Стрибок у ніщо - Беляев Александр Романович. Страница 12

Для всякої аудиторії, починаючи з міжнародних астрономічних з’їздів і кінчаючи аристократичними салонами, в нього були заготовлені різні стилі і методи викладу матеріалу. “Слова треба добирати відповідно до вух, — сміючись говорив він у колі друзів. — Не кожне слово влізе у вухо, на якому висить важка брильянтова сережка”.

— Леді і джентльмени! — почав Кінбрук і зробив паузу, ще раз перевіряючи настрій аудиторії. — Відповідальність завдання, покладеного на нас, примушує бути особливо обережним. Я одверто повинен сказати, що наші наукові знання про те, чи може жити людина на інших планетах, дуже неповні, обмежені. Мої вчені колеги вважають, що в Сонячній системі є дві планети, придатні для людського життя. Це Марс і Венера. На жаль, я не можу поділити з ними цієї певності. На планеті Марс удвічі менше світла і тепла, ніж на нашій Землі. Якби ви висіли на Марсі, то Сонце здалося б вам досить маленьким диском, а марсіанський день — сутінками Землі. Ви мерзли б, можливо знемагали б від спраги, бо на Марсі дуже мало води. У вічному холоді блукали б ви по безплідних піщаних пустелях материків і западинах пересохлих морів. А втім, навряд чи блукали б. Ви просто задихнулися б від нестачі кисню. Його там дуже мало. Якщо ви хочете ще яскравіше уявити умови життя на Марсі, наведу такий приклад. Найвища з відомих на Землі гірських вершин Еверест здіймається на 8882 метри. Наші англійські альпіністи, найкращі в світі, змогли досягти тільки висоти 8604 метри. Жодна експедиція не дійшла до вершини. [2] Зледенілі кручі гір, лютий гірський вітер, мороз — усе було подолано. Але люди відступили перед нестачею кисню. Вони задихались. При пониженому тиску атмосфери з вух текла кров. Кожен рух ставав мукою. Жахливе самопочуття!.. Як же повинна почувати себе людина на висоті двох Еверестів — на висоті шістнадцяти кілометрів над рівнем моря? Таких гір немає на Землі. Але на таку висоту пробували підійматись у відкритих гондолах стратостатів. Відважні аеронавігатори гинули від задухи вже на висоті десяти-дванадцяти кілометрів. А на Марсі повітря таке розріджене, як над Землею на висоті шістнадцяти кілометрів. І там так само холодно, навіть ще холодніше. Коли б ви висадились на Марс, вас спіткала б справді жахлива доля…

— Я не лечу на Марс, — рішуче сказала леді Хінтон.

— Лишається Венера, — вів далі астроном. — Венера розташована ближче до Сонця, ніж Земля. Але на Венері, мілорди і леді, зовсім нема кисню…

— Це ще треба довести! — не погоджувався інший астроном, не підводячи голови.

— Моєму шановному колезі, професорові Джільберу, буде надана можливість висловити свою теорію, — кинув Кінбрук, блиснувши окулярами на свого опонента. — Я запевняю: за останніми науковими даними, в атмосфері Венери не знайдено й сліду кисню. Кожного, хто насмілився б висадитись на Венеру, чекає доля миші під скляним ковпаком, з якого викачали повітря.

— Неправильне порівняння. Коли навіть на Венері і нема кисню, то повітря там усе-таки є, — знову не стримався Джільбер,

— І в тому, і в другому випадку кінець один — смерть від задухи, — заперечив Кінбрук.

Леді Хінтон відсунула чашку.

— Я не лечу й на Венеру.

— Так. А інші планети? — спитав Стормер.

— Про них не може бути й мови. На Меркурії ви живцем згоріли б від спеки, інші планети, навпаки, надто холодні: вони надзвичайно далеко від Сонця — джерела тепла.

— Отже, нам ніде висідати? — спитав Стормер.

— Так. В усій Сонячній системі, в цілому Всесвіті тільки Земля пристосована для життя людини.

— Що цілком збігається з святим письмом! — вигукнув єпископ. — У Біблії сказано, що Господь Бог створив Землю для життя людини, а Сонце, Місяць і зорі — для освітлення Землі. Я не можу припустити, щоб життя було й на інших планетах, щоб на них жили розумні істоти. Це внесло б хаос в усі наші релігійні уявлення. Невже Бог створив не одного Адама, а десятки й сотні тисяч на різних планетах? А гріхопадіння сталося тільки на Землі чи й на інших планетах? І чи не довелося б синові божому багато разів перевтілюватись, спускатися в образі людини на різні планети, вмирати і воскресати, щоб рятувати людей від первородного гріха? Абсурд! Єресь! Коли б навіть на іншій планеті можна було жити, що неможливо, то чи маємо ми право залишати Землю? Сказано в письмі: “Землею єси і в землю підеш”. В землю, а не в якийсь там Марс! Наш прах повинен лежати в нашій же землі!

— Я нікуди не полечу! — заявила леді Хінтон.

Стормер нетерпляче засовався на стільці. Ця промова єпископа могла шкідливо позначитись на справах компанії. Вже професор Кінбрук зіпсував справу своїм виступом. Хто б міг чекати такої каверзи? Чи ж варто було йому платити! А тут ще єпископ з своєю недоречною проповіддю…

— Ви закінчили, професоре Кінбрук? Слово надається професорові Джільберу!

Джільбер підвів схилене над столом обличчя. Сивий, старий, з великим носом, обвислими вусами і молодими, насмішкуватими очима, астроном Джільбер заговорив несподівано тонким голоском…

“Щебече, мов канарейка!” — подумала Амелі.

— “Платон мені друг, але істина мені дорожча!” — почав Джільбер з латинської приказки. — При всій моїй повазі до колеги, шановного професора Кінбрука, я повинен сказати, що він помиляється. І двічі помиляється. Він говорив про обережність, відповідальність. У нас, учених, має бути одна відповідальність — перед істиною. Обережність і сміливість — сестри, що завжди ворогують. Але їх примиряє сувора мати — необхідність. Чи не вважає професор Кінбрук, що сучасний клімат Землі дуже сприяє здоров’ю і довголіттю леді і джентльменів, які тут зібралися? Чи не вважає він, що земна атмосфера зараз сприятливіша, ніж атмосфера Венери? Де шановне товариство, що зібралося за цим столом, може задихнутися швидше? Як бачите, коли настає потреба, сама обережність примушує бути сміливим, примушує ризикувати. Але чи такий уже великий цей риск? Професор Кінбрук дуже перебільшив. Я не смію полемізувати з лордом єпископом. Він, звичайно, має рацію, що в Господа Бога стало б більш турбот, якби й інші світи були населені людьми. Але в нас і своїх турбот досить, і поки що говоритимемо тільки про них.

Стормер полегшено зітхнув.

— Так, я заявляю, що містер Кінбрук перебільшив і погрішив проти істини. Мій шановний колега не взяв до уваги одну дуже важливу обставину — щільність атмосфери на планетах. Наша атмосфера відбиває більше половини сонячних променів у небесний простір. Марс майже всі їх відбиває. Тому температура Марса набагато нижча від земної, що підтверджується останніми вимірами і визначеними розмірами полярних льодів Марса. Атмосфера на Венері майже всі промені Сонця відкидає в небесний простір. Тому температура на Венері лише трохи вища, ніж на Землі. На Марсі холодно. Але й на Землі є холодні місця. Згадайте хоча б, як рятували колись Берда на Південному полюсі. Рятувальні групи пробивались на гусеничних тракторах крізь льоди Антарктики в морози, що досягали сімдесяти одного градуса. Це більше, ніж у стратосфері. І нічого. Морозу не побоялись — життя врятували. Кисню на Марсі малувато. Без звички дихати буде важче. Але професор Кінбрук не сказав про одне, — що і втрати організму там будуть значно менші, бо тіло там важить майже втроє менше, ніж на Землі. Містер Пінч там легко підійме однією рукою свого патрона — шановного містера Стормера. Ви відчуватимете незвичайну легкість у тілі. Під час ходіння, піднімання вантажів робота м’язів полегшиться втроє. А отже і потреба в кисні буде менша. Я не сумніваюсь, що на Марсі є рослинність. Значить, можуть бути і тварини, і люди, хоч можливо і не схожі на земних.

— Які ж вони можуть бути? — зацікавилась Амелі.

— Гіпотетично, виходячи з природних умов планети, я можу взяти на себе сміливість намалювати вам марсіанина. Оскільки живі істоти відчувають на Марсі “тягар Землі” втроє менший, то, можливо, марсіани мають і зріст втроє більший. З тієї ж причини їх мускулатура теж може бути значно меншою. їх ноги і руки — тонші. Нестача кисню повинна викликати збільшення обсягу грудної клітки. Навіть у нас на Землі, як показали виміри, у жителів високих гір грудна клітка ширша, ніж у жителів долин. Марс — старіший за Землю. Тому жителі Марса повинні мати більш розвинутий мозок — отже, і інший обсяг голови. Нестача світла повинна викликати збільшення органів зору. Адже і в нас деякі глибоководні риби мають величезні очі. Звук в розрідженому повітрі чути гірше. Ця обставина обумовлює розвиток слухових органів…