Острів Тамбукту - Марчевски Марко. Страница 64
— Яке лихо може трапитись?
— Та я ж тобі кажу, що крокодил священний. Так говорить Арикі.
– І ти йому віриш?
— Всі йому вірять. І всі кажуть: «Якщо вб'ємо крокодила, трапиться ще більше лихо».
Скільки я не допитувався у вождя, яке ж лихо може трапитись, нічого не зміг дізнатись. Мабуть, він і сам не знав.
Як і завжди, головний жрець діяв хитро. Він не говорив, яке лихо скоїться, коли хто-небудь уб'є крокодила. А лихо завжди може гранитися з кожним. Застала тебе буря в лісі, і ти сховався під якесь дерево. Ударила блискавка і вбила тебе… Ішов стежкою і випадково наступив на сплячу отруйну гадюку… Або випадково упав з пальми і зламав собі ногу… При кожному нещасті Арикі скаже: «Я ж вам говорив, що трапиться ще більше лихо…» Це була прозора, але лукава хитрість…
Так, головний жрець був небезпечною людиною. Він знав, що я можу вбити крокодила з рушниці, і поспішив оголосити його священним. Навіщо? Що він знову надумав?
А крокодил ставав дедалі нахабнішим і небезпечнішим. Він не міг знайти для себе вдосталь їжі в маленькій затоці, і голод все частіше примушував його вилазити на берег, а співи птахів і крики мавп вабили його в ліс. Одного разу тубільці бачили, як він підстерігав жертву з кущів, іншого разу зустріли на стежці, що йде від затоки до селища. Саме на цій стежці крокодил з'їв свиню. Селище охопила паніка. Всі позамикали дітей у хатинах і не випускали їх надзір.
Тоді Арикі пустив чутку, що крокодилові потрібна жертва. І не яка-небудь, а людська жертва. З'ївши її, хижак сам повернеться у великі води, звідки прийшов…
Так говорило Арикі біле листя. Те саме біле листя, яке ми з капітаном викрали з хатини головного жерця і замість нього поклали вахтовий журнал яхти — так от, це біле листя сказало йому, що крокодилові потрібна жертва! Чи плакати людині, чи сміятися з такої дурниці?
Так чи інакше, чутка про те, що крокодилові потрібна людська жертва, швидко розлетілася по селищу. Підтвердив ЇЇ й Амбо, син вождя. Якось він прийшов до мене стурбований і схвильовано сказав:
— Уїн-уїн, Андо! Арикі знову здурів. Тільки-но я чув, як він казав людям, що крокодилові потрібна жертва. Люди його спитали, кому ж бути жертвою, Арикі відповів: «Андо! Андо, пакегі гена, хай буде жертвою. Так каже біле листя!..»
Біле листя сказало, що я проти Дго і не слухаю порад головного жерця. Арикі багато разів скаржився на мене Боамбо, але вождь захищав мене, бо хотів зробити сином племені й одружити на своїй дочці. Люди слухалися Боамбо і не звертали уваги на слова Арикі, а той довго чекав повеління Дао. І от зараз ідол розгнівався і вирішив покарати людей. Він наслав на них крокодила. Якщо вони хочуть позбутися його, то повинні міцно зв'язати мене мотузком і залишити на березі. Крокодил з'їсть мене і повернеться в океан…
Мене охопив жах від підлості Арикі.
— А що кажуть люди? — спитав я хлопця.
— Люди мовчать, — відповів Амбо.
— А ти як думаєш — вони погодяться кинути мене крокодилові?
— Не знаю, — замислено відповів Амбо. — Всі налякані. Не наважуються вийти на човнах за рибою. Всі голодують…
Прокляття! Знову я винен в нещасті, яке спіткало тубільців. Що б не трапилося, все я винен! Цей лукавий головний жрець вміло використовував неуцтво інших. Тепер я зрозумів, яким чином за середньовіччя духівництво могло безкарно спалювати на вогнищах живих, ні в чому не винних людей…
Амбо похмуро дивився поперед себе. Потім підвів голову і несподівано спитав мене:
— Що ти скажеш про Шаміта? — Що тобі сказати?
— Хороша він людина? Любить він тебе?
— Не дуже…
— А послухає тебе, якщо ти щось попросиш?
— Не знаю…
Амбо трохи помовчав, далі промовив:
— Шаміт дає Арикі малоу. Щодня, щовечора… Арикі п'є малоу, голова у нього затуманюється, і він падає на землю як мертвий. Скажи Шаміту, хай він всипле в напій кілька крапель отрути із дерева смерті. Тоді Арикі засне і ніколи вже не прокинеться.
Амбо знову прийшов до думки ліквідувати головного жерця з допомогою отрути. Недавно він хотів підкинути в хатину старика очкову змію, але та вкусила його батька. Зараз придумав вірніший і більш безпечний спосіб — отрута анчара…
— Ні! — заперечив я. — Не варто! Ти вже раз хотів отруїти головного жерця кадіті, але я був проти — пам'ятаєш? І зараз я проти.
— Арикі повинен умерти! — підвищив голос Амбо, і очі у нього засвітилися. Він хоче віддати тебе в жертву крокодилові! Подумай!
— Мені нема чого думати. Арикі — негідник: це я не раз говорив. Але нам не слід бути схожими на нього.
— Ні і ні! — закричав Амбо і схопився розлючений. — Раз ти не хочеш, тоді я сам розправлюся з ним!
Він швидко пішов у селище. Треба було зупинити його, бо в хвилини великого гніву він і справді може зробити якусь дурницю. Я наздогнав його і сказав:
— Послухай мене, Амбо! Облиш Арикі. Якщо ти його вб'єш, все плем'я повстане проти тебе. Ти ж розумієш, що це дуже небезпечно?
— Але він наказує людям зв'язати тебе і кинути крокодилові.
— Не думаю, що його хтось послухає, — сказав я, сам тому не вірячи. — А якщо й послухають, я зумію викрутитись. Від тебе хочу тільки одного: обіцяй мені, що нічого не зробиш Арикі.
Я поклав руку на плече свого друга і пильно подивився йому в очі. Це його заспокоїло, і він тихо сказав:
— Гаразд, обіцяю. Але якщо Арикі спробує тобі нашкодити, він наразиться на вістря мого списа. Анге бу!
Я потиснув його руку на знак вдячності, і він пішов заспокоєний. Але я не був спокійний. Я серйозно замислився над тим, що мені робити? Якщо уб'ю крокодила, буду винен у всіх бідах і нещастях, які можуть трапитись у майбутньому з ким завгодно. А якщо я його не вб'ю, він сіятиме страх серед людей і, хто знає, може бути, що одного чудового дня вони послухають головного жерця і погодяться віддати мене в жертву хижакові. Як мені вийти з цього важкого й небезпечного становища?
Я вирішив порадитися з Смітом і Стерном і пішов шукати їх на плантації. Знайшов там тільки Сміта. Він вимірював висоту пагонів і акуратно заносив дані до свого блокнота. Я розповів йому про інтриги головного жерця. Але плантатор тільки недбало махнув рукою:
— Не звертайте уваги на цього знавіснілого дідугана, він нічого не може вам зробити.
— Чому ви так думаєте?
— Бо знаю, що дикуни люблять вас і вважають ледве не за божество. А його ніхто не любить.
Він сказав це з такою впевненістю, що вона мені навіть не сподобалась.
— Ви перебільшуєте, — сказав я. — Тубільці люблять мене, це вірно. Але не слід забувати, що я чужинець, а Арикі — їхній головний жрець.
Сміт розсміявся. Головний жрець — велике діло! Доти, доки вождь на моєму боці, мені не загрожує ніяка небезпека. Без згоди вождя головний жрець не посміє нічого вчинити проти мене.
Так думав Сміт, але він забув про деякі обставини, які я добре пам'ятав. У вирішальні хвилини Арикі не рахується з волею Боамбо і все робить по-своєму. Притому ніхто не міг сказати, як далеко сягає його влада. Вождь був тихий, лагідний і розумний чоловік, нікому не нав'язував своєї волі, а головний жрець був упертий, непокірний і недовірливий. Коли він хотів зробити людині зло, він не зупинявся ні перед чим. Адже ж за його настійною вимогою тубільці кинули нас в океан, коли ми вперше з'явилися на острові, а пізніше проти волі вождя він забрав ящики й мішки Сміта. Правда, Сміт виявився хитрішим від нього, і тому зумів повернути своє майно, але це ще не означало, що Арикі нешкідливий.
— Тепер уже ви перебільшуєте, — сказав Сміт, уважно вислухавши мене. — Я не бачу нічого страшного в безглуздій балаканині головного жерця. Але коли вже ви надаєте такого значення його словам, давайте подумаємо, що нам робити.
Ми пішли до струмка, що протікав поблизу, і сіли в тіні вікових дерев. Тут було прохолодно й тихо. Дикі бджоли літали навколо з легким гудінням з квітки на квітку, збирали пилок і знову летіли до своїх гнізд. Сміт розлігся на м'якій траві, запалив сигару. — Чи можу я відверто сказати, що я думаю про вас? — несподівано звернувся він до мене.