міщанські православні верстви населення з антикатолицькою «ребелією». Тож немає сумніву, що вживання терміна «наливайківці» було потрібне для того, щоб зчорнити православну опозицію, яка на той час ще збереглась в Україні. Використання терміна «наливайківці» також звичайно пов'язувало перші козацькі повстання зі справою захисту православної церкви. В будь–якому випадку, можемо стверджувати: якщо повстання Северина Наливайка й не було напряму пов'язане із впровадженням в Україні засад Брестської унії, у ході нього козаки боролись з уніатами й назавжди залишили за Северином Наливайком славу захисника православ'я.

Як відомо, Северина Наливайка стратили 11 квітня 1597 року, тобто рівно за півроку після ухвалення Брестської унії. Його дії проти прихильників ідеї створення греко–католицької церкви значно не вплинули на її становлення в Україні, але вони вказали на клас суспільства, який міг стати опорою для православ'я. Таким класом було козацтво і його ватажки. Далі на арену боротьби з ієрархією уніатської церкви й відстоювання православної віри виходив гетьман Петро Сагайдачний.

Петро Конашевич Сагайдачний і його діяльність, спрямована на відновлення православної ієрархії

Сміливо можна залишити поза всяким сумнівом той факт, що гетьман Запорозького Війська Петро Конашевич Сагайдачний залишив глибокий слід у багатьох сферах життя українського суспільства на початку XVII сторіччя. Це і численні походи Чорним морем, спрямовані на підривання впливу Османської імперії в причорноморському регіоні, участь у боротьбі за московський трон, яку вів польський король, а також захист кордонів України від навали турецького війська, що загрожувало територіальній цілісності Речі Посполитої. Крім іншого, гетьман Сагайдачний запам'ятався нащадкам тим, що твердо стояв на захисті православної віри й отримав на цьому поприщі немало перемог, повернувши з небуття православну ієрархію, зруйновану Брестською унією.

Не надто щедрі відомості історичних джерел дають нам можливість лише ескізно реконструювати ранній період життя Петра Сагайдачного. З «Віршів на жалісний погреб» гетьмана, написаних ректором Київської братської школи Касьяном Саковичем, дізнаємося, що майбутній гетьман народився в сім'ї православного шляхтича поблизу Перемишля, а новітні історичні дослідження точніше вказують і на місце народження Сагайдачного — село Кульчинці біля Самбора. Наступною віхою в житті майбутнього гетьмана стало перебування у знаменитій Острозькій школі. Той самий вірш Саковича говорить, що Сагайдачний попрямував «потім до Острога, для наук чемних». Очевидно, майбутній гетьман Війська Запорозького пройшов тут повний курс навчання: «там тоді Конашевич час немалий жив». З огляду на те, що в базисі Острозької школи простежуються риси навчального закладу вищого типу, можна вважати, що Сагайдачний одержав у її стінах добру, як на той час, освіту. Атмосфера, яка панувала в Острозі, й високий рівень викладання дисциплін залишили, безсумнівно, невитравний слід у душі юнака. З великою часткою ймовірності можна припустити, що в Острозі Петро Сагайдачний бачився і з Северином Наливайком, дії якого, спрямовані на захист православ'я, ми розглядали в попередньому розділі. Так це було чи ні, але те, що Сагайдачний саме в Острозі став прихильником ідей, підтримуваних Костянтином Острозьким під час Собору у Бресті, буде видно з його діяльності на посаді гетьмана Війська Запорозького.